Віталій служить у Збройних силах України з 2014 року. Воював на Донеччині. На початку повномасштабного вторгнення військовий був на околицях Маріуполя. 20 травня 2022 року він потрапив в полон, а у жовтні 2023 року РФ засудила його до 24 років ув’язнення.
Історію Віталія та хто чекає на нього вдома — в інтерв'ю Суспільному розповіла його дружина Ганна.
Як ви познайомилися з Віталієм та як розвивалися ваші стосунки
Познайомилися ми в місті Вугледар на Донеччині. На той час він вже боронив нашу країну. Він з 2014 року вже боронив нашу країну. Я працювала і він час від часу заходив до мене в магазин скуплятись.
Історія у нас розвивалася швидко, тому що в травні 2014 року ми познайомилися і вже в наступному році в серпні 2015 року ми вже переїхали сюди (у Самар — ред.).
Завагітніла я ще у Донецькій області, там де чоловік знаходився. Він мріяв про донечку.
Які були відносини у вашого старшого сина з Віталієм
Зі старшим сином вони спочатку притиралися друг до друга, були ревнощі. А далі притерлися. Я не можу сказати що у них відносини як у батька з сином, бо у старшого є батько, і він це розумів. Вони були як друзі, рідні. Якісь секрети у них були, разом робили щось. Він дуже його чекає.
Як ваша родина зустріла початок повномасштабного вторгнення
У 2014 році він багато чого пройшов: пекло Іловайська, наприклад. Але продовжив служити, захищати нашу країну. На момент повномасштабного вторгнення вони знаходилися в селі під Маріуполем і тоді у них був наказ йти на оборону міста, що вони й зробили.
24 лютого 2022 року він мені зранку зателефонував і сказав що почалася війна. Спочатку я не повірила, хоча чула вибухи у нашому місті. Запитала у нього: "Де ти? Тут?". Він сказав: "Ні, я знаходжусь в Маріуполі. Почалася війна, збирайтеся і виїжджайте в іншу країну". Він хотів, щоб ми виїхали, але ми залишилися тут чекати його.
Як часто ви спілкувалися з Віталієм та коли бачились востаннє
Зв'язку в окупованому Маріуполі вже тоді не було зовсім, їм приходилось пройти немалий шлях до старлінку, щоб дати хоч якусь звістку. Він міг і два тижні не виходити на зв’язок, але я вірила що він живий, ми відчували це.
Настрій у нього залежав від погоди яка була в Маріуполі. Коли були дощі то обстріли Азовсталі проходили рідше. Якщо була нормальна погода, то вони стріляли і ракетами, і з моря, і авіацією. Що тільки вони не кидали на Азовсталь... Інколи він казав: “Я вмирати не збираюсь, я обов’язково повернусь". А іноді казав: "Як Бог вирішить".
Крайній раз я його бачила 3 січня 2022 року. В серпні 2021 року їх вивели з зони бойових дій. На Новий рік він прийшов у відпустку на тиждень і поїхав туди 3 січня знову.
Як ви дізналися, що Віталій потрапив у полон та за що його засудили
20 травня 2022 року він мені зателефонував через телеграм-канал і повідомив що вони виходять в почесний полон. У них наказ був скласти зброю і вийти. Їм обіцяли що це буде три-чотири місяці й вони всі повернуться додому.
Зараз мій чоловік засуджений самопроголошеною республікою ДНР на 24 роки ув'язнення. Дізнавшись з телеграм-каналів, це стаття 156 частина 1 — неправильне ведення війни, розстріл мирних жителів.
Допити у хлопців почалися одразу. Я знаю що 25 травня мого чоловіка вивезли з Оленівки й повезли в Таганрог.
Як діти відреагували на звістку про полон
Вони все розуміють. Я від доньки нічого не приховувала, а старший і так розумів. Він бачив, яка ситуація на Азовсталі. Молодшій я пояснила що таке полон, тому що не хочу, щоб дитина запитувала куди зник тато, чому він не телефонує, і додумувала собі. Хай вона знає правду: тато там і у нього немає можливості вийти, але він нас любить і ми обов’язково дочекаємося.
Чи вдається тримати звʼязок з чоловіком
Він засуджений з вересня 2023 року, але перший лист мені прийшов у 2024 році у травні. Він писав як сумує за нами, що за цей час він зрозумів що саме головне це ми — його сім’я. Писав що обов’язково буде триматися заради нас й повернеться. Казав, що обов’язково обвінчаємося.
Це дуже важко з листами, бо вони йдуть дуже довго. Я отримала чотири листи й зараз написала йому. Сподіваюсь, що скоро отримаю відповідь.
Коли зʼявилося перше відео з допитів вашого чоловіка
Перше відео з’явилося у жовтні 2022 року. На тих відео ще більш-менш його вага була, і там не було таких побоїв, як на відео, яке вийшло у 2024 році.
На останньому відео я побачила сліди допитів. Його вага там становила, при зрості 182 сантиметри, можливо, 55 кілограмів. Він дуже був худий. Були побої, їх було добре видно: шишки, шрами незрозумілі. Я зрозуміла що мого чоловіка примушували взяти вину на себе.
Що вас мотивує боротися за чоловіка та чому ви виходите на мирні акції
Він тримається заради нас, а я тримаюся заради нього й дітей. Дуже допомагають в цьому діти, особливо старший син. Коли я відсутня, він допомагає мені з донькою. Він з нею сидить, водить її в школу на танці. Я дуже пишаюсь, що у мене такі діти.
Ми кожного разу виходимо на мирні акції. Інколи ми самі влаштовуємо ці акції, щоб нас почули, щоб люди не були осторонь. Ми кричали за усіх полонених, щоб нас почув "Червоний хрест" в першу чергу. Щоб нам допомогли повернути кожного полоненого, який знаходиться там, адже кожен заслуговує бути вдома. Наразі ми стоїмо під Верховною Радою. Результат є, але він маленький.
Час від часу донечка теж ходить зі мною на мирні акції. Вона також чекає свого тата з полону, бореться за нього. У неї скільки сил з’явилося за ці три роки. Вона подорослішала. Коли ходимо на акції мені здається вона голосніше за всіх кричить.
Авторка: Антоніна Чуйко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
