Їх залишилося 17 на окуповану Балаклію. Вони гасили пожежі й розбирали завали, а окупанти звинуватили їх у шпигунстві й почали забирати в полон за проукраїнську позицію. Чому не виїхали з окупації, що пережили у полоні і як вибралися — про це балаклійські рятувальники розповіли Суспільному.
"Це та сама тюрма тільки без наручників"
Операторка Балаклійської рятувальної частини Ольга Лузінова, у день коли російська армія увійшла до міста, була на службі: "Ми були шоковані, це було неприйнятно". Вперше окупантів у пожежній частині побачили за кілька днів після захоплення Балаклії.
"Вони в перший день до нас не приїхали, лише колонами заходили в місто. У нас в частині вони з'явилися пізніше, почали нас корегувати. Це були чеченці: "Будете працювати під нашим наглядом". Це та сама тюрма тільки без наручників", — згадує Ольга.
Російські військові у гаражі пожежної частини одразу оглянули всю техніку, дві автівки забрали, в тому числі аварійно-рятувальну, оснащену всім необхідним для порятунку людей.
"Це авто нам був конче потрібне, бо там у нас все обладнання — якщо зруйнується якась будівля, без того автомобіля зовсім неможливо працювати. Ще одне вкрадене авто — це "ГАЗ" для перевезення людей", — розповідає Лузінова.
"Вони нам заборонили носити всі наші українські ознаки на формі, шеврони, всю символіку державну познімали з гаража під дулом автомата. Потім почався полон наших земляків, і мене в тому числі", — каже Ольга.
"Їм були потрібні лояльні люди"
12 серпня Ольгу Лузінову забрали до райвідділку поліції, де росіяни облаштували тюрму та катівню. Про те, що відбувається в тому місці, Ольга знала, бо за її чоловіком росіяни прийшли ще в червні — його відпустили після 40 діб полону.
"Мій чоловік служив в Афганістані за радянських часів. Сусіди за проукраїнську позицію написали заяву, він потрапив у полон. Він 40 днів просидів за ґратами у нелюдських умовах", — розповідає рятувальниця.
"Чоловіка били. Забирають людину, потім за неї забувають. Він сидить у камері на 4 кв. м, де 7-8 людей, і сидять, лежать у пітьмі. Їжа може бути раз-двічі на день або ні разу. Буває, що 5 л води на всю камеру. Вода тече по стінах, дихати немає чим. Як мене привезли в райвідділок минулого тижня, я побачила, в яких умовах сидів мій чоловік, мені стало погано. Я не розумію, як він витримав", — говорить Ольга.
"12 серпня приїхали на роботу, забрали нашого заступника начальника частини, посадили в авто, поїхали до мене до дому. Я питала — чому? Чоловік просидів 40 днів. У тюрмі мені розповідали, що їм тут, у Балаклії, потрібні люди, які до них лояльні. Я не сама сиділа, наша комендант зі мною сиділа, я знала, що в чоловічій камері сидить наш інспектор, водій, заступник начальника частини", — розповідає Ольга Лузінова.
"Хліба не давали жодного разу"
Колегу Ольги Олександра Лободу у камері райвідділку тримали 13 діб, його звинувачували, що він збирає інформацію про лояльних до росіян балаклійців та коригує вогонь українських військових.
"Камера — 3,2 на 1,5 м. Спав на підлозі. У цій камері нас постійно було 6-7 людей. Там досі пляшки з сечею стоять — в туалет виводили о 7 ранку й о 7 вечора. Потім ніхто нікого не виводив. За три тижні, а хлопці тут сиділи й 86 діб, 54, 38, хліба не давали жодного разу, чаю, компоту теж. Тільки вода з крана з сусідньої камери. У мене була лише ковдра, матрацу не було", — розповідає Олександр.
Через те, що кімната була маленькою, спали в'язні росіян по черзі, побут — найпримітивніший.
"Тут були люди, яких тримали 4 доби, алкоголіків, наркоманів, які по городах мак збирали, тримали добу: поб'ють і відпускають. Довго тримали тих, в кого родичі десь служать, воюють, хто колись працював у поліції, колишніх військових, хто був проти російської влади", — каже рятувальник.
