Пів року здавала позиції російських військових та фотографувала техніку окупантів. Наталія Мірошниченко пережила окупацію у Вовчанську, її старший син загинув під час оборони Луганщини, й поки мати їздила ховати сина, її будинок обікрали росіяни. Нині жінка з молодшим 4-річним сином виїхали з прикордоння.
Свою історію вона розповіла Суспільне Харків.
Син — в армії, мама — в окупації
Орден "За мужність" III ступеня Наталії Мірошниченко вручили після смерті старшого сина. 19-річний Владислав загинув у Рубіжному на Луганщині.
"Коли Влад загинув, він був на посту. Він, виходить, як мені сказав командир, собою прикрив багатьох наших хлопців. Основний удар прийшовся на нього", — розповідає Наталія.
Родина жила у прикордонному Вовчанську, в перший день повномасштабного вторгнення Наталя та молодший син Мирон опинилися в окупації.
"Окупанти влаштували перевірку всіх документів — місцеві чи не місцеві. Перевіряли паспорти, для них була шоком ID-картка. Їм потрібно було паперову", — говорить Мірошниченко.
"В них там дуже голосно було. Потім гулянки починались, дівчата, горілка. В мене питали, де можна купити горілку. А звідки я знаю, мені воно потрібно? При моєму бажанні, я б купила і туди щурячої отрути краще додала", — говорить жителька Вовчанська.
Будинок обікрали росіяни
В окупації жінка провела пів року, каже виїздила лише раз — на похорони старшого сина до Харкова, а коли повернулась, то побачила, що будинок обікрали росіяни.
"Копирсались в одязі. Чесно, мені б було бридко лазити в одязі. Я пішла до них та кажу: "Навіщо ви пограбували мій будинок?". А вони кажуть: "Вам вночі погано спиться? Чи ви хочете, щоб ми прийшли до вас у гості?", — згадує Наталія Мірошниченко.
Поки Вовчанськ був в окупації жінка партизанила: фотографувала російську техніку, повідомляла про переміщення окупантів.
"Мені пощастило, що я взяла кнопковий телефон, він в мене був нібито для зв’язку. А звичайний мій сенсорний телефон з усіма цими чатами, контактами я його ховала, звісно", — розповідає переселенка.
Росія вдарила біля будинку
Наталя згадує, майже три місяці в місті не було світла, а ціни в магазинах виросли, хліб вартував до 50 гривень. Їли те, що виростили на городі. У вересні Збройні сили України звільнили Вовчанськ, росіяни відійшли й почали обстріли, тоді Наталя вирішила виїхати.
"Коли ми вже сиділи в автобусі, біля нашого будинку було влучання. Розбилось вікно в тій кімнаті, де ми з малим спимо. І уламки були у дворі, саме там, де Мирон гуляє, там, де його пісочниця, туди було влучання", — згадує Наталія Мірошніченко.
В Харкові Наталю з сином зустріли волонтери, допомогли знайти житло. Повертатись до Вовчанська жінка не хоче. Тут доглядатиме за могилою старшого сина.
Читайте також
"Я наводив авіацію та артилерію на окупантів": історія селянина з Харківщини, який допомагав ЗСУ
"Не міг спати, мав допомогти Харкову": житель села розповів, як чинив спротив окупантам
