Сувора реальність війни – зниклі безвісти. Регіональна координаторка офісу Уповноваженого зі зниклих безвісти у Хмельницькій області Наталія Дзекар у інтерв'ю Суспільному розповіла про те, до кого найперше повинні звертатися родичі людини, з якою втрачено зв'язок, кого і де шукають пошукові групи та у чому полягають складнощі пошуку зниклих і ідентифікації загиблих.
На сьогоднішній день пошуком зниклих безвісти займаються виключно державні і військові структури.
- Хто вважається зниклим безвісти за особливих обставин?
- Військовослужбовець чи цивільна особа вважається зниклим безвісти, якщо з цією людиною втрачений зв'язок більше трьох днів. Для військовослужбовців, які зараз беруть участь у бойових діях, цей термін трохи довший – до 16 днів. Військова частина повідомляє рідних через територіальні центри комплектування, через військкомати про те, що з їхнім військовим родичем втрачений зв'язок. У військовій частині проводиться службове розслідування, результати якого мають вручатися родичам. Це для того, аби їм було відомо, за яких обставин зник безвісти даний військовослужбовець.
- Оті 16 днів – на що вони йдуть? Це для того, щоб з’ясувати, чи не потрапила людина в полон чи ще щось?
- Так. Бувають випадки, що військовій частині уже на третій-четвертий день відомо, що точно немає зв’язку і невідомі обставини, за яких військовослужбовець зник безвісти. Це міг бути і полон, і є випадки самовільного залишення військової частини, це не є виключенням.
- Стосовно цивільних осіб: звертаються родичі?
- Кожна родина, в якій сталася така біда, має дотриматися певного алгоритму дій для того, щоб визнати їхнього родича зниклим безвісти. Найперше – це обов’язкове звернення до поліції за місцем знаходження родини на момент звернення. Другий крок – здача ДНК. Це обов’язкова процедура. Третій крок – треба повідомити на телефон гарячої лінії 0 800 339247. Це потрібно для подальшого внесення до реєстру. Реєстр запрацював з 2 травня поточного року. Надалі можна буде взяти витяг з реєстру для звернення до органів соціального захисту для отримання допомоги по зниклих безвісти. Це також потрібно для того, щоб пошукові групи почали шукати військовослужбовця. Без цих дій, без дотримання цього алгоритму не буде пошуку, не буде абсолютно нічого.
- У 2022 році у березні запрацював кол-центр, куди можна було звернутися і повідомити про зниклого безвісти. Потім у вересні відкрилися регіональні представництва. На що пішов цей час?
- Як для країни, де проходять бойові дії, це великий обсяг роботи. Звісно, і раніше, з 2014 року, зниклі безвісти були, але не в такій кількості. Тепер дуже багато зниклих безвісти. У єдиному реєстрі на сьогодні налічується близько 24 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин. А взагалі по Україні на гарячу лінію надійшло близько 100 тисяч звернень про те, що люди шукають своїх рідних, з якими втрачений зв'язок. Хтось з них визнається зниклим безвісти, комусь з них підтверджений полон.
В жодному разі не публікуйте у соціальних мережах фотографії зниклих, особливо з даними про військову частину, підрозділи, у військовій формі, тому що це все може бути на руку ворогові.
- Звісно, родичі й самі шукають. Чи можете сказати, наскільки ефективні ці пошуки? Чи можете привести приклади того, що родичі відшукали зниклих раніше, ніж це зробили відповідні структури?
- Звичайно, найкращими пошуковцями є рідні. Поясню чому. На теперішній час у соціальних мережах викладають фотографії з полону, де перебувають їхні рідні. Впізнати свого родича можуть тільки рідні, тому що там немає підписів. Таким чином встановлюється місце перебування людини. Раніше за фото підтвердженням відбувалося визнання полону. Зараз трохи інша процедура. Були випадки, коли родичі знаходили своїх рідних першими. Зараз на Донецькому і Луганському напрямку працює три пошукові групи. Вони працюють поряд з військовими, там, де ведуться бойові дії. Як тільки десь трохи звільнена територія, вони відразу туди заходять і розпочинають пошуки. Шукають зниклих безвісти, котрі в подальшому визнаються загиблими, на жаль.
