Крістіна Севернюк з Одещини разом із чоловіком вчилася, потім — служила. Коли він загинув, перевелася у його рідне місто Старокостянтинів, що на Хмельниччині, де він похований. Зробила це, аби бути поряд і приносити на могилу каву, яку він любив за життя.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла Крістіна Севернюк.
За її словами, перевелась служити до Старокостянтинова, бо тут народився і похований її чоловік Юрій. Свої візити до нього фільмує.
"Комусь відгукується, реагують: "В мене також захисна реакція на якесь горе". Хтось скаже: "Дивна жінка". Багато людей переглядають, і якщо вони хаятьХаять (ха́яти) – це розмовне, знижене дієслово, що означає . мене, мені байдуже. Головне, що його пам’ятають, згадують, бодай ці хвилинку-дві, його дивляться — це найголовніше".
Крістіна розповіла, що вони із чоловіком навчалися разом, потім — пішли до лав ЗСУ.
"Я завжди казала, що я буду поруч з ним. Казала, що не залишуся вдовою. Я думала, що якщо ми будемо служити разом, то нам або прилетить разом, або будемо жити разом".
Повномасштабне вторгнення зустріли в Миколаєві. Вдвох пережили кілька ворожих прильотів, як пригадала військовослужбовиця. Під час ротації, 4 жовтня 2022 року втратила з ним зв'язок.
"Він довго не відповідав, я себе почала накручувати, бо ніколи такого не було. Він, навіть якщо працює, раз у 15-30 хвилин може плюсик прислати. Я всім телефоную — всі не відповідають. Минуло година-півтори, зателефонував кум, спитав: "Ти вже знаєш?".
Крістіна Севернюк розповіла, що тоді дізналася, що чоловіка поранено. Згодом командир повідомив про його загибель.
"Кажу: "Що ви таке говорите?". Він такий: "На жаль, лікарі нічого не змогли зробити". А в мене ще в голові не вкладається. Я так пам’ятаю, найперше, що я хотіла зробити, подзвонити чоловіку і нажалітися йому, типу що це вони мені таке кажуть".
За словами жінки, повірити, що чоловіка вже немає, довго не могла.
"Кожну ніч він мені снився, я прокидалася зранку, мені хотілося йому подзвонити і сказати, який сон страшний мені снився, що він загинув".
Дружина загиблого військового пригадала, що найважче, було розповісти про втрату шестирічному сину. Спочатку не наважувалася, все змінила подруга.
"Перше єдине питання: "Як ти Кирилу скажеш?". Я сказала, що не буду йому казати. А вона: "Ти не маєш права. Він, коли виросте, ніколи в житті тебе не спитає, чого ти мене привела на похорон до тата. Але він спитає, яке ти мала право забрати в мене останнє прощання з татом".
Крістіна Севернюк розповіла, що розмову з сином пам’ятає дослівно.
"Я зайшла з ним у кімнату, і я не знала, як по-іншому сказати: "Сонце, на жаль, війна в країні в тебе забрала тата". От він плакав дуже страшно, досі йому це болить. У нього такі блакитні очі, як в тата, і ямочки. І взагалі він дуже схожий на тата".
За словами жінки, спогади про свого чоловіка вона зберігає у фотоальбомі.
"Коли чоловік загинув, мама не знала, що зі мною робити. Мабуть, і три місяці не минуло, як вона подарувала мені альбом, Тут послідовно наше життя: від моменту зустрічі до останньої світлини, яку ми зробили разом".
Всі його речі чоловіка й досі зберігає, розповіла Крістіна.
"Найцінніше — це його сумочка, він завжди з нею ходив. Ще цінніше — це пачка цигарок, з якими він загинув. Тут ще є чотири цигарки, я татові своєму на кожен рік даю по цигарці за чоловіка, і його запальничка в мене.У мене ще залишилася його фліска, в якій він загинув, тут був уламок. Я її міряла, в перший же день, усю в крові. І цей шеврон унікальний, їх досить мало в Україні, їх видавали тільки байрактарщикам".
Як розповіла дружина військовослужбовця, Юрій Севернюк служив із 2011 року, виходив з Криму. Загинув — у 29, після 11 років у війську. Наразі вона, планує здійснити спільну мрію — відкрити кав’ярню.
"Я думаю, що я її колись і відкрию. Це не буде щось масштабне, глобальне по 10 кав’ярень у кожному місті, але щось своє затишне точно відкрию".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
