"Усі чомусь думали, що ми — Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців

"Усі чомусь думали, що ми — Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців

Ексклюзивно
Початок війни в Маріуполі. Історія Галини Балабанової та хабу Халабуда
. Фото колаж Суспільне Донбас

Прихистком і порятунком для тисяч маріупольців, коли їхнє місто російські війська взяли в облогу, став освітній хаб "Халабуда". Рік потому, рефлексуючи на тему тих подій, одна з лідерок платформи — Галина Балабанова зізнається, що то було ризиковано, але необхідно. Їй болить за рідне місто, а ще: вона пишається своєю командою, яка продовжує громадську діяльність — тепер вже у декількох регіонах країни.

Про опір окупантам в облозі, жінок, що у сховищі робили опудало Путіна, та виїзд до Львова в березні "з вітерцем", без заднього скла в автівці, з собакою на руках — своїми спогадами співзасновниця хабу поділилася із Суспільним Донбас.

Історія "Халабуди" та Галини Балабанової — друга з серії матеріалів про жіночий спротив, які Суспільне Донбас розповідає, аби згадати про початок повномасштабної війни і показати людей, які попри обстріли, окупацію та ризик загинути боролись із російськими агресорами.

"Те, що люди отримували в "Халабуді" їжу, воду, навіть банально, інформацію. А ще бачили злагодженість і координацію дій з усіма службами: з патрульною поліцією, комунальниками, ЗСУ, добробатами. Я думаю, що це — допомогло уникнути набагато більших трагедій. Бо інформаційний вакуум був гнітючим. До того ж туди люди йшли за харчами навіть після прильоту у приміщення. Тобто "Халабуда" продовжувала помагати навіть в окупації, коли припинила роботу. Заради цього ми там і були".
"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Волонтери "Халабуди" допомагали маріупольцям з харчами. Фото надала Галина Балабанова

За словами Галини, під час роботи в облозі Маріуполя, "Халабуда" навколо себе об’єднала понад 200 волонтерів. Щодня тут формували й роздавали майже 2000 пакунків з харчами. За місяць допомогою вони охопили понад 25 тисяч людей. Каже: це, якщо не враховувати підрозділи ЗСУ, добробати, правоохоронців.

"Ми подорослішали років на 25"

Корінна маріуполька, що тридцять років прожила у місті Марії на Донеччині біля Азовського моря, Галина Балабанова разом з однодумцями у 2016 році створила для жителів Приазов'я хаб, де проводили онлайн та офлайн заходи з неформальної освіти та реалізовували культурні проєкти.

"Халабуда" у лютому 2022 року перетворилася на центр підтримки для цивільних і військових. Тут варили обіди на польовій кухні, готували інформаційні бюлетені, надавали домедичну допомогу, збирали пакунки з продуктами. Розвозили їжу добробатам, а також до Азовсталі та інших великих сховищ для містян, зокрема й у Маріупольський драмтеатр.

Усі ці процеси треба було координувати, ділиться Галина. І менеджерські якості волонтерки у кризовій ситуації стали в пригоді.

Каже: від тих подій минає вже рік, а вона й досі повністю не відновилася.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Галина разом з Сірі - собакою Дмитра Чичери. Фото надала Галина Балабанова

"Ми змінилися. Подорослішали — це таке дуже "лайтове" слово. Я стала більше тримати особистісні кордони. Ресурсу не вистачає. Він втрачається набагато швидше, аніж відновлюється. Відчуваєш, ніби постарішав одразу на 25 років", — ділиться Галина.

Зараз, оцінюючи ситуацію в Маріуполі, волонтерка визнає: вчасно змогла виїхати звідти. І шкодує, що разом із колегами-волонтерами не змогла умовити зробити це Дмитра Чичеру — співзасновника "Халабуди", про якого нині немає жодної звістки.

