Шимон Моджеєвський — польський каменяр, реставратор і засновник громадської організації «Магурич«Магурич» — це польська громадська організація та волонтерська група каменярів, яка понад 40 років займається реставрацією занедбаних і забутих надгробків, українських цвинтарів у Польщі, а також польських та українських пам'яток в інших регіонах.», який 40 років займається відновленням занедбаних цвинтарів. Майже два десятиліття він організовує волонтерські табори в Україні, де відновлює польські та українські надгробки. З 17 до 22 серпня майстер утретє працював на понад двохсотрічному римо-католицькому некрополіВ Україні терміном «римо-католицький некрополь» (або історичний польський цвинтар) найчастіше називають давні сакральні кладовища XVIII–XX століть, які мають величезну архітектурну та історичну цінність. в Чорному Острові на Хмельниччині.
Про те, як відновлює кам'яні хрести без сучасної техніки, чому допомагає ЗСУ та де на Хмельниччині знайшов найстаріший козацький надгробок XVII століття, Шимон Моджеєвський розповів в інтерв'ю Суспільне Хмельницький.
Пане Шимоне, як давно ви займаєтеся відновленням занедбаних цвинтарів?
Я каменяр і 40 років тому заснував у Польщі громадську організацію «Магурич». Насамперед ми займалися українськими цвинтарями в Польщі, тому що вони залишилися без опікунів. У Польщі ми працювали на 106 українських цвинтарях. На початку цього року я порахував: це 2224 українські надгробки, які ми відновили в Польщі.
Тут, в Україні, так само є польські поховання, які не мають опікунів. Загалом в Україні ми працюємо 19 років. Більша частина нашої роботи — на спільних польсько-українських цвинтарях. Там ми також ремонтуємо українські надгробки.
Я тут не тому, що це саме польський цвинтар, а тому, що це пам'ять. Якби тут були українські надгробки, я так само намагався б їх відновити. Вважаю, що це важлива справа для нашої свідомості та розуміння походження народу — як для поляків, так і для українців.
Ви не вперше приїжджаєте до Чорного Острова, щоб відновлювати цвинтар. Яким ви побачили його вперше і які у вас тоді були враження?
Я тут працюю втретє. Для мене це звичайне кладовище. Єдина проблема в тому, що більшість надгробків позбавлені опікунів. Але це не якась надзвичайна ситуація — така проблема є всюди.
Коли я був тут уперше, цвинтар був дуже зарослий кущами. Частину надгробків хтось пошкодив навмисно, а частина зруйнувалася сама з часом. Я знаю цвинтарі в Польщі та Україні, де варварстваВарварство — це багатозначний термін, який найчастіше означає грубу, жорстоку, нецивілізовану поведінку, низький рівень культури та невігластво, що супроводжується руйнуванням культурних чи матеріальних цінностей. було значно більше. Наприклад, ми також працюємо на Тернопільщині, де «совєти«Совєти» — це історична назва радянських органів державної влади та самого комуністичного режиму, що панував у СРСР.» у вересні 1939 року майже повністю зруйнували польсько-український цвинтар. Там відновити щось набагато складніше.
У Чорному Острові надгробки пошкоджені, але більшість елементів і фрагментів ми знаходимо поруч. У 90 відсотках випадків надгробок можна скласти й повернути йому той вигляд, який він мав до Другої світової війни.Друга світова війна — це глобальний збройний конфлікт, що тривав з 1 вересня 1939 року до 2 вересня 1945 року.
Скільки надгробків вам вдалося відновити в Чорному Острові за ці роки?
За попередні два роки ми відновили понад два десятки надгробків. Цього року працюємо лише тиждень, але, можливо, відновимо ще стільки ж. Усе дуже залежить від кількості волонтерів і волонтерок: чим їх більше, тим більше пам'яток вдається відремонтувати.
Хто цього року долучився до робіт у Чорному Острові?
Більшість — це українці з України. Для мене це добре, але водночас трохи прикро. У Польщі дуже багато говорять про польські цвинтарі в Україні, але говорити можна багато — головне, щоб робота робилася.
Я очолюю громадську організацію 40 років і можу сказати, що більшість наших волонтерів — це жінки. Вони дуже ефективні. Я не кажу, що чоловіки — погані волонтери, зовсім ні, але жінки мають більше терпіння. Тут багато завдань, які вимагають тривалої, монотонної праці. Наприклад, чистити щось протягом п'яти годин. Нічого цікавого в цьому немає, але це треба зробити. І в таких речах жінки виявляються терплячішими.
Є хлопець із Харкова, історик, який долучився до нас ще у 2023 році. Я розумію, що для нього ця робота — це також спосіб відпочити. У Чорному Острові для нього відносна тиша, немає вибухів.
