67-річна харків'янка Ніна Лиховид лікувалася від коронавірусу майже місяць — спочатку вдома, потім у лікарні. Поліпшувати здоров'я пенсіонерка продовжує і після виписки: розповідає, що після хвороби ослабло серце. Але чи не найтяжчим у відновленні жінка називає боротьбу із нестабільним емоційним станом. Про те, як важко переживала хворобу та хто допоміг подолати її наслідки, Ніна Лиховид розповіла Суспільному Харків.
"У лікарні плакала. Було істеричне щось. Думаєш, як далі жити? Як виходити у світ, до людей?", — згадує пані Ніна. — "Емоційно було дуже важко. А тепер трохи починаю відновлюватися. Трошки стала спілкуватися телефоном. А то і телефоном не хотілось, все відключала. Не хотіла нічого. Хотіла, щоб про мене забули взагалі. Я вночі виходила о четвертій ранку, навколо дитсадка ходила сама. Нічого не мислила".
Щодня пані Ніна гуляє із собакою Одрі. Домашню улюбленицю, якого разом з чоловіком виховує шість років, називає своєю рятувальницею.
"Ми одна без одної не можемо взагалі. Це моя рятувальниця. Коли я була хвора 10 днів вдома, вона все це чула, відчувала, бачила. Мовчки біля мене лежить. Це і вона мене підтримувала. Це перший друг. Коли я в лікарню потрапила і боялась, як чоловік, чи не заразився? І він один раз телефонує, говорить, що в нього 37,3°. Уявіть, а ми ж вдвох живемо. Дочка у Києві. У мене думка: тримайся, як моя Одрі буде? Що з нею?", — згадує жінка.
Підтримка рідних допомогла Ніні Лиховид гнати від себе сумні думки.
"Такий стан, що не хотілося жити. Не хотілося. Чому я розумію, скільки чую: то з лікарні викинулися, то суїцид якийсь. Це такий психоемоційний стан. Відчуваєш, що стаєш, як не людина. Це не передати словами. Немає сил. Взагалі хочеться в шкаралупу лізти, щоб тебе не було видно. Тільки допомога близьких, друзів — піклувалися, підтримували", — розповідає Лиховид.
Нестача кисню і робота мозку
Восени у Харкові внаслідок самогубств померли двоє чоловіків, які хворіли на COVID-19. Один випав з вікна квартири, інший — з палати диспансеру радіаційного захисту. Ще одна смерть, жінки на території будівлі Держпрому, за інформацією волонтерки Наталії Попової, теж пов'язана з постковідним станом. І хоча питання наслідків коронавірусної інфекції на психоемоційний стан ще досліджуються, лікарі вже зараз відзначають вплив нестачі кисню на роботу головного мозку.
"Це пов’язано з інтоксикаційним синдромом, який розвивається на фоні захворювання. Це також пов’язано з гіпоксією головного мозку, тому що менше надходить кисню через ураження легень, через порушення газообміну. Також це пов’язано з метаболічними порушеннями", — говорить завідувач COVID-відділення чорнобильської лікарні Юрій Здибський.
"При коронавірусному захворюванні йде ураження не тільки легеневої системи, спостерігаємо ураження з боку ендокринної системи, серцево-судинної, розвиток цитокінового штормуНадмірна реакція імунної системи на інфекцію, за якої організм починає знищувати власні клітини., коли йдуть запалення, які можуть впливати на весь організм", — зазначає він.
За його словами, лікарі намагаються стежити за настроєм пацієнтів. Якщо він погіршується, у медиків є два варіанти: заспокоїти спілкуванням або седативним препаратом. Останній спосіб можуть застосувати, наприклад, коли людина від хвилювання і збудження зриває кисневу маску.
"В таких ситуаціях розмови не допоможуть. Якщо йде психомоторне збудження, то тут неможливо достукатися до людини. В цей момент він не почує вас. Тут необхідна седація. Плюс час. Важливо якомога скоріше виправити цю ситуацію, тому що з кожною хвилиною людина, яка потребує кисню, й перебуває без нього, шкодить своєму організму. Тому тут необхідний швидший метод реагування", — каже лікар.
Часом до лікування залучають психотерапевтів, які або надають допомогу, або рекомендують ліки.
"В деяких ситуаціях потрібна медикаментозна терапія. Тоді вони вносять корективи, які ми доповнюємо в нашу терапію. Психотерапевтична, якщо ми говоримо про таку підтримку, то вона може знадобитися пацієнтам вже після виписки, після одужання", — зазначає Здибський.
Важливо, щоб така допомога не сприймалася суспільством як щось неприйнятне, продовжує лікар.
"У нас склалось таке ставлення у суспільстві до психотерапевтичної допомоги, до психіатрів, психотерапевтів, що це одразу, як якесь клеймо. Повинне змінюватися суспільство, воно поступово змінюється. Звичайно, основне — що люди не повинні тримати у собі свої емоції депресивні, повинні звертатися до спеціалістів. Тут важлива підтримка родичів", — додає Здибський.
Психотерапевтична допомога
Близькі повинні зважати на настрій того, хто перехворів на COVID, а не сподіватися, що людина сама поділиться власними переживаннями, упевнений психотерапевт Дмитро Мангубі.
"Коли людина одужує, у неї йдуть гострі симптоми коронавірусної хвороби, тоді навалюються з новою силою усілякі психологічні та психічні розлади. Дика астенія, слабкість, неможливість жити звичним життям, страх фінансових втрат, "випадіння зі звичного життя", обмеження, соціальна дистанція, неможливість спілкування з близькими, страх зараження. Усе це накладає такий відбиток. Як крайній ступінь прояву розвитку депресії, яка, ймовірно, існувала до COVID, а він її посилив, виникають суїцидальні спроби", — каже спеціаліст.
"Чим уважніше оточення до члена своєї родини, колеги чи ще когось, тим раніше можна виявити депресію, що починається, і попередити усі погані результати. І, звісно, не соромитися звертатися до лікарів, тому що у 95% випадків лікування депресії відбувається вдома. І госпіталізація необхідна лише у гострих випадках, коли у пацієнта є реальна небезпека скоїти якийсь важкий вчинок чи суїцидальну спробу", — говорить психотерапевт.
Помітити депресивний стан пацієнта могли б сімейні лікарі, каже Дмитро Мангубі.
"Завантажити їх ще цим... Але вони ж все одно спілкуються, все одно це дуже важливо. І сімейні лікарі теж проходять обов’язкові курси з психіатрії. Звісно, декілька додаткових питань про емоційний стан були б дуже корисними", — зазначає психотерапевт.
Два місяці після лікарні Ніна Лиховид реабілітується вдома. Вона більше не плаче так, як колись у лікарні. Жінка упевнена, що спілкування і підтримка рідних допомогла їй побороти тяжкий емоційний стан.
"Розумієш, що ти ще кому-небудь потрібний. Що не твоя, значить, черга. Так що треба жити", — каже Ніна Лиховид.
Дивіться також
- Хроніки боротьби з COVID: будні медпрацівників.
- В очікуванні біля лікарні: розповіді пацієнтів.
- Як збільшувались потреби опорних лікарень: кисень.
- Як фельдшер у Харкові здолав COVID після 25 днів у лікарні.
