Перейти до основного змісту
"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім автомат": історія жительки окупованої Борщової на Харківщині

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім автомат": історія жительки окупованої Борщової на Харківщині

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім автомат": історія жительки окупованої Борщової на Харківщині
. Історія 19-річної Дар'ї, яка жила в окупованій Борщовій майже три місяці. Колаж: Суспільне Харків

19-річна Дар'я з родиною прожила в окупації у селі Борщова Харківського району 93 дні. До Харкова за 15 кілометрів від села російські окупанти не пускали, наприкінці травня родина виїхала до Європи через РФ. Про життя в окупації та евакуацію Дар'я розповіла Суспільному.

"Ми перелаштували мозок на виживання"

Світло в Борщовій зникло о 5 ранку 24 лютого — в момент початку повномасштабного вторгнення. За три години майже повністю зник зв'язок. Батько Дар'ї в той день працював у Харкові в нічну зміну. Попри те, що дороги зранку перекрили, йому вдалося знайти людину, яка довезла його з Харкова до Черкаських Тишків. Звідти чоловік дістався Борщової пішки.

"Було дуже страшно, бо тут щось проїжджає, а там зверху вже летять ракети. Ти не розумієш, що відбувається. Я навіть не знаю, як це описати. Це було дуже страшно", — згадує дівчина.

За два-три дні після того, як російські окупанти зайшли в село, вони почали заходити в домівки до людей — частина місцевих на той момент вже виїхала, згадує Дар'я.

"21 день ми просиділи. Це був, напевно, ступор. Ми не розуміли, що нам робити. Ми перелаштували свій мозок на виживання, тому що не було світла, доступу до інформації", — розповідає Дар'я.

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат": історія дівчини, яка виїхала з окупованого села на Харківщині
Село Борщова Харківського району — 15 км від Харкова. Фото: Роман Іванов/Google Maps

Люди не розуміли, чи знає хтось про них та про ситуацію, яка склалася у селі. Жителі Борщової намагалися виїхати до Харкова, але виїзд заблокували. Російські окупанти намагалися донести до людей, що їм варто виїхати, але тільки в Росію: "Вони нам казали, та чого ви тут сидите? Ви що, не розумієте, що відбувається? Що це надовго".

Окупанти заявляли, що у напрямку Харкова їх не пропустять українські військові.

"Хочете до Росії? Будь ласка, ми вас будемо супроводжувати", — казали людям окупанти.

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат": історія дівчини, яка виїхала з окупованого села на Харківщині
Церква Тихона Задонського у Борщевій. Фото: ukrainaincognita.com

За словами Дар'ї, серед окупантів були ті, хто не чіпав мирних жителів. Але був у селі й випадок, коли одну з родин вигнали з власного будинку: "Їм сподобався цей будинок, вони вирішили влаштувати в ньому свою базу".

Весь цей час ми були вдома, у підвалі

Окупанти ходили по селу в пошуках людей, пов'язаних з армією, АТО, військовою діяльністю. За словами Дар'ї, їх роздягали, шукали татуювання — під такий "огляд" потрапили знайомі Дар'ї: "В кого знаходили, того вивозили, били в підвалах. Знайомі мої були в Руських Тишках — там ситуація була ще складніша".

Родина Дар'ї ховалась у підвалі власного будинку. За час повномасштабної війни місцеві згуртувались, допомогали одне одному.

"Ми сусідами об'єднувалися: в когось був генератор, бензин, паливо, якось знаходили вихід і хоч якийсь зв'язок підтримували. З газом в нас було все більш-менш нормально, але 3 травня в нас його не стало, адже підірвали міст, під яким проходила труба. Тоді готували на вогні, це був цілий квест", — згадує дівчина.

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат": історія дівчини, яка виїхала з окупованого села на Харківщині
Село Борщова Харківського району — 15 км від Харкова. Фото: Роман Іванов/Google Maps

Суп готували по п'ять годин. Проблем з водою у селі ще не було, але зараз люди, які залишились у Борщовій, не можуть вийти за водою без паспорта — таку умову російські військові поставили людям зо два тижні тому, дізналася дівчина.

"Про електроенергію я взагалі мовчу. Я не розумію, як вони там зараз виживають. Нічого не залишилось. Ні ліків, ні гуманітарки, нічого. В нас працював магазин. Його вистачило на п'ять днів, а потім почалося мародерство серед своїх", — говорить Дар'я.

За інформацією дівчини, місцеві винесли з магазину алкоголь та сигарети. Російські військові винесли з магазину всі продукти й речі.

"Вони дізналися і сказали, що будуть розстрілювати за мародерство. Минає буквально дві години після цих слів, і ми бачимо, як ці люди в зеленому одязі ходять і тягнуть з магазину якісь мішки. Все це вони вивезли собі в ліс, де вони рили окопи, в магазинах були подушки. В нас тоді нічого не залишилось", — розповідає дівчина.

"Ми не хотіли цього всього, але нам довелося шукати з ними спільну мову, наприклад, ми йдемо за водою, вони там. Треба було серед них якось виживати, аби не пристрелили. Вони з нами віталися, ми теж їм у відповідь казали, питали навіщо вони сюди прийшли. Вони нам відповідали, що вони прийшли нас звільняти, бо нас же тут російськомовних утискають", — каже Дар'я.

