Народний артист УкраїниНародний артист України — це найвище почесне звання, яке держава присвоює видатним діячам культури та мистецтва. Його дають за винятковий талант і значний внесок у розвиток театру, музики, кіно чи цирку. Ця нагорода є знаком офіційного визнання, що артист є улюбленцем публіки та гордістю всієї країни., одного з трьох монотеатрівВистава має лише одного актора, який розповідає історію, переживає емоції та тримає увагу глядача від початку до кінця. в Україні, Володимир Смотритель з Хмельницького емігрував до Великої Британії. Актор та керівник монотеатру «Кут»Монотеатр «Кут» — це камерний театр одного актора у Хмельницькому, де на сцені грає переважно лише одна людина.Це дуже затишний простір (зал на 80 місць), який довгий час мав один із найбільших репертуарів моновистав у Європі. з 2023 року з сином проживає за кордоном. Під час відпустки, приїхав до Хмельницького і завітав до міського монотеатру «Кут», який він заснував у 1992 році.
Володимир Смотритель поділився своїми враженнями від зустрічі Суспільне Хмельницький.
«Я проходив поруч, і сказали, що театр закритий, але для мене відкрили. Він стоїть, як дійсно щось очікує. У 2023 році я зробив останній тут виступ. Це був лютий. Закінчувався мій контракт. І от я знову тут. Коли відкрилися двері в глядацьку залу, у мене почало шалено битися серце, тому що це — рідна аура. Приємно, що все залишилося так, як воно і було. Тому, привіт, дорога сцено, шановна зала, я тут, я нікуди не дівся і не зникав. Виїхавши в іншу країну, я тримаю серцевину духу цього театру. Ми із ним були і залишаємося практично одним цілим».
«В Британію я приїхав не знаючи жодного слова англійською»
Володимир зазначив, що перевіз у Велику Британію майже весь свій репертуар. Наразі монотеатр «Кут» має статус мандруючого театру, вистави якого він показує європейському глядачеві.
«Британія сама, і міграціяЦе переміщення людей зі зміною місця проживання назавжди, на певний час або з регулярним поверненням., вона працює, але тримається на українських віночках, стилізованих під вишивку сорочках, народних піснях та танцях. А такі серйозні театральні речі, з якими я приїхав, і «Мазепа», і «Прокляті роки» за творами репресованих поетів, «Не промовчи Шевченка у собі» — 16 моновистав у моєму репертуарі, звісно, їм не були знайомі. Навіть той «Я — Клоун», якого я граю, я граю англійською і українською мовами. Я придумав моношоу з України для дітей в Британії. Мій син Богодар, англійською мовою їм розповідає про Україну, про театр і про мене. І каже: «Ось він сьогодні з України до вас приїхав, але він дуже хвилюється, тому що він буде говорити англійською мовою. То ви йому допоможете?» Дітки відповідають: «Yes, yes, yes!Так, так, так!».
Український актор зізнався, що поїхав до Британії не знаючи англійської мови. Спілкувався спочатку за допомогою перекладача в телефоні. Потім вивчив фрази з вистави «Я — Клоун».
«Почав, я з "Клоуна", всі ці репризиПовторення певного елемента, частини твору чи номера в різних сферах., коли я там вибігаю: «I am glad to see you»Я радий вас бачити.. Потім Богодар розробив до кожної вистави музичний звукозапис — про що вистава. І британці розуміють. І з цим самим я почав входити поступово в мову. Хоча мені говорили по-іншому: «Ти повинен, стати в мистецтві британцем, англійська мова і все таке». Я кажу: «Слухайте, я ніколи не стану британцем, у мене мрії такої не було. Я сформований чоловік з Україною в середині. І, тим паче, тут є багато українців. Можливо, це моя місія показати їм ще й театр — монотеатр»».
«Хочу донести до британців, що таке Україна, за що вона воює»
За словами Володимира, англійською мовою у Великій Британії він користується на побутовому рівні. Часом навіть дозволяє собі виправляти місцевих мешканців, жартома пригадує актор.
«Я любив так робити: вони не кажуть "good morningДоброго ранку.«, вони просто говорять "morning", та йдуть. А я ж вже знаю, що це неправильно, що потрібно казати "good morning". Одного разу якась англійка на вулиці зранку привіталась зі мною "morning". Я їй : «Sorry, stop»Вибачте, стоп.. Вона так встала. Я «sorry»Вибачте., кажу «no, morning» — «good morningНе ранку, а доброго ранку.Головна різниця між «Good morning» та «Morning» у Великій Британії полягає в рівні формальності та близькості стосунків.«. Розвернувся і пішов. Вона так встала і дивиться, напевне, подумала, що я вчитель англійської мови».
