94-річний Петро Чабан – один із очевидців Голодомору 1932-1933 років. Чоловік народився в селі Майорка на Дніпропетровщині. Коли розпочався Голодомор, Петру було 4 роки. В його сім'ї, розповідає чоловік, від знесилення через штучний голод померла бабуся, яка пішла в інший населений пункт, аби отримати ліки. Згадує: за накопичені кошти купували хліб по значно завищеній ціні, а потім мати ділила його на всю родину.
Спогади очевидця подій та свідчення історика – у матеріалі Суспільного.
За словами історика Олександра Сухомлина, Дніпропетровщина в тодішньому Радянському союзі в плані хлібозаготівель складала 16%. Розповідає, це великий відсоток.
"По окремих різновидах збіжжя ще більше. Якщо Україна була житницею, то Дніпропетровщина була житницею в житниці. Село, яке не виконувало планів хлібозаготівель, вносилось в так звану "чорну дошку". Це такий правовий режим, який передбачав обмеження пересування селян, селяни не могли покидати село, припинення підвозу продовольства в село, конфіскацію всіх прихованих припасів", – каже історик.
Скільки загинуло від Голодомору в нашому регіоні, каже Олександр, достеменно невідомо. За підрахунками, розповідає історик, це – 65 тисяч людей, але реальна кількість може бути значно вищою.
"Звичайно, той спротив, який був і 20-х роках, його вже не було. Просто не було кому чинити опір. Куркулі розкуркулені та вислані, антирадянські елементи так само репресовані. Залишалися одноосібники, залишалися ті, хто були однносібня до радянської влади. Але вже робити якісь збройні повстання не було можливості. Тоді протестували жінки. Це протести, які мали вигляд страйку. Тобто, жінки відмовлялися виходити на роботу в колгосп", – зазначив він.
Очевидець Голодомору Петро Чабан розповідає, у час Голодомору 1932-1933 років йому було 4 роки.
"Менша моя сестра 32-го року народження, їй був рік. Мати її грудьми годувала, але це ще голослівно сказано. Мати не доїдала, була худа, як щепка. Не було в грудях молока, то мати купувала стакан кукурудзяного борошна і трохи молока, корова трохи давала. Коли кричала, то така рідину вона пила. А нам хліб купувала, за 36 рублів буханка “кірпічика”, – загадує чоловік.
Так званий комерційний хліб продавався по завищеній ціні, каже заступник директора КЗ "Музей спротиву Голодомору" Олександр Сухомлин.
"Він швидко закінчувався, його не було так багато. Був ще і чорний ринок, де люди перекуповували, перепродувавали хліб після стояння в якійсь черзі державного магазину. Або в когось були запаси і сам трошки продавав", – зазначив він.
Петро Чабан згадує, легше було, коли настало літо. Їли вишні з саду, а корова почала давати молоко.
"Коли мама ділила хліб нам, в мене був хороший апетит, то мені здавалося, що брату дають більше, а мені менше. Я недоїдав. Приходи з яслів та хотілося їсти. Я побачив, що є олія. Я випив її і в мене біда була. А коли вже пішов червень та липень, там вже корова отелилася, тоді легше стало", – каже він.
Наслідками вживання залишків шкідливої їжі стали шлункові хвороби та розлади, каже історик Олександр Сухомлин.
"Викопували коріння пирію. Ось ці білі підземні пагінці містять багато крохмалю. Коли їх багато накопати, висушити, перетерти, то утворюється достатньо калорійне борошно. І з цього всього, висівок, якогось борошна державного, перетертих качанів, все, що можна було перетерти - все змішували та можна було щось випікати. Зрозуміло, що це дуже шкідлива їжа. Але коли немає нічого, то хоч це можна було покласти в шлунок", – зазначає він.
Петро Чабан каже, від голоду тоді померла його бабуся. Батько тяжко працював у кузні, згадує чоловік.
" Фізичну сила застосовував, тому моя мама давала йому більше, а старшому брату менше, звичайно. А мені теж давала менше. Постійно хотілося їсти. Батько був пухлий, а мати не опухала, і ми, діти, не опухали. Але як ми вижили, це лише один Бог знає", – каже чоловік.
Наслідком голоду став занепад моралі, каже Олександр Сухомлин.
"Коли люди бачили, що навколо відбувається, а під дією голоду змінюється свідомість, коли порушується табу вживання в їжу мертвих істот. Колгоспні коні, які падали від голоду та помирали, вони іноді ставали порятунком для селян. Якщо вдавалося їх відкопати та розібрати. І все це безперечно виплинуло на свідомість нашого народу", – розповів він.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
