Член козацької організації "Старосамарська сотня" Юрій Єгоров з Дніпра — учасник Революції Гідності. З його слів, брав участь у вуличних боях з "Беркутом" та бачив на власні очі поранення та смерті людей, які стояли на Майдані.
До Дня Героїв Небесної Сотні чоловік розповів Суспільному, яким було протистояння та боротьба за свободу.
За словами Юрія, він та члени організації приїхали на Майдан 1 грудня, до цього дехто з сотні був присутній, коли сталося побиття студентів.
"Я їхав туди захищати наш український народ. Як козаки ми одразу самоорганізувалися. Усі козацькі організації об'єдналися у четверту сотню. Я складав списки, через нашу сотню пройшло десь 400 людей. Ті, хто були у найзапекліші дні, я пам'ятаю їхні обличчя", — сказав учасник Революції Гідності.
Юрій згадав, як домовились йти в Маріїнський парк без зброї до Верховної ради і протестувати. Двори були повні "тітушок" і "Беркуту".
"Спочатку почалися перепалки між міліцією і цивільним населенням. Вони почали кидати потужні гранати. То було таке, сльозогінне... А ще у них були такі великі гачки рибацькі, щоб воно чіплялося за одяг... Асфальт був такий як після дощу, кров’ю покраплений. Усі поранені, яких несли, мали поранення обличчя. Вони стріляли в обличчя навмисно: щоб було більше крові, щоб налякати. "Беркут" йшов з помповими рушницями", — розповів чоловік.
Він додав: дні з 18 по 20 лютого були насичені подіями і просякнуті горілою кров’ю.
"Пам'ятаю запах горілої крові на шинах. У людей, які там були, вони знають цей запах. Вони ("Беркут" — ред.) стріляли. Потім уже у них почалося "сафарі": вони просто почали людей вбивати. Це було 18 лютого у Маріїнському парку. Я дивом звідти вийшов", — сказав Юрій.
Майданівець зазначив: у медпункті бачив тіла з кульовими пораненнями та розбитими головами. З їхньої сотні 19 лютого загинув львів'янин Максим. Його вбили пострілом біля готелю "Україна".
"Про те, що Майдан переміг, я дізнався у греко-католицькому соборі, що на лівому березі Києва. Там виходиш, і одразу через Дніпро видно Майдан. І так дивлюся: вже диму немає. І сонце таке, сонце світле піднялося. На душі така радість була, хотілось обійматися з побратимами. Хотілось змін на краще, позитивних змін. Якщо ми забудемо про тих, хто тоді стояв за свободу, зітремо з пам'яті... Це ж біле полотно, на якому можна написати все що завгодно", — сказав Юрій.
Автор Даніїл Ніколаєнко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
