35-річна переселенка з Маріуполя Ольга Юр — колишня співробітниця маріупольського Центру сучасного мистецтва і культури імені Куїнджі. Вдома, в окупованому місті, у неї були не тільки квартира й улюблена робота. Близько трьох тисяч експонатів її закладу, якими так дбайливо опікувалися вони з колегами, говорить музейниця, — згоріли або викрадені окупантами. Ольга живе надією коли-небудь повернутися у Маріуполь під українським прапором.
Що сталося з експонатами центру, де вона працювала, а також про те, як склалося її життя через три роки після переселення, Ольга — розповіла кореспондентці Суспільне Донбас.
Ольга Юр народилася в Києві, але з трьох років жила в Маріуполі. У цьому місті, каже, в неї були свої "місця сили", де любила бувати й емоційно відпочивати.
"Драмтеатр — я ходила туди, непогано знала його репертуар, море, звичайно, куди без нього. А ще мені дуже подобалася в Маріуполі мечеть, там була відкрита зона, дуже затишно, і старі вулички — Георгіївська, Торгова", — говорить Ольга.
До початку повномасштабної війни Ольга навчалася у Маріупольському державному університеті на культуролога й працювала в Центрі сучасного мистецтва і культури імені Куїнджі.
24 лютого 2022 року, згадує, у закладі повинен був бути звичайний робочий день. Вона збиралася на роботу.
"Подзвонила мама, сказала, що почалася війна. Ми отримали розпорядження — не виходити на роботу, що це небезпечно для життя. Більше в будівлю нашого центру я не потрапила", — каже Ольга.
Далі, згадує, місто опинилося під обстрілами російських військ. Тиждень вона мешкала у своїй квартирі, ще два — у підвалі будинку батьків.
"Батьки жили в 14-поверхівці, а навколо — дев'ятиповерхові будинки. 2 березня у двір батьків прилетіли два снаряди, здається, це був "Град" або "Смерч". Один потрапив в горище дев'ятиповерхівки, другий — у перший поверх іншого будинку. У підвалі нас було близько десяти людей: ми троє, сусідка з дитиною, ще троє. Приміщення не дуже велике, але ми там облаштовували собі побут, як могли", — згадує Ольга.
"Дуже холодно було. А з 2 березня у нас не було ні світла, ні води, ні зв'язку. Все зникло в один момент. Тепло вдягалися. Вогонь не розводили: це житловий будинок, якщо розвести вогонь, то все пішло б по витяжках у квартири. Воду носили з кринички. Готували на туристичній пічці. Готували те, що в нас було із запасів. Діставали м'ясо, рибу з морозилок. Харчі — економили, бо не знали, скільки так нам ще треба протриматися".
У середині березня, згадує Ольга, жити в Маріуполі стало нестерпно. "Зеленого коридору" спочатку не було, потім пішли чутки, що все ж таки він є. Тому вона з родиною вирішили виїздити з міста — на свій страх і ризик.
"Всі чекали, що буде "зелений коридор", 15 березня пішла така чутка по місту, що він буде. Люди збиралися коло Драмтеатру, в якому на той час перебувало багато людей. Маріупольці знайшли там собі прихисток, але росіян це не зупинило і вони скинули бомби… Ми виїхали з міста того самого дня, 16 березня, але зв'язку не було — і про бомбардування дізналися вже пізніше", — говорить Ольга.
В автівку, каже маріупольчанка, окрім її батьків, посадили також жінку з 10-річною дитиною. Батько Ольги був за кермом. Усі телефони — "почистили". З собою, говорить, змогли взяти лише документи й трохи речей. Центр сучасної культури, де працювала Ольга, залишився неевакуйованим.
"Те, що я знаю — будівля вигоріла. Картини були знищені або вивезені окупантами. Окупантами були вкрадені фонди. Вивезені найцінніші роботи, які там були. Це було сучасне мистецтво, і все ж…", — розповідає Ольга.
"Зокрема, викрадена окупантами унікальна колекція медалей Юхима Харабета. Це один з найвідоміших майстрів медальєрного мистецтва в Україні. Його дружина, нині покійна, народна артистка України Світлана Отченашенко після смерті чоловіка передала цю колекцію нашому музею. Наскільки мені відомо, колекцію вивезли в Донецьк. Були скульптури скульптора Леонова, він нам їх передав на експонування. Вони також були викрадені, знищені. Це велика трагедія для нас, бо вони дійсно були унікальними", — говорить культурологиня.
З дев'яти співробітників її закладу, каже Ольга, в окупованому Маріуполі залишився тільки один. Решта — виїхали.
Вона з родиною оселилися в Дніпрі. Зараз працює у Музеї російсько-української війни, який є одним із відділів Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького.
"Не буває дня такого, щоб я не згадувала дім. І мене, мабуть, тримає те, що помирає останнім — надія. Надія, що все-таки приїду додому, пройдуся хоча б залишками тих вулиць… Але у моєї родини позиція така: допоки не буде українського прапора над нашим містом — не повертатися. І це принципова позиція".
