Голова громадської організації «Жіночий антикорупційний рух» хмельничанка Альона Береза сконцентрувала свою громадську діяльність на антикорупційних розслідуваннях. Торік на собі відчула небезпечність справи, якою займається – постраждала від нападу. Зізнається: однодумців у розслідувальній справі бракує. Восени планує оприлюднити результати діяльності комунальних підприємств Хмельницької обласної ради – над їх моніторингом наразі працює з невеликою командою.
Авторка: Олена Кеменяш
Ви – розслідувачка, регіональна представниця Інституту масової інформації, засновниця ГО « Жіночий антикорупційний рух» (ЖАР). Що із цього на сьогодні для вас у пріоритеті?
На сьогодні, напевне, це рух у напрямку медійної діяльності. Ми довго до цього йшли. Розпочинали з розслідувань. Це був маленький, скорочений формат. Зараз, через виклики війни, ми змушені були адаптувати всі формати. Нас підтримали донори і ми отримали змогу розширити інші напрямки. Зараз це для нас пріоритетно. Ми вже працюємо як невелика редакція, яка налічує дев’ять людей. Це стабільна команда, яка створює медійний контент. Акцентуємо увагу на нових форматах: створюємо кепшени, подкасти.
У місцевих медійних колах про Вашу громадську діяльність дізналися у 2016 році після створення ЖАРу. А що для Вас було першими проявами громадської активності?
Ще у дев’ятому класі я на мітинги приходила. Потім у країні був нелегкий період із президентом, якого більшість українців не обирали. Я відійшла від зацікавленості політичними і суспільними процесами. І лише під час Революції Гідності повернулося бажання щось змінювати у країні. Саме тоді, непевне, моя громадська активність зародилась. Але вона була симптомна, нестабільна. Я багато чого не знала, була надто емоційною. Потім прийняла рішення вдосконалюватися. Я зрозуміла, що громадська діяльність має бути професійною. І я почала з 2015-го року крок за кроком у цьому напрямку йти. Було багато тренінгів, навчань, практики, співпраця з національними і міжнародними організаціями. Вони спрямували мене до створення громадської організації, яка дійсно народилася у травні 2016-го. І з того часу я її очолюю. У перші роки ми були сконцентровані виключно на антикорупції.
Наскільки легко знаходити однодумців у цій справі?
Дуже важко. Команда саме журналістських розслідувань не збільшилася. У мене є коліжанка Марія Турчина, з якою ми пройшли вогонь і воду: власні проєкти ЖАРу і спільні проєкти з Bihus.Info. Ми долаємо перепони і весь досвід здобуваємо разом. І зараз вона займає в редакції дуже важливу позицію.
Чому так виходить, що однодумців для антикорупційних розслідувань знайти важко?
Це небезпечно. Я до листопада минулого року не могла навіть уявити, що можу стати жертвою нападу. Наш регіон вважався дуже спокійним. Але я змушена була пережити такий негативний досвід. Мені дуже важко було повертатися до спокійного стабільного життя і не боятися.
Ви на той момент заявляли, що маєте підозри.
Найбільш таким явним розслідуванням тоді було щодо статків депутатів Хмельницької міської ради. У п’ятницю вийшов сам матеріал. З понеділка вже були передумови, на які я ще не звертала увагу, а в середу стався сам напад (невідомий вилив на розслідувачку речовину з неприємним запахом - авт.).
На якому етапі розслідування?
Слідство триває. Через місяць статтю про хуліганство перекваліфікували на журналістську. Надати більше інформації наразі не можу.
Щодо яких розслідувань отримали найбільший фідбек?
Мені було дуже цікаво щодо будівництва писати. Там був зв’язок з людьми. Люди, які бачили наші попередні розслідування і яким була потрібна допомога, не знаходили кращого способу, ніж звернутися до нашої організації чи до мене особисто. Іноді мені було дивно це чути, бо у нас є контролюючі органи, органи місцевого самоврядування. Але люди навіть мінімальну консультацію отримували у нас. На жаль, ми не можемо зупинити будівництво, навіть якщо воно з порушеннями. Не буду говорити, що все у нас було успішно. Були кейси, які ми не випускали.
З чим це пов’язано?
Із тим, що не завжди все лежить на поверхні. Не все вирішується підписуванням документів. Існують усні домовленості. Трапляється, що не знаходимо підтверджень. Тоді, зрозуміло, матеріал не публікуємо.
Як посадовці реагують на те, що ви викрили складову корупції чи якусь схему?
Після того, як виходить матеріал, ми отримуємо по своїх каналах інформацію і розуміємо, що наша робота була зроблена на високому рівні. Якщо реакція, як у згаданому раніше випадку, була тільки у вигляді нападу, то ми розуміємо, що діємо професійно, оскільки не дали можливості їм якось по-іншому реагувати.
Наскільки змінилось у суспільстві ставлення до таких розслідувань?
У мене самої змінилося сприйняття. Раніше я думала, що, написавши розслідування, я вже можу все вирішити, але коли вже далі відбувається реакція правоохоронних, контролюючих органів, на яку ми, на жаль, не можемо впливати, мої «рожеві окуляри» були розбиті. А потім доводиться пояснювати людям, що навіть якщо ти зробиш розслідування, це не означає, що вирішиш цю проблему. Люди повинні бути готові відстоювати свою позицію. Тоді наші матеріали будуть їм допомагати. Будуть надавати більшу інформаційну хвилю. Якщо люди не готові самі з цим боротися, то ніяке розслідування не допоможе. Поки сміливості у цьому плані в нашому суспільстві не вистачає.
Чи стали молоді люди менш терпимими до корупції або її проявів?
Мені здається, що тільки зараз ми почали змінюватися і стали більш нетерпимими до цього. Я помічаю, що з покоління в покоління молодь все більше не хоче погоджуватися жити в умовах, коли є навіть якась побутова корупція. Хоча у теперішній ситуації ми змушені багато про що мовчати. Мені здається, як тільки ми відсвяткуємо перемогу, все із шухляд повиймаємо, все згадаємо, і тоді вже буде багато запитань і значно більше людей будуть їх ставити. Ми проходимо зараз нелегкий час. Мені здається, після цього ми змушені будемо по-іншому дивитися на свою країну, не толерувати процеси, які були до цього.
Взимку ви почали моніторинг комунальних підприємств обласної ради.
Так. Але змушені були призупинити проєкт. Розуміли, що було не на часі. Але зараз ми його відновили і плануємо восени запропонувати його результати. Ми вже бачимо всю проблематику.
Ви балотувалися до Хмельницької міської ради у 2015-му році. Тоді не пройшли. Після перемоги маєте намір спробувати знову?
Напевне, що ні. Мені важливіша та робота, якою займаюсь зараз. У 2015-му році я була, напевне, ще дуже мрійливою і вірила, що мій похід в політику може щось змінити. На жаль, у нас політика дуже поруч йде з грошима. Чесно кажучи, не вірю, що після війни щось може докорінно в цьому плані змінитись. Хоча мені б хотілося, щоб у нас була політична історія і почалась професіоналізація політики.
Читайте також
- "Не живіть хибними надіями, що Путін піде у пекло, і все зміниться" - інтерв'ю з волонтеркою Лесею Стебло
- "За 30 років я не бачив стільки біди в тварин, скільки побачив за 3 місяці війни", - ветлікар Кирило Чумаков