24 лютого, у день повномасштабного вторгнення, Галина прокинулася о п’ятій ранку. Жодної думки, що потрібно пакувати валізу та їхати з міста не було, згадує волонтерка. Натомість її команда зібралася, щоб розподілити обов’язки, підготувати склади та інші приміщення, і того ж дня вони почали приймати продукти від маріупольців, розповідає співзасновниця хабу.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Склад у Маріуполі. Фото надала Галина Балабанова
"Тоді думала, що допомога буде в першу чергу — військовим, а не місцевим. Не вірила, що можна знищити місто та вбивати людей як терористи".

А вже за кілька днів вона та інші волонтери переїхали до приміщення "Халабуди" жити. Комусь — ворожі війська зруйнували будинок, а хтось це зробив, як Галина — щоб не наражати на небезпеку родину.

Операція з порятунку тварин

Поряд з "Халабудою" у мирний час працював зоомагазин. Одного дня волонтерка Даша звернула увагу на те, що туди ніхто давно не приходить. Разом з тим у крамниці були не тільки товари, а й тварини, згадує Галина.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
У хабі прихисток знаходили і люди, і тварини. Фото: надала Галина Балабанова

"Там такий був мінізоопарк: зайчики, кролики, собачки, котики, ігуани, папуги, екзотичні рибки, черепахи. Багато з них загинули, бо потребували заміни води або додаткової вентиляції. Втім, деяких тварин нам все ж вдалося врятувати", — каже волонтерка.

Згодом, розповідає Галина, для дітей, що приходили з батьками до хабу, догляд за цими тваринами став справжнею терапією: вони не так тривожилися під час обстрілів, бо мали певні обов’язки.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Чотирилапий чатує амуніцію в "Халабуді". Фото надала Галина Балабанова

Зараз врятовані знайди живуть по різних містах України, куди вони виїхали разом з новими господарями.

"Ішов сніг, а він їх стриг на стільці на вулиці, щоб потім не прибирати"

На початку березня у Маріуполі випав сніг, у місті не було води — і люди топили його, щоб помитися та приготувати їсти.

Галині той безеневий день запам’ятався іншим:

"До нас звернувся хлопець, у якого був барбершоп. Він запропонував свої послуги: безкоштовно підстригти хлопців — волонтерів та військових. Це було дуже доречно, бо всі вже були лахматі й бородаті. Ми винесли високий стілець на вулицю — і він просто неба під снігом їх стриг".

Нині той хлопець відкрив гуманітарний штаб в Олександрії, допомагає ЗСУ та переселенцям.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Березень 2022 року в Маріуполі: вода зі снігу, обіди на багатті. Фото надала Галина Балабанова

Щоб прогодувати себе та захисників, волонтери організували на вулиці польову кухню.

"Це величезні казани на багатті та імпровізовані мангали з решіток з-під холодильників, на яких готували лаваші. У меню: каші, плов, бульйон. І досі пам'ятаю ті запахи! Вони занурювали в дитинство, коли тепло — і ти в колі друзів відпочиваєш на природі. На жаль, реальність була геть не такою, і про це нагадували холод, бруд і нескінченні вибухи", — зітхає Галина.

А ще згадує, як місцеві підприємці, що колись торгували у місті хлібом, навчили волонтерів готувати хліб. Разом вони пекли хлібини, коли закінчилися дріжджі — перейшли на коржі та лаваші.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Коли повітряна тривога стала постійною, польову кухню перенесли в укриття і там готували гарячі обіди. Фото надала Галина Балабанова

У хабі всі були при справі: чоловіки вантажили, жінки мили, варили, розповідає маріуполька.

"Більшість людей знаходилися в постійних якихось процесах: хтось чистив картоплю, хтось мив підлогу чи розподіляв списки з переліком тих маріупольців, хто потребував харчів. До речі, містяни чомусь думали, що ми "Червоний Хрест". Ми не могли допустити такого, щоб ті, хто був на службі 24/7 їли сухпайки, тому просто відрами відвозили їм гарячий борщ. Моя задача та ще кількох учасників команди було — все це менеджерити", — ділиться лідерка "Халабуди".

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Плакат в освітньому просторі Маріуполя. Фото надала Галина Балабанова

Запам’яталась Масляна, каже Галина, млинців не пекли, натомість зробили опудало.

