"Тікав під обстрілами з окупації". Історія волонтера, який виїхав до Дніпра з Лисичанська

"Тікав під обстрілами з окупації". Історія волонтера, який виїхав до Дніпра з Лисичанська

"Тікав під обстрілами з окупації". Історія волонтера, який виїхав до Дніпра з Лисичанська
. Суспільне Дніпро

Владислав Гуртовий від початку повномасштабної війни і до повної окупації Лисичанська був у рідному місті. Розвозив гуманітарну допомогу, евакуював людей. Зараз чоловік живе у Дніпрі, де продовжує волонтерську діяльність.

Про те, як працював та виїжджав під обстрілами — волонтер розповів Суспільному.

Поки Лисичанськ був підконтрольною територією України, Владислав залишався у місті. З перших днів повномасштабного вторгнення почав волонтерити. Спочатку розносив гуманітарну допомогу, інформував людей, допомагав занести води.

Та чим далі — ситуація гіршала.

"Гуманітарної допомоги не вистачало, у місті не було ні зв’язку, ні світла, ні води, ні газу. Я виходив на інших волонтерів, домовлявся, щоб завезти гуманітарну допомогу у Лисичанськ", — розповідає чоловік.

За його словами, возити "гуманітарку" доводилося під постійними обстрілами. Так звана "траса життя" — Лисичанськ-Бахмут також прострілювалась.

Владислав намагався вмовити людей евакуюватися.

"Я намагався довести людям, що треба виїжджати, треба бути в безпеці. Особливо вмовляв батьків з маленькими дітьми. Разом з волонтерами, надзвичайниками та адміністрацією міста вдалося евакуювати багатьох", — каже він.

"Тікав під обстрілами з окупації". Історія волонтера, який виїхав до Дніпра з Лисичанська
Владислав Гуртовий. Фото: особистий архів

Сам волонтер виїжджав з міста наступного ранку після того, як відійшли українські військові. В місцевій адміінстрації дозволили взяти машину "швидкої допомоги".

"Разом з іншим волонтером забрали зі шпиталю пораненого чоловіка, двох дівчат та вагітну жінку. Їхали до Бахмута десь дві з половиною години таємними стежками. Були обстріли, від нас лягало близько 70 метрів, це вже з міномету "лупили", — говорить Владислав.

У Лисичанську, розповідає він, залишилися багато літніх та хворих людей. 60% міста наразі зруйновано, люди готують їжу на вогнищі.

Чоловік хвилюється за своїх бабусю й дідуся, які також лишилися у Лисичанську. Сподівається, що їм там хтось допомагає так, як він допомагає нині у Дніпрі переселенцям з Луганщини.

Читайте також

"Щоб ми за 10 років побачили міцну українську державу". Історія дніпровської волонтерки з Лисичанська

"Мрію повернутися додому, в рідний український Сєвєродонецьк". Історія волонтерки Червоного Хреста

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок