Понад три десятка експонатів білотинського фарфорового посуду збереглося наразі в музеях України, приватних колекціях і за кордоном. Вироби створювали на фарфоровій фабриці, яка діяла в селі Білотин, що на Хмельниччині, у другій половині ХІХ століття, а до створення залучали майстрів з інших країн.
Про це Суспільне Хмельницький розповів завідувач Ізяславського історико-краєзнавчого музею Віктор Кучерук.
З його слів, порцеляну виготовляли у Білотині впродовж близько п'яти десятиліть.
″Із 1850 по 1900 рік в селі Білотин функціонувала фарфорова фабрика. Між Ізяславом, Острогом і Нетішином, якраз неподалік від сучасного Нетішинського водосховища є річка Гнилий ріг. На березі цієї річки є село Комини, далі — Білотин. І в цьому, хоч і не довго, але була фарфурня, як її тоді називали″.
За словами Віктора Кучерука, юридичними власниками підприємства були князі Яблоновські, резиденція яких знаходилася в Плужному. Втім, виробництво вони передали в оренду єврейському підприємцю Зусману, який вкладав кошти у розвиток фабрики.
За словами музейника, під час виготовлення посуду було не мало браку.
″Для виробництва використовували каолін, кварц та інші мінеральні компоненти. Сировину ретельно подрібнювали до стану пилу, після чого змішували до консистенції густої сметани. Масу заливали у форми, висушували, випалювали, розписували вручну та повторно випалювали, щоб закріпити малюнок. Є свідчення, що майже половина виробів відбраковувалася. Посуд тріскався або деформувався ще під час випалу, тому його просто викидали″.
Також, як зазначив Віктор Кучерук, через крихкість фарфору вироби билися під час перевезення кінними підводами. До роботи на фабриці залучали майстрів з-за кордону.
″Щоб підвищити якість виробництва, Зусман запросив до Білотина майстрів із Німеччини та Чехії. Більшість із них були єврейського походження та переїжджали разом із сім'ями. Вони навчали місцевих ремісників, а розпис виробів виконували вручну. На підприємстві використовували не лише водяний двигун, який працював завдяки греблі на річці Гнилий Ріг, а наприкінці ХІХ століття — навіть парові машини″.
Завідувач Ізяславського історико-краєзнавчого музею розповів, що основою для виробів ставали європейські зразки порцеляни.
″Майстри фактично копіювали найкращі вироби німецьких фарфорових заводів, але виготовляли їх уже тут, у Білотині. На фабриці виготовляли тарілки, вази, кухлі, миски та інший посуд. Окрім фарфору, виробляли також фаянсові вироби, призначені як для приватного користування, так і для закладів громадського харчування″.
За словам Віктора Кучера, наразі збереглося трохи більше ніж три десятка виробів з фабрики, що працювала на Хмельниччині.
″В Ізяславському історико-краєзнавчому музеї цілісного предмета немає. Тут зберігають лише уламок тарілки, знайдений під час археологічних досліджень. Встановити його походження вдалося завдяки частині клейма, де читається напис «Білотин», а також характерному орнаменту, який збігається із орнаментом на збережених виробах. Дві білотинські тарілки перебувають у приватній власності жителів Ізяслава. Люди користувалися ними, як звичайним посудом. Тривалий час люди і не підозрювали про їхню історичну цінність″.
Музейник розповів, що експонати, які виробляли на Білотинській фабриці, зберігаються як в Україні, так і за її межами.
″Значна частина відомих предметів зберігається у приватній колекції київського колекціонера Георгія Браіловського. Окремі вироби також є у фондах Національного музею декоративного мистецтваНаціональний музей декоративного мистецтва України — один з найбільших художніх музеїв України. Розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщенні колишніх покоїв митрополита і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIII — початку XX століть. України, Київської національної картинної галереї, музеїв Дніпра та Варшави″.
За словами Віктора Кучерука, наразі на місці фабрики в Білотині розташовані будинок культури та бібліотека.
″Місцеві жителі неодноразово розповідали, що під час земляних робіт, знаходили велику кількість битої кераміки. Ймовірно, саме тут утилізували виробничий брак. За однією з версій, підприємство постраждало від пожежі. За іншою — від страйку робітників. Тоді ж знайшли великі поклади каоліну поблизу Полонного. Існує припущення, що після закриття мануфактури тут, частину обладнання та майстрів перевезли до Полонного, що могло стати основою майбутнього фарфорового заводу″.
Завідувач Ізяславського історико-краєзнавчого музею зазначив, що наразі визначити точну кількість екземплярів, вироблених на фабриці у Білотині, не можливо.
″Сьогодні ж білотинський фарфор залишається однією з найменш відомих сторінок промислової історії Хмельниччини. Дослідники не виключають, що окремі вироби досі можуть зберігатися у приватних господарствах, де їх і досі використовують як звичайний побутовий посуд, не знаючи про їхню історичну цінність″.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