Дівчина каже, що її ніколи не утискали за російську мову, тому чути це від російських військових було дуже дивно.

"Наставляє на мене свій автомат"

За словами Дар'ї, крім російських військових, в селі були представники самоназваних ЛДНР, які займалися пограбуваннями. Дівчина розповідає, що з будинку родини окупанти винесли техніку, алкоголь, телефони, інструменти, дитячий рюкзак, прострочений майонез, газету "Харьковские известия" та засоби жіночої гігієни.

"Це було 21 травня. Я дуже гарно пам'ятаю цей страшний день. Вони зайшли, один з них був з автоматом, я тоді вийшла з підвалу, бо почула, що щось шумить, падає. Я виходжу, відкриваються двері, бачу вояку у спорядженні, він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат. І я розумію, що все", — згадує дівчина.

В той момент в будинку залишалися лише жінки. Дар'я вийшла з підвалу, бо думала, що додому прийшов її батько: "Виявилось, це були два представники ЛДНР, в них був значок на руках. Ми запитали, що їм треба, вони нам почали розповідати, що у нас у дворі проїжджав велосипедист".

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат": історія дівчини, яка виїхала з окупованого села на Харківщині
Село Борщова Харківського району — 15 км від Харкова. Фото: Роман Іванов/Google Maps

Коли військові пішли, родина вийшла перевірити дім — на подвір'ї лежала чужа куртка. Тоді ж побачили, що їх обікрали.

"Я заходжу в гараж і бачу, що все розкидано, перегорнуто догори дриґом. Ми на той момент вже заздалегідь зібрали речі в машину в надії на зелений коридор. Все було перегорнуто. Найцікавіше, вони забрали в моєї сестри книжки для підготовки до ЗНО. Забрали дитячий рюкзак, забрали засоби жіночої гігієни. Я не знаю, навіщо їм це було потрібно. Хай може українську мову повчать, математику, може буде хоч якийсь толк", — каже Дар'я.

Крім цього, окупанти викрали в родини ключі від машини та телефони — згодом їх повернули родині.

"Ти сидиш, переховуєшся від них вдома, а вони до тебе додому приходять", — говорить дівчина.

"У нас є один шлях"

Виїжджати з села через Росію родина з восьми людей вирішила, коли його частина була вже зруйнована. Їхали під обстрілами — речі зібрали за 20 хвилин.

"Я так зрозуміла, була перестрілка між нашими та їхніми. Ми вирішили їхати через трасу, хоча всі їхали через ліси, боялися. На той момент машини вже були побиті. Ми проїжджали, на нас так дивилися і крутили пальцем, типу, куди ви їдете під обстріли? Нас навіть не зупиняли, ми дуже швидко проїхали", — згадує Дар'я.

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат": історія дівчини, яка виїхала з окупованого села на Харківщині
Село Борщова Харківського району — 15 км від Харкова. Фото: Роман Іванов/Google Maps

Виїжджати не хотіли бабуся та дідусь Дар'ї, аж поки над головою не почали літати снаряди. Їхали через село Стрілеча, одразу за евакуаційним автобусом, який прямував до РФ. В родини Дар'ї є родичі у Бєлгороді. За її словами, вони виступають проти війни. На самій митниці в Бєлгороді до харків'ян було "жахливе ставлення".

"Кожного члена родини допитували, дивились телефони, питали, чому ви виїжджаєте, перевіряли машини, вставляли якісь провокаційні речі, але ми не звертали уваги", — згадує Дар'я.

На митниці треба було обов'язково вказати, куди ви їдете. Родина вказала, що їде до родичів, а після — поїхала на інший кордон, аби втекти до Євросоюзу, до Латвії.

"Ми їхали просто аби виїхати", — каже дівчина.

Нині родина живе у Латвії, намагається звикнути до "нормального життя".

В селі залишається 30 людей

За інформацією Дар'ї, у Борщовій залишаються до 30 людей. Дівчина каже, що мріє про те, щоб люди змогли виїхати. Писала листи посадовцям, просила про зелений коридор, але організувати його досі та і не вийшло.

"Мені хочеться якось допомогти людям і вивезти їх, щоб в них була можливість їхати саме до Харкова. Там в основному залишились тільки старі люди. Ну куди їм робити таке коло через іншу країну? Я не розумію, чому не можна їм допомогти. Незабаром зима, вони там не виживуть. Вони не заслуговують на це, як і кожен з нас", — говорить Дар'я.

"Він наставляє на мене ліхтарик, а потім свій автомат": історія дівчини, яка виїхала з окупованого села на Харківщині
Село Борщова Харківського району — 15 км від Харкова. Фото: Роман Іванов/Google Maps

Нині Дар'я хоче якомога швидше повернутися на Харківщину. Виїжджаючи, родина залишила ключі та відкритим сам дім, аби тільки росіяни не залазили в нього через вікна. Люди, які залишаються в Борщовій, передали Дар'ї, що росіяни обстріляли їхні двері.

Читайте також

"Пройшли 13 блокпостів". Історія жительки Ізюма, яка виїхала з окупації

"Мене здали". Медійник з Харкова Олег Юхт — про життя в окупації та фільтрації окупантів

Топ дня
Вибір редакції
На початок