27 лютого — третя річниця російського прориву до Харкова зі сторони Олексіївки, П'ятихаток та Малої Данилівки. Російські групи змогли проїхати у центр міста, а згодом їх ліквідували. Бої з одною з груп продовжилися у школі №134 — після цього заклад освіти зруйнований вщент.
Яким був той день три роки тому — своїми спогадами з Суспільним поділися колишній керівник поліції Харківщини Володимир Тимошко. Також дивіться, який вигляд має школа нині. Далі — пряма мова.
Куди встигли доїхати російські "Тигри" 27 лютого 2022 року у Харкові, поки їх не знищили
27 лютого 2022 року росіяни зайшли з трьох напрямків. Частково — через Олексіївку, частково — через П'ятихатки по дорозі, і частково — через Малу Данилівку.
Попереду вони пустили пусті КАМАЗи — це був відвертальний маневр, щоб на них була зосереджена увага. Вже позаду йшли КАМАЗи з особовим складом — це на Олексіївці та П’ятихатках, а біля школи була російська група ГРУ — спецсили їхні, які проривалися й пішов на 134-ту школу.
Вони пішли у центр міста. Вони доїхали до ГУНП Харківської області, і в цей момент я якраз перебував у приміщенні. Ми зайняли кругову оборону. Вони повз ТРЦ "Нікольський" просунулися в центрі, і далі по Чернишевській намагалися заїхати у ворота ГУНП.
Я, чесно кажучи, до цього часу впевнений, що вони хотіли пройти у приміщення СБУ, думаючи, що там нікого немає. Хоча з 25 лютого всі мої спецпризначенці перебували у приміщенні СБУ. Також на воротах поставили кулеметний розрахунок і снайпери стояли по колу. Вони б не пройшли. Але вони намагалися заїхати.
Бійці роти "Схід" дали бій на воротах ГУНП. Вони кинули гранату. Почався короткий бій, і їх збили у бік вулиці Жилярді та Весніна. Вони спускалися по трасі до станції метро "Київська". Там стояв підрозділ 92-ї бригади "Буцефал", який почав трощити "Тигри", на яких вони пересувалися. Саме навпроти 134-ї школи розстріляли колеса "Тигрів" — вони зупинилися.
Група ГРУ вискочила з "Тигрів", взяла БК і забігла у школу. Тоді мені набрав командир 92-їбригади: "Вово, у мене немає людей у місті. Тільки техніка. Орківська група у місті. Заблокуй їх".
Я підняв по тривозі КОРД. Вони моментально висунулися на школу. Перші, хто прибули — це був поліцейський КОРД. Вони блокували тут групу, розпочався бій. Я попросив генерала Сахона допомогти "Омегою". Він надав "Омегу", яка також підтягнулася. Сюди підтягнувся ГУР Міноборони. Молодці, хлопці, ми з першого дня працювали у повній взаємодії разом. Підтягнулися групи, які потім стали "Фрайкором". Тобто, це ті групи, які потім пішли частково у "Кракен", "Фрайкор", сформували кістяк 127-ї бригади. Розпочався бій. Їх оточили. Бій тривав до ночі, близько 8-9 годин.
Цікавий факт. Кремлівський карлик нагородив званням "Герой Росії" командира цієї групи, який, ми читали й сміялися, як було написано, що він — герой. До кінця бився, керував обороною і загинув смертю героя. Це не так. Він загинув першим. Його вбили наші на вході в цю школу. Мертвий, звісно, він не брав участі в обороні школи. Ось так героїзація йде. Нічого героїчного він не створив, не зробив. Щобільше, якщо казати про це, то групі ГРУ чотири рази пропонували здатися — вони відмовлялися. А на той час цей "Герой Росії" вже мертвий був. Він не керував діями своїх підлеглих. Що героїчного? Зайти в школу? За це “Героя Росії” дають?
"Ви перший раз спробуйте вистрілити в людину. Це ворог, чи не ворог — це людина"
Мене що вразило — це, в першу чергу, відношення поліцейських, моїх бійців в цій ситуації до ворога і до війни, як такої. Поліція, так, має зброю. Чи готова була воювати, стріляти поліція — я не знав, чесно скажу. Мабуть, ніхто не знав.
Ви перший раз спробуйте вистрілити в людину. Це ворог, чи не ворог — це людина.
Тобто, основне — переломити страх стріляти у ворога. Страх мирного часу, коли ти стріляєш і думаєш, що ти стріляєш на ураження.
Я пишаюся, поліцейські — молодці. Вперше взагалі почали стріляти у ніч з 24 на 25 лютого. Вони почали стріляти у ворога без остраху. Вони знали, що це ворог — вони відкрили вогонь на ураження. Друге: коли на ГУНП розпочався бій, то теж по ворогу відкрили вогонь. Хлопці одразу вступили у бій, і єдина мета була — вбити ворога, або взяти в полон.
З поліцейських це був майже в повному складі спецпідрозділ КОРД — це вже близько 50 людей, полк поліції особливого призначення — їх групи. Лише поліцейських на цій локації було близько 60-70 людей, тобто, це люди, які блокували. Потім їх стало ще більше.
Загалом кількість поліцейських, яка брала участь у бою, дійшла до 100. Росіян було трохи більш як 20. Але вони зайняли оборону грамотно, і це був спецпідрозділ. Не порівнюймо спецпідрозділ ГРУ, який воював у Чечні, в Сирії, навчався воювати й вбивати, з поліцейськими, які затримували локальних злочинців — не професіоналів. Починали воювати поліцейські саме з таких боїв. Вони не побоялися воювати. Вони знали, з ким вони воюють. Вони знали, які можуть бути наслідки. Поліцейських, на щастя, в цьому бою ні поранених, ні втрачених не було. Були поранені серед цивільних, які потім стали кістяком різних підрозділів, які з ГУР прийшли.
"Чи готова людина стріляти у ворога, воювати з ворогом — може показати лише бій"
Можна пів життя готуватися до війни. Можна ходити вчитися стріляти, проводити навчання, бути впевненим, що ти будеш захищати державу і стріляти у ворога. Але наступає бій, і потім з’ясовується, що особа, яка вступає в бій, не може перебороти себе й почати стріляти в іншу людину, чи перебороти себе й просто взагалі вступити в бій. Чи готова людина стріляти у ворога, воювати з ворогом — може показати лише бій. Це можна було зрозуміти тільки, коли почалися перші сутички.
Люди, які були звичайними, яких я, може, не помічав до 24 лютого, стали для мене героями. Це поділ. В поліції він відбувся так само. Були ті, хто залишився — це основна маса. Були ті, хто в перші дні взяли зброю й пішли воювати, не знаючи, що буде завтра, за пів години, ввечері.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
