Дві корови, семеро кіз та козеня, поросята, коти, собаки. Це господарство Світлани та Григорія — подружжя в селищі Зелений Гай Комарської громади Донеччини. Населений пункт — за 20 кілометрів від фронту. Через обстріли — три місяці без електроенергії. У селищі з 700 людей залишилися близько сотні, решта — виїхали, повідомив Суспільне Донбас дані на вечір 3 березня заступник керівника сільської військової адміністрації Дмитро Загорулько.
Як живе подружжя та чи збирається евакуйовуватися — у матеріалі Суспільне Донбас.
"Ану, дівки, вставайте. Ото — Зорька, ото Бєлочка теж, ото — Роза. А це — Красуля, скоро буде телитися", — жителька селища Зелений Гай Світлана показує своє господарство.
У господарстві жінки — дві корови, кози й п'ятиденне козеня.
"Богатир звати. Самий маненький, гарний. Першачок ти наш", — звертається до козеняти Світлана.
Світлана розказує: таке господарство вони з чоловіком тримають 10 років.
"Мені 60 років, а пенсії ж немає. Не дотягли ми до пенсії — здоров'я вже немає, а своє господарство — вдома, тут управляться нам легко. Це ж вже люди попродавали, тільки у нас залишилося. Ми ще тримаємося. Непрестижно, та і війна вже йде, близько", — розповіла жителька селища Зелений Гай Світлана.
"А шкода, вже привикли, так привикли! І продавати — шкода, і вб'ють — шкода! Все шкода. Лякаються, так. Раз, як гупнуло, то корова аж присіла. А я чогось і не злякалася. Я вже нічого не боюся. Вже звикла", — каже жінка.
Аби прогодувати тварин, все літо заготовляли сіно. Возили саморобною технікою.
У селищі через обстріли вже три місяці немає електрики. Тож жінка із чоловіком купили генератор.
"З 3 грудня немає світла. Через місяць купили генератор. А то в сусідів брали, з колодязя воду. Місяць попрацював — зламався, виправили. 13 тисяч гривень коштував десь приблизно з доставкою — дорого, ще борги не віддали", — розповідає чоловік Світлани Григорій.
"І холодильник трошки ж підзарядиться. Ліхтарики, телефон заряджаємо. І води накачуємо. Було непогано. Та морози пішли — у ваннах замерзає, довбемо, на плиті топимо. Напуваємо (тварин — ред.)", — додає він.
Світлана каже: зараз молоко в неї купує кілька родин. Влітку, коли надою більше, було до двадцяти.
"Жирне, хороше. Залишаємо і собі, тобто дідові. Я вже й так обійдуся, а дідові — саме головне", — каже Світлана.
"Дев'ять літрів надою. Це три банки. Ціна на молоко — 100 гривень. Було по 80, та я підняла, бо немає. Банка — 100 гривень. А що робити. Жити якось теж треба", — говорить вона.
Світлана та Григорій попри наближення фронту виїздити з дому не хочуть.
"Люди — теж повиїжджали, все повивозили, і назад поприїжджали. Сидять по хатах. Сказали: поки дах не знесе — не поїдемо. Та й ми ж так. Як люди — так і ми. Що я планую? Жити далі!", — говорить Григорій.
"Ми вже думали: повипускаємо все. А дід каже: "ні, будемо біля них". Що тримає? Щоб там не було — потрібно жити про живих думати, людям просто потрібно допомагати. Скільки можеш. Навіть, може, якимось словом — підказати. І вони тебе підтримають", — ділиться Світлана.
Подружжя Світлана та Григорій планують посадити город і, як щороку, дочекатись лелек.