"Старші жінки вирішили, що вони зроблять опудало Путіна, щоб спалити його. І це було таким елементом об’єднання".

"Я втішала себе тим, що рятую Сірі"

Галина Балабанова зважилася поїхати з Маріуполя 16 березня, але те рішення їй далося складно, згадує дівчина. Зібралась за 15 хвилин:

"Це був рюкзак, куди я поклала корм для собаки, не знаю навіщо — шорти, із дійсно важливого — камера, ноут й жодної зарядки. А ще зі мною був Сірі — це пес Дмитра Чичери, якому я пообіцяла вивезти собаку".

Телефони довелося почистити, аби нікого не наражати на небезпеку, каже Галина. По дорозі до Запоріжжя вони подолали понад 20 блокпостів. Звідти дівчина попрямувала до Львова.

"Ми без зупину мчали до самісенького Львова на старенькій автівці без заднього скла. Сірі дуже стресувала. А вже за десять кілометрів до міста нас зупинив патрульний і попросив перепочити на узбіччі хоча б кілька годин", — згадує дівчина.

"Усі чомусь думали, що ми Червоний Хрест". Як "Халабуда" стала центром тяжіння і підтримки для маріупольців
Чотирилапі переселенці з Маріуполя тепер живуть з Галиною у Львові. Фото надала Галина Балабанова

А ось евакуація з Маріуполя кота Галини тривала місяць. Сьогодні вона жартома каже: "Костян на морях був цілий місяць". Та насправді евакуація улюбленця потребувала багато ресурсів:

"Спочатку я просила подругу у Маріуполі, щоб вона знайшла загубленого кота. Дуже раділа, коли це сталося, але то був лише початок його порятунку з окупації. Далі його друзі підвезли до Бердянська. Оскільки місто тривалий час було закрите, там йому знайомі знайшли тимчасовий прихисток і лише через місяць відправили евакумобілем до Львова".

"Халабуда — це люди!". Трансформація освітньої платформи

"Халабуда" в Маріуполі — це була майстерня ініціатив, яка допомагала жителям краю відкривати в собі лідерські якості, переконана Балабанова. Хтось вчився бути підприємцем, когось — приваблювала громадська діяльність. Ці люди були активними, долучалися до подій та заходів не лише однієї конкретної організації, а й брали участь у міських та обласних подіях.

Нині — співзасновники організації розкидані по країні.

"Зараз "Халабуда" переживає трансформацію. Раніше для мене — це був другий дім, де я проводила 14 годин на добу. Тепер я долучаюся до команди онлайн, народжую проєкти дистанційно. Коли більша частина команди евакуювалась з Маріуполя, ми перевідкрились у Запоріжжі, та запустили декілька проєктів на Львівщині", — ділиться Галина.

У листопаді хаб наново стартував у Черкасах: це простір, де зараз проходять навчальні програми, освітні заходи та курси, відкриті зустрічі та дискусії.

Про Дмитра Чичеру, лидера "Халабуди", відомо небагато. В останнє його бачили 17 березня 2022 року. Він вийшов з "Халабуди" й не повернувся. Його друзі та колеги робили пошукові запити в різні інстанції, поки — марно. Але віру в те, що він живий друзі не втрачають, каже Галина.

"Ми скрізь писали, шукали. Постійно моніторимо списки полонених та звільнених. Якщо він залишився в окупованому місті, то може бути й серед маріупольських партизанів".

Жіночий спротив окупантам. Історія перша: Голіруч зупиняла танки. Наталія Петренко

Читайте також

"ЗСУ — котики". Активістка з Бахмута шиє та передає у шпиталі для військових подушки

Трендові мотанки. Як рубіжанка, що підтримала "леопардовий" флешмоб, створює стилізованих ляльок

Шелтер — означає прихисток. Де на Львівщині приймають переселенців з Донецької і Луганської областей

"Радіють, коли хліб везеш": волонтер на Донбасі під обстрілами возить гуманітарку та евакуює людей

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

На початок