Також є волонтерка з Польщі, пані Йола. Її прапрадід був тут римо-католицьким священником. Вона зараз шукає його надгробок. Це великий цвинтар, кілька гектарів, де розташовано близько 200–250 поховань із кам'яними надгробками. Але треба розуміти, що перед Другою світовою війною не кожен мав гроші на кам'яний чи чавунний надгробок. Більшість поховань були земляними, з дерев'яними хрестами, від яких зараз майже нічого не залишилося.
Долучився і новий римо-католицький священник із місцевої парафії. Це рідкість, бо, за моїм досвідом, священники багатьох конфесій часто багато говорять, але рідко беруть безпосередню участь у фізичній праці.
Хто фінансує ці відновлювальні роботи?
Практично всі працюють безкоштовно. Я сам тут працюю як майстер. Моє завдання — навчити та показати, як усе робити. Проте, звісно, потрібні гроші на матеріали, інструменти та їжу. Кошти на цей табір ми отримуємо від Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном «Polonika». Це державна інституція в Польщі, яка опікується польською спадщиною за межами Польщі.
Відомо, що під час відновлення ви не використовуєте важкої техніки, тракторів чи кранів. Чому?
По-перше, це дешевше. Оренда крана чи трактора коштує дорого, а в нас немає на це коштів. По-друге, майстри-каменярі, які створювали ці надгробки 100 чи 200 років тому, не мали жодних кранів. Якщо вони могли встановити ці камені вручну, то і ми можемо.
Люди використовують камінь тисячоліттями, і є безліч фізичних способів пересувати важкі брили — наприклад, перекочувати їх на дерев'яних балках. Я показую волонтерам, як закони фізики працюють на практиці, і вони часто дивуються, що це можливо зробити без машин.
Крім того, є багато цвинтарів, куди жодна техніка просто не доїде.
Ви згадували в інтерв'ю, що знайшли найстаріший надгробок у своїй практиці саме на Хмельниччині. Де він розташований?
Це було близько 14 років тому. Ми працювали на українському цвинтарі в селі Отроків на Дунаєвеччині. До нас підійшов чоловік і сказав, що в сусідньому маленькому селі Тимків є дуже старе кладовище.
Ми поїхали туди разом з археологом із Кам'янця-Подільського Павлом Нечитайлом та іншими волонтерами. Виявилося, що в центрі села збереглося дев'ять козацьких хрестів. Найстаріший із них — надгробний хрест Федора БілашенкаФедор Білашенко — це автор козацького надгробного хреста 1668 року, який є найстарішим знайденим кам'яним надгробком на Хмельниччині., датований 1668 роком. Це найстаріший надгробок в Україні, яким опікувалося товариство «Магурич». Усі ці хрести датуються другою половиною XVII століття.
А які найстаріші поховання збереглися на цвинтарі в Чорному Острові?
Наразі найстаріший знайдений нами надгробок тут датований 1821 роком. (Авт. — після розмови з Шимоном під час цьогорічних робіт волонтери знайшли надгробок 1820 року.) Сама територія кладовища, думаю, була заснована десь наприкінці XVIII століття. Напередодні ми знайшли дуже старий хрест, але дати на ньому немає і, найімовірніше, ніколи не було.
Масова традиція встановлювати індивідуальний кам'яний надгробок для кожного померлого з'явилася лише в другій половині XIX століття. До цього більшість людей ховали просто в землі, встановлюючи дерев'яні хрести.
Ви також допомагаєте Збройним силам України. Що спонукає вас це робити?
Перше, що я мав би сказати на початку інтерв'ю, — це «Слава Україні!» та «Слава ЗСУ!». Якби не українські військові, ми б тут не змогли працювати.
Чому допомагаю? Бо на фронті мої друзі. Це колишні волонтери «Магурича». Двоє хлопців, які працювали з нами в Польщі на українських цвинтарях, на жаль, загинули. Зараз четверо наших волонтерів перебувають на передовій, «на нулі».
Коли друзям потрібна допомога — це нормально допомагати. Тут немає нічого надзвичайного.
Ви пам'ятаєте ім'я на хресті, який знайшли 14 років тому в селі на Дунаєвеччині. Чи пам'ятаєте ви кожне повернуте ім'я?
Кожне, можливо, ні, але дуже багато. Я насправді живу на цвинтарях — проводжу тут по пів року щороку.
У мене немає українського коріння, але десь усередині є відчуття, що я органічно пов'язаний з Україною. Мені тут добре. Я не беру до уваги політиків чи те, що пишуть у соцмережах. Наш приклад показує, що звичайні люди не мають проблем зі співпрацею та співіснуванням.
Я сподіваюся, що наша праця допоможе зберегти цю пам'ять для майбутніх поколінь.
Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.
Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
