Прикарпатські археологи проводять розкопки за власні гроші, позаяк держава не фінансує їх належним чином, а ґрант на "польові роботи" виграти складно. Про інші проблеми археології на Франківщині, а також те, як проводять дослідження, і чим для пошуковиків цікаве Прикарпаття, Суспільному Карпати розповів завідувач відділу археології Національного заповідника "Давній Галич" Тарас Ткачук.
Що таке археологія і як проводять розкопки?
— Археологія – це наука про старожитності, що досліджує прадавні стоянки, поселення, поховання.
Спершу проводять польові дослідження – розкопки. Ми копаємо поселення чи могильник, чи стоянку. Опісля усе це фіксуємо.
Археологія – точна наука. Усе має бути чітко сфотографовано, закреслено, заміряно. А вже інтерпретація того, що ми знайшли, то тут уже починається дослідження. Тоді виникають різні точки зору, різні погляди на те, що розкопано, – така гра в преісторію.
Як визначити вік знахідки?
– Є порівняльний метод – типологічне датування. Тобто є якісь речі вже відомі, продатовані, і ми типологічно близькі до них. Ми це знаходимо і можемо сказати, що це приблизно такий то час.
Що потрібно, аби розпочати роботи?
– Для проведення робіт археологи отримують відкритий лист. Його видає у Києві тільки Інститут археології. Туди подається заявка, збирається комісія, розглядає. І вже за висновками цієї комісії видають відкритий лист. Крім того, потрібен дозвіл від Міністерства культури. Здебільшого його дають професійним археологам, які мають фахову освіту, вміють копати, роблять це акуратно і відповідно до методу досліджень.
Археологічні роботи мають проводитися з цими документами. Якщо вони проводяться без них, вони вважаються незаконними.
Хто такі "чорні" археологи і яку шкоду вони завдають?
– Розповсюджене, на жаль, у нашій країні явище – так звані "пошуковці", як вони себе ніжно називають. Насправді – це "чорні" копачі, люди в гонитві за якимись речами, часто металевими. Та й не не тільки: трипільські глечики теж дуже навіть ідуть.
Вони шукають речі, продають, отримують з того певний зиск. На це можна по-різному дивитися. Часто люди кажуть: "Ой, ми такі бідні. Немає з чого жити!". Наскільки мені відомо, часто цим займаються зовсім небідні люди, які дуже навіть мають з чого жити і розглядають це як такий своєрідний спорт, як якусь риболовлю чи полювання, чи ще щось. Іноді, коли вони якісь речі знаходять, – показують.
Є "сірі" археологи – я їх так називаю – які іноді діляться своїми знаннями про території, про те, що добре знають. Бо мають багато вільного часу, мають транспорт, щоб поїхати. Ми на роботі прив’язані – мусимо сидіти певний час.
Є такі, що тримають все в таємниці, – всі свої знахідки продають на аукціонах або багатим людям у Львові чи в Києві, чи ще десь. Вони витягують металеві речі з культурного шару, з археологічного контексту – оце є найбільша шкода. Бо давньоруські поселення чи черняхівські, чи поселення раннього залізного віку – вони теж їх витягують. Тоді поселення залишаються без монет, без якихось металевих виробів, металевих прикрас, що, звичайно, шкодить археології.
Люди витягнули якусь фібулуМеталева застібка, яка одночасно виконувала роль прикраси чи монети, і виходить, що поселення не мало фібул, не мало монет – а насправді ж мали. Часто ці речі недокументовані – невідомо, звідки вони походять. Я бачив гори фібул – звідки, що за фібули – нічого невідомо. Ну фібули – це все, що можна сказати. І це справді велика проблема.
Чим Прикарпаття цікаве для архелогії?
– Прикарпаття – цікава археологічна зона. Тут були контакти різних культур, різних культурних блоків: балканського, середньоєвропейського, східноєвропейського. І якраз на цих землях відбувалися контакти різних людей. Ми бачили на матеріалах з Козини, наприклад, що є раннє Трипілля. В тому ранньому Трипіллі ми бачимо культури з Центральної Європи, Закарпаття. Відбувалися якісь контакти, а що це були за контакти – ми вже маємо бавитися в праісторію, додумувати. Але те, що вони були, ми бачимо на кераміці перш за все.
Взагалі, досліджено небагато – роботи вистачить на безліч поколінь археологів. Загальну послідовність культур ми можемо вказати. Хоча стики культур, наприклад, раннє Трипілля, – чи були в них контакти з ранішим поселенням, чи ранішого населення тут не існувало – на це питання ми не маємо відповіді. От зараз ми копали поселення Б2 Трипілля (час – приблизно чотири тисячі років до Христа) і як оце поселення співіснувало із сусіднім Трипіллям, чи вони спілкувалися, чи була якась прірва між цими двома явищами – ми так само не маємо відповіді. Тобто, роботи тут дуже багато.
Найраніше, землероби тут були прославлені в період неоліту. Їхня тогочасна кераміка –приклад європейської культури. Є низка відомих поселень, навіть нових, які ми почали потихеньку досліджувати. Тут також добре представлені ранній залізний вік і рання бронза. Загалом усі етапи до пізнього Середньовіччя, якщо йдеться про археологію, є на Прикарпатті.
