21-річний військовослужбовець на позивний «Біня» — оператор FPV-дронів 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Про військову службу мріяв із дитинства, а після повноліття вступив до Академії сухопутних військ. Нині керує дронами-камікадзе та знищує російську техніку й особовий склад.
Про найрезультативніші бойові вильоти, небезпеку на позиціях, родину військових та мрії після перемоги «Біня» розповів Суспільному. Далі — пряма мова.
«З дитинства мріяв бути військовим»
Спочатку я поступив до Академії Сухопутних військ, провчився там рік, зрозумів, що не моє воно, і вирішив перейти до бригади. Перейшов я до 36-ї бригади морської піхоти, пробув там десь чотири місяці і знов зрозумів, що не моє воно, і вирішив піти в СЗЧСамовільне залишення військової частини. І з СЗЧ я одразу ж перейшов до цієї бригади на посаду FPV-пілота.
Так як в мене батьки військові, то і я з самого дитинства мріяв бути військовим. І от одразу мені виповнилося 18 років, я пішов на службу.
«Мама була на зміні, коли привезли пораненого батька»
Батьки доєдналися до війська з початку повномасштабного вторгнення. Спочатку пішла мати, а потім через десь пів року пішов батько служити. Ну так от вона вирішила, нікому не сказавши, і пішла. В цю ж бригаду. Була вона на стабпункті.
Батько був піхотинцем в цій бригаді. Але так трапилося, що вони заходили на позицію, і він наступив на міну і втратив ногу. І потім довгий час реабілітації. Зараз вдома на пенсії, так би мовити.
Була така ситуація, що моя мама була на зміні й їм привозили «трьохсотих». І якраз в цей момент приїхав батько. І вона, так би мовити, розгубилася в той час, але її підмінили колеги. Надали допомогу, все зробили і відправили його далі.
«Нищу ворога на своїй землі. І пишаюся цим»
— Чому обрали саме напрямок БпЛА?
— Ну, тому що це як новий крок у цьому середовищі, напевно. І от я вирішив. Мені було спочатку подобалося, як нищиться ворог. Саме з дронів, з БпЛА. І я вирішив піти сюди. Трошечки навчився і зрозумів, що це моє. Я управляю дронами-камікадзе, FPV. Нищу ворога на своїй землі. І пишаюся цим.
Є більше хвилювання, коли ти вже бачиш свою ціль. Перед самою ціллю у тебе починається мандраж, адреналін піднімається, але з часом воно трошечки тебе заспокоює, і ти просто з часом робиш свою роботу, і все виходить чудово.
— А який виліт ви найбільше запамʼятали?
— Найбільше? Це коли ми літали на ворожий танк. Ми сиділи на позиції, працювали. Тут нам чергові говорять, що за такими-то координатами стоїть ворожий танк. Треба полетіти і розвідати, чи є він там насправді. Так ми вилетіли, долетіли туди. І так вийшло, що прямо переді мною за пів метра цей танк стояв у кущах. І відпрацювала спочатку одна FPV. Потім я зрозумів, що це він. І я одразу за ним відпрацював. І ми потім робили повтори і розібрали його до кінця. Що він же нікуди не поїде. Емоції були взагалі. Все тіло тремтіло. Та з кожним вильотом емоції не передати.
У мене майже завжди кожне завдання по-своєму важливе, по-своєму тяжке. Були такі моменти, що ми вилітаємо на техніку, на квадроцикл, ми його нищимо, летимо одразу ж другим дроном, і одразу тільки долітаємо туди, бачимо, що горить цей квадроцикл і їде наступний квадроцикл. Ми його теж нищимо. Третій раз, одразу ж після другого вильоту, ми летимо туди, і третій раз