За словами Володимира, у Лондоні починаючи з 2014 року проходять щотижневі мітинги на підтримку України. Це безстроковий ЄвромайданБезстроковий мітинг. Після повномасштабного російського вторгнення акція переросла у безстрокову щотижневу демонстрацію солідарності., на якому збираються українці та британці. Майже одразу як приїхали до Британії автор та виконавець Володимир Смотритель разом зі своїм сином долучилися до мітингів та акцій на підтримку ЗСУ.
«На Євромайдані під гітару я співав власні пісні на слова подільських поетів, зокрема мого товариша лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка — Павла Гірника та інших. Згодом написав пісню, яку виконую двома мовами — українською та англійською "Слава Україні! Слава Британії!". Її підспівують усі, хто збирається на площі. Це дало мені таку можливість, такий шанс в зовсім іншому середовищі, коли йде війна, своїми виступами, театральними виступами і піснею донести до британців, що таке Україна, за що вона воює, як вона відстоює свої цінності, традиції, мову. І воно працює».
У 2014 році, з початком російсько-української війни на Донбасі, актор та режисер хмельницького монотеатру «Кут» з гітарою їздив на передову, зустрічався з воїнами, співав в бліндажах та в полі. Володимир, пригадує, перед ним були вмотивовані українські патріоти-воїни, які боролися за свою землю.
«Коли 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення, у мене і всіх моїх працівників не було і думки кудись тікати. Ба, навпаки. Ось у мене пройшло через мій будинок декілька сімей акторських, які з маленькими дітками їхали на захід України, потім до Польщі, Словаччини та деінде за кордон, тікали від обстрілів та бомбардувань Я їх всіх приймав. Вони у мене ночували. І театр зразу переключився як волонтерське приміщення. Сюди зносилися речі, коробки з їжею та побутовими речами».
За його словами, все фоєЦе велике передпокійне приміщення у громадській будівлі (театрі, кінотеатрі, концертному залі, цирку чи готелі), розташоване біля глядацької або головної зали. було забито. Відправляли допомогу у різні регіони.
«А коли десь через тиждень воно трішки вгамувалося, ми почали грати благодійні вистави. Випадково мені подзвонив мій знайомий Петро ОларУкраїнський кінорежисер, журналіст, оператор та поет, який розпочав свій шлях у кіно під керівництвом Івана Миколайчука. Він є засновником і продюсером литовської кіностудії «Араттафільм», а за свою кар'єру створив понад 70 документальних стрічок і видав 10 книг. Олар також тривалий час працював за кордоном як власкор «Укрінформу» в Італії та Ватикані, а зараз живе та творить у Литві.. Він українець, гуцул, до речі. Але в Литві він відкрив свою кіностудію «Арата». І раптом він мені телефонує і каже: «Вово, ти знаєш, в мене є така мережа до Карлових ВарКарлові Вари — це курортне місто Чехії, розташоване на заході історичної області Богемія у місці злиття річок Тепла та Огрже.. Там стільки мам з дітьми в мотелях. Якби ти поїхав туди?« "Питань нема", — я погодився. І ми з Богодаром поїхали».
«Клоун встав і не може ні говорити, ні усміхатися. У мене "ком" в горлі був»
З початком повномасштабного вторгнення на підтримку сімей-переселенців монотеатр «Кут» грав благодійні вистави у Польщі, Чехії, Словаччині, Литві. Актор пригадав, особливо закарбувався у пам'яті виступ у польському Гданську.
«Збиралися дітки, які разом з батьками були змушені покинути свій дім через війну в Україні. Ми виступали на великій арені. Уяви собі: величезне циркове приміщення все в ліжках. Харчування, виставлені баки такі. Там стільки людей і стільки дітей. Ці дітки зібралися в окремій кімнаті. І тут я — клоун вибігаю і, як зазвичай, весело кричу: "Я з України!" А діти замість того, щоб сміятися, радіти, як це було у мирний час, почали говорити: "А я з Маріуполя. А я з Дніпропетровська. А я з Харкова..." І цей клоун встав, я встав, і не можу ні говорити, ні усміхатися. У мене "ком" в горлі. А вони стоять і дивляться. Це зовсім якась інша реальність».
Володимир розповів, що під час гастролей у Польщі він дізнався про те, що у Великій Британії існує спонсорська програма підтримки українських сімей — англійські родини беруть до себе терміном на півроку дітей з батьками. Зі слів чоловіка, він із сином скористалися цією програмою і таким чином потрапили у англійське містечко Малсбері.