- Тобто, вони шукають і живих, і загиблих?
- Звичайно.
- Коли родичам вдалося ідентифікувати свою близьку людину, вони якось вас повідомляють?
- Багато родичів зі мною на зв’язку. Якщо це загиблий, без повідомлення у військкомат ми не можемо його поховати і тіло доставити до місця, де він буде похований. Звичайно, є зв'язок, бо це військовослужбовці, там все йде за своїм алгоритмом теж.
- Як довго людина вважається зниклою безвісти?
- Визнавати можна через пів року те, що людина померла чи загинула. Скоротили до пів року.
- Кого шукати складніше: цивільних чи військових?
- Мені здається, що однаково важко шукати й тих, й інших. Особливо на окупованих територіях шукати важко.
- Крім того, що шукає поліція, шукають військові структури, хто ще до цього долучається? Може, якісь громадські організації?
- На сьогоднішній день пошуком зниклих безвісти займаються виключно державні і військові структури. Обміном полонених займаються військові структури і ніяк не офіс Уповноваженого зі зниклих безвісти. Ми тільки формуємо списки, подаємо їх, а далі з цими списками працюють інші структури, котрі займаються обміном.
- Чи є якісь застереження щодо того, як шукати близьких? Чого не варто робити?
- Так, це інформаційна безпека для родин, у яких сталася така, я вважаю, біда. Найперше, в жодному разі не можна у соціальних мережах публікувати фотографії, особливо з даними про військову частину, підрозділи, у військовій формі, тому що це все може бути на руку ворогові. Цим самі родичі можуть зашкодити військовослужбовцеві, який потрапив у полон. Цим користуються нехороші люди: шахраї збирають таку інформацію і потім шантажують родини. А про те, що ворожа сторона збирає такі дані – то й мови немає.
- Чи маєте історії пошуку зі щасливим завершенням?
- До мене у червні минулого року звернулася мама, просила про допомогу. Її син пішов служити, а в їхньому селі не було забезпечення. Ми допомогли їм речами. Через деякий час мама телефонує і каже, що син зник безвісти. З’ясувалося, що він у полоні. У крайній обмін його повернули з полону. Ось так ми шукали, знайшли в полоні, він з пораненнями, але повернувся додому. Для нього це – безмежне щастя. От саме для цього ми й працюємо, збираємо дані, щоб передавати пошуковцям. Дуже важливо шукати на місці.
- Цивільні, які живуть на окупованій території, якщо з ними немає зв’язку, вони вважаються зниклими безвісти?
- Так. Є дуже багато випадків, коли люди стають переміщеними особами, а на окупованій території залишаються батьки старшого віку. Коли з ними втрачається зв'язок, ті, хто виїхав, звертаються до поліції. Навіть у нас, у Хмельницькому, є родичі, які вважали, що батьки загинули, а вони пережили окупацію і зараз уже на звільненій території. Діти повернулися до них.
- Уже створена база, більш-менш налагоджений алгоритм. Що далі? Які ще кроки передбачаються у справі пошуку безвісти зниклих?
- Ще дуже мало зроблено. Багато проблемних питань, з якими стикаються родичі. Найголовніша з них – дуже повільно робиться ідентифікація за ДНК. Родичі здають ДНК і береться ДНК у загиблих, але бази дуже повільно працюють, бо не вистачає ресурсу. Дуже великі черги, на результат люди чекають по дев’ять місяців. Днями я отримала дзвінок про те, що ідентифіковано тіло загиблого, є результат і тіло можна поховати. Дев’ять місяців тривали пошуки, дев’ять місяців родичі знали про ймовірну загибель рідної людини. Але це не було підтверджено тестом ДНК. Для родини це – неймовірне страждання.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
