72-річна Надія мешкає у зруйнованій російськими військами Білогірці на Херсонщині. Село понад пів року було в окупації, розповіла вона журналістам Суспільного. 20 кілометрів жінка подолала пішки, аби повернутися до рідної оселі. Надія самотужки зараз намагається відновити свою хату й обійстя.
Що пережила жителька села під час повномасштабної війни та чим живе зараз — у матеріалі Суспільного.
За час окупації російська армія майже повністю знищила та розграбувала село Білогірка.
В оселю Надії було пряме влучання декількох снарядів РФ, розказує пенсіонерка.
"Як дало сюди перший снаряд! Я тільки брик, з водою впала. Заглушило – нічого не чути. Сусід біжить та каже: "Що там, баба Надя, ви живі?"...У хаті як прибирала, то ж уламки, все на світі… – все прибрала. Там п’ять дірок у хаті. У мене все воно побите. А так же прийшла – тут нічого немає", — говорить вона.
Попервах жінка жила у модульному будинку, зараз — у відновленій літній кухні.
"Це сама все ремонтую. На паличці цементую. Гарний у мене льох, а що зробилося з льоху... І у ньому ховалася, і далі бігла, там глибший є у сусідів – там ховалася... Я тільки як приїхала у тому році… Це я понад рік тут. + А до холодів мені зробили хатку, ну кухоньку. Вона половина була у мене згоріла. Оце ж сараї згоріли два і пів кухоньки згоріло", — розповіла жителька.
Жінка самотужки лагодить свою оселю і подвір’я, саджає город, з якого повитягала уламки від російських снарядів.
"З тростинкою все тут прибираю та лагодж. Кури є. Сама двері, все на світі сама і зробила. І те зробила сама. Так що куркам є де. Качки є. 04:24-04:26 А город у мене який! Чистенький! У мене там такі ями, страх і жахіття були, трава — вища мене. Я малесенька, нічого не бачу, плачу. Сама. Я його все гребла, сапала. Що сапала, що згрібала – чистий городик повністю", — тішиться Надія.
Каже: нікуди з села більше не поїде. Тут — її дім, усе рідне й близьке, говорить жителька Білогірки.
"Я ніде не вживуся. Я — тільки сюди. У нас гарне таке село було! Хатки, все у деревах. Вийду, а тут краса! І туман з річки. Подивлюся, думаю, може останній раз дивлюся, ні – на другий раз прокидаюся, знову дивлюся! Дуже тягнуло сюди", — говорить вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