Наскількі досліджені Карпати?
– З боку Словаччини, Польщі, Румунії – гори вже більш-менш досліджувалися. З нашого боку часто це – "біла пляма" в археології. Бо ці карпатські долинки археологічно дуже погано досліджені. Плюс, як показує досвід, багато археології є на полонинах. У Польщі, наприклад, колега багато різного знайшов в таких місцях. Тут є багато роботи.
Де проводите дослідження зараз?
– Зараз ми досліджуємо поселення в Залукві. Дуже цікавий Б2. Ми думали свого часу, що немає таких поселень, а виявилося, що є, і з дуже цікавими контекстами з півдня. Десь із району теперішньої Тернопільщини, у той бік. Також плануємо "копати" неоліт. Є дуже цікаве поселення в районі Тустані. Ще одне – поблизу Тимерівців. Це з київським колегою вже копали трішки його.
Звідки дізнаєтеся про місця і як ведете роботи?
– Ми знаємо, де є якісь об’єкти. Часто місцеві жителі показують чи ми самі під час так званих "розвідок" знайшли. Далі ми закладаємо шурф, дивимося, чи цікавий об’єкт, чи варто сили витрачати, чи ні. Далі пишемо заявки на відкритий лист, отримуємо його і починаємо ширші роботи. Звичайно, дуже широкі роботи не можемо провести, позаяк мало сил і часу недостатньо. Вони всі ведуться за свої гроші. Але що можемо, те робимо, звичайно.
Далі закладаємо розкоп. Він має бути орієнтований по сторонах світу. Далі ми копаємо до якогось об’єкта. Об’єкт зачищаємо. Всі ці процеси фотографуємо, знімаємо. Далі – закреслюється теж. Ну і далі, по методі, розкопки мають вестися з так званої "денної" поверхні (на якій ми стоїмо), вниз, до "материка". "Материк" тут, на Прикарпатті, це часто лесконтинентальна ґрунтоутворювальна гірська осадова порода сірувато-жовтого, іноді бурого або червонувато-бурого кольору жовтого кольору. Докопуємося до лесу і закінчуємо роботи.
Потім всі знахідки пакуються, шифруються по квадратах, замальовуються, далі пишеться звіт. Звіт відправляється до Києва. Звідти нам пишуть рецензію: чи добрий звіт, чи ні, зауваження. Також ми пишемо різні статті. Їздимо на конференції – презентуємо наші роботи, що ми зробили.
Як працюєте в лабораторії?
Це залежить від того, що є на тому черепку. На Прикарпатті болото налипає на черепок таким тонким шаром і його відмити практично неможливо. Якщо його відмиваєте, то змиваєте і ангобФарба на основі рідкої глини природного кольору або забарвленого пігментом. на кераміці, і орнамент змиваєте, якщо він там був. Це є велика проблема. Часто ґрунт тут має свої "кваси" і вони теж погано діють на орнаментацію – вони її просто нищать. Дуже багато трипільських черепків, які ми тут знаходили, чи трипільського посуду – без орнаментації. Свого часу він там був, просто ці "кваси" погано впливали і за чотири чи п'ять тисяч років кераміка залишилася неорнаментованою, такою червоненькою.
Що зі знайденого вважаєте найціннішим?
– Так важко судити. Для мене, позаяк займаюся Трипіллям, посуд – цінна знахідка. Особливо, якщо на ньому є орнамент, бо так можна багато чого визначити: який то час був, яка локальна група. Ще ми тут маємо золото, наприклад. Нам один місцевий житель приніс сокиру із золотими вставками. Це виявилося дуже раннє золото. Офіційно, з розкопок так званих "пошуковців", — це найраніше золото Прикарпаття, так звана "межановицька культура" (приблизно дві тисячі років до Христа).
Де зберігаються знахідки?
Все зберігається тут, у фондах. Бажано колекції не ділити, а це була така практика, до речі, раніше. Тому, наприклад, матеріали з Кошовиці ми маємо і у Львові, і у Польщі, і де ми тільки їх не маємо. Так само матеріали з Вертеба, знову ж таки — у Львові. Колекція має бути в одному місці. Щоб хтось із колег чи навіть після мене прийшов і переглянув всю колекцію, мав якесь своє уявлення. І щоб міг із тією колекцією працювати. Воно все зберігається у фондах заповідника. А в музеї виставляємо найбільш ефектні, щоб могли люди подивитися, який воно має вигляд.
Хто, як і чи достатньо фінансує дослідження?
– Зарплату дають – і слава Богу. А якісь спеціальні гроші, які мали би бути, – цього вже давненько не було.
Щодо ґрантів, то в природі вони є. Але от для таких розкопок ми поки що не можемо їх здобути. На превеликий жаль, вони є для досліджень, скажімо, навіть для поїздки на конференцію. Суто для польових робіт – якраз ті, що забирають більшу частину грошей, – то такого немає.
Читайте також
- У Рогатині на Прикарпатті знайшли об’єкт археологічної спадщини
- "Це авантюра. Ти ніколи не знаєш, що знайдеш". Пошуковець з Прикарпаття розповів про розкопки
- У Рогатині на Прикарпатті знайшли об’єкт археологічної спадщини
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