Мішки з-під цукру та "шапки-невидимки"
"Коли виводили в туалет, мішок надівали на голову, людина бачила перед собою метр, виводили: руку на плече й шли до туалету надвір. Назад так само, ми навіть не бачили, що відбувається у дворі. У мішках з-під цукру виводили в туалет", — розповідає Олександр Лобода.
"На допити водили в "шапках-невидимках". Надівали на обличчя капюшон від куртки, людина нічого не бачила. Мене допитували — не знімали "шапку". З когось знімали, але тоді сиділи слідчі в масках — одні очі, боялися що їх впізнають", — каже надзвичайник.
Про те, що відбувалося на допитах, Олександр багато говорити не захотів: "Не хочу згадувати, що тут було".
"Дроти вдягали на пальці — крутили "динамо-машину" і струмом били людей. Стріляли в стіни для психологічного впливу. Себе ніяк не називали, тільки слідчими, акцент був кавказький. Їх було дві бригади", — сказав Олександр Лобода.
"І шокерами б'ють, і дубинками, і роздягатися змушують"
Коли Ольгу Лузінову ув'язнили, у кімнаті, куди її привели, вже 9 днів сиділа її колега комендантка пожежно-рятувальної частини Альбіна Стрілець. Альбіну окупанти забрали з роботи.
У кімнаті для жінок був унітаз та вікно, спали бранки на брудних матрацах, кількість полонених постійно змінювалась. Камера для жінок була облаштована на першому поверсі, над ними — кімната для допитів: рятувальниці чули, як росіяни катували та гвалтували полонених жителів Балаклії.
Читайте також: Били, ґвалтували, розстрілювали: рятувальниця з Балаклії розповіла про катівню окупантів у райвідділку
"На допити забирали жінок вночі, троє-четверо чеченців. Вони обкурені, мабуть, бо не у своєму розумі. Закривають в допитній на ключ, і починається: і шокерами б'ють, і дубинками, і роздягатися змушують: "Ми будемо тебе ґвалтувати по колу". Ми чули, як жінку ґвалтували всі по колу, бо допитна була над нами. Дуже чутно це. Я не знаю, як це можна пережити", — говорить рятувальниця.
"Я навіть не можу зрозуміти, чого вони хотіли: психологічний пресинг, фізичний, потім випускають людину. Людину просто ламають. Зрозуміло, що я не зміню своєї позиції, думки, але людина ламається там. Заступник начальника частини досі не повернувся на роботу, не готовий після тюрми", — говорить Лузінова.
З полону Альбіну та Ольгу, а також їх колег, які були у полоні в той період, відпустили 19 серпня, росіяни вирішили їх "депортувати".
"10 хвилин на збори дали. У бік Харкова вивезли через свої блокпости і сказали йти звідси. Вони з тюрми мене привезли додому, дали 10 хвилин під автоматом, потім сказали нам з чоловіком сідати в машину, посадили ще трьох арештантів і депортували нас. На нашому блокпосту нас забрали", — говорить Ольга.
"Ми присягали на вірність українському народові"
Залишатися в Балаклії було свідомим вибором, каже Ольга: "Я чомусь думала, що не маю права кинути все, бо якщо всі рятувальники поїдуть, то місто залишиться без захисту. Це пожежі, руйнування, а хто буде рятувати людей? Ми присягали на вірність українському народові".
Олександр каже, полон зміг пережити завдяки думкам про родину та вірі в ЗСУ.
"Були звуки вибухів, ми знали, що про нас не забули, що за нас воюють. Чути було, як на Байрак наступали, ми чули, що Балаклія не покинута. За Балаклію воюють", — говорить Олександр Лобода.
"Коли мене депортували, я наступного дня вже пішла в Управління в Харкові, і мене скерували на роботу. Сюди повернулася 12 вересня після звільнення", — говорить Ольга Лузінова.
Після звільнення Балаклії Ольга, Олександр та Альбіна повернулися у місто та продовжують працювати у своїй пожежній частині.
Що відомо
- Балаклія була в окупації з перших днів повномасштабного російського вторгнення.
- 8 вересня на головній площі Балаклії підняли український прапор. До міста увійшли Збройні сили України.
- У поліції показали приміщення райвідділу, в якому росіяни катували людей.
Читайте також
Уявіть — місто завалене трупами: розповідь ритуальника, який ховав людей в Ізюмському лісі