«Річ у тім, що я ж туди поїхав не давати гастролі, концерти. Головна моя місія, завдання було — це стати опікуном для мого сина, якому на той час було 14 років. Я став "смотритель дому". Почав варити, парити, робити, купляти — я цим займався. Потрапивши туди, я спочатку почав відпочивати. Мені було дуже добре, що я не знаю англійської мови, що мене ніхто не мучить, мені нічого не розповідає. Я потрапив у таке маленьке містечко Малмсбері, де була школа, а це десь 3,5 години їзди від Лондона. Богодар там почав вчитися. Місцеві мешканці вже знали, що я актор, і я вже потім казав: "I am an actor, тraveling theatreЯ актор мандруючого театру.«, моноактор».
Володимир і Богодар перебувають у Британії три з половиною роки. Наразі знімають тимчасове помешкання в центрі Лондона. Син, якому виповнилось 18 років, зауважив батько, навчається у престижному лондонському виші.
«Він поступив в дуже хороший, найкрутіший університет — це Королівська академія драматичного мистецтваКоролівська академія драматичного мистецтва (RADA) — це одна з театральних шкіл, розташована в Лондоні. Заснована ще у 1904 році, вона готує професійних акторів, режисерів та технічних спеціалістів для театру, кіно і телебачення. Вступити туди непросто через величезний конкурс, а серед її випускників — десятки світових зірок, таких як Ентоні Гопкінс, Алан Рікман та Емма Вотсон.. Заклад вважається світовим лідером у сфері практичної підготовки фахівців для театру, кіно, телебачення та радіо. Там дуже серйозний відбір. Його випускники заходять в Королівську мережу театрів по всій Британії. До цього Богодар закінчив театральний коледж при Королівському театрі в Баті. В нього дуже цікавий буде фах — вищої категорії спеціаліст світло і звукодизайну, як у нас кажуть: світло-, звукооператор».
«Написав один у фейсбуці "Смотритель — зрадник"»
За кордоном український актор оформився як приватний підприємець, який надає мистецькі послуги для населення. Пояснив, він знайомить англійців з театральним мономистецтвом та бере участь в мистецьких заходах у різних містах Британії.
«Я можу адаптуватися у будь-яких ситуаціях, но не асимілюватисяАсимілювати означає робити кого-небудь або що-небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад.. Це дві великі різниці. Для мене найважче було те, що все ж таки я туди їхав з надією, що є дуже потужна діаспораДіаспора — це частина певного народу (етносу), яка постійно проживає за межами своєї історичної батьківщини, зберігаючи при цьому національну ідентичність, мову, культуру та духовний зв'язок із рідною країною., яка підтримає українського актора. Але, коли я почав знайомитися, то виявляється, вона вся тільки в соцмережах. Коли мені говорять, а де ти працюєш, я кажу: «Я працюю сам на себе». Я так там і оформився. Тобто в мене є податковий номер, що я представляю театр, повинен сплачувати податки. Я так само займаюся. Я встаю вранці, займаюся йогою, в мене є пару годин гітара, потім там вистави, які в мене є. Я провожу репетиції, я приходжу сам до себе на роботу. Мені сплачується невеличка пенсія. Ти за цю пенсію можеш орендувати житло якесь. І плюс ще додається 500 фунтів500 британських фунтів стерлінгів (GBP) дорівнюють приблизно 29 629,50 гривень (UAH) за курсом близько 59,26 грн за один фунтів, станом на 15 жовтня 2026 року. на утримання сина. Цього не достатньо, звичайно, але жити можна».
За словами хмельничанина, приблизно раз на рік, під час відпустки, він відвідує рідне місто. Блукає його вулицями та спілкується з місцевими жителями, які пізнають його і цікавляться, як склалося життя митця за кордоном.
«Ой, Хмельницький мене не забув. Все ж таки рідний є рідний. От я приїхав, я ходжу, і всі мене питають, а що там? Я кажу, ну, що ви мене питаєте як там? Ви питайте, як мені тут зараз. Ну, там — це інша планета. Я часом в соцмережах виставляю фото та відео зі свого мистецького життя у Великій Британії. Все це вони бачать».
За його словами, такі випадки — радше, як вийняток.
Ось, пише один: «Смотритель — зрадник». Я йому написав, кажу: «Чоловіче, ти взагалі знаєш, що це за слово — "зрадник". Ти щось взагалі про мене знаєш? Хто я, звідки, як я це прожив життя? Як в 1989 році я тут і голодував, і на "Червоній руті"? Який в мене репертуар? Скільки всього було? Я тільки локацію змінив. Тому що, вибач мені, мені вже восьмий десяток пішов, в мене якась відповідальність є перед сином. Всі патріотичні вистави, які я перетягнув туди, бо там теж є українці, і там теж локація українська, і вони теж ведуть боротьбу. Тому дуже обережно чіпляй ці ярлики. Бо коли прочитав син, він заплакав. Каже: "Тато, я тебе знаю. І що він пише?" Це я просто звертаюся до українців: "Будьте обережні з цими ярликами, перш ніж щось писати — проаналізуйте, подумайте"».
Звання «Народний артист України» за кордоном немає ніякого значення, розповів актор. Там глядач вирішує все: або він ходить на твої концерти, вистави і витрачає власні кошти, або ні.
«На рахунок "Народного артиста України", вони навіть не розуміють, як воно звучить і що воно означає. Якщо хтось при британцях мене об'являє, якось перекладали мені, що вони думають, що я людина з народу. А наші — люблять це. Серед українського середовища це має вагу: "А от у нас — "народний артист України". Всі: "А-а-а"».
«От я приїхав, я власний син, я вбив рідну матір»
Володимир пригадав, що десять років минуло з того дня, як після важкої хворобиАвтор не вказав. не стало його дружини Лариси, мами Богодара.
«Без неї важко. Вона привела мені Богодара і підтримувала нас. Жінки відіграють дуже велику роль у моєму житті. Я зараз людина поважного віку і у мене зараз є жінка, яка найдорожча для мене у цей період мого життя. Але, це моє велике таїнство».
Свою матір митець називає найголовнішою жінкою життя. З нею пов'язані як найсвітліші та і найтрагічніші спогади. З сумом актор пригадав свій перший концерт у рідному Городищі Черкаської області, під час якого мама померла.
«Був такий епізод в моєму житті: я навчався в Дніпропетровському училищіДніпропетровське театральне училище — колишній навчальний заклад у місті Дніпропетровську (нині Дніпро), що існував протягом 1939-1997 років.29 травня 1997 року постановою Кабінету Міністрів України на його базі, та базі Дніпропетровського художнього училища створено Дніпропетровський театрально-художній коледж.. І для того, щоб підтримати маму, я приготував композицію «Лебеді материнства». Там є такий текст: син пише листа мамі, він далеко дуже. «Мамо, я хочу приїхати». І вона каже: «Приїжджай, сину». І от він, коли приїжджає, на пероні: «Мамо, здрастуйте, мамо. Оце ж і я». Мама почала збирати глядача в міському будинку культури.
За словами актора, тоді так сталося, що майже ніхто не прийшов, сиділа рідня, людей вісім. І мама взяла букет квітів.
«І оцей момент: "Здрастуйте, мамо, оце ж і я". В оцей момент — "бах". І вона — "хоп". І отак залишилася в такій позі. Я щось подивився. Відсахнулися ті, хто сиділи. І вона з такою посмішкою, з цими квітами, і відійшла в кращий світ. А потім я весь час в собі жив з такою мукою, що я її вбив. От я приїхав, я власний син, я вбив рідну матір. Аж поки, лікар, який її вів, він каже: «Я тобі хочу показати одну річ». Він підходить до столу. Я кажу: «Я знаю цей стіл». «Відкрий шухляду». Я відкрив, кажу: «Ну пуста». «Та ні». Він відкриває дно нижче, а там багато ліків. Це інсульт, який в неї був. Розумієш? Сильна дуже гіпертонія була, зашкалювало так від цього хвилювання, що потім оцей момент, який був, він просто вдарив її і все. І забрав».
Життя непередбачуване, вважає митець, тому в якій країні житиме він та його син в майбутньому, не знає. Але розповів, мріє й надалі творити та надихати глядачів.
«Я бачу шлях — свій шлях і шлях свого сина. Хотілося би, щоб на цьому шляху всевишні сили нам допомагали, щоб Богодар в театральній сфері знайшов себе, щоб мене якийсь чорт не поплутав, щоб я не відійшов кудись в сторону, тому що такий вже вік — інколи хитає. Але я ще маю сили, і ще хочу попрацювати зі своїм театром за кордоном, і проповідувати українське драматичне мономистецтво. Я думаю, що моя перспектива така. І інколи, якщо все буде нормально, зіграти ще тут пару вистав тут — в хмельницькому міському монотеатрі "Кут". Тому що він живе, він на мене чекає, я це відчуваю».
Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.
Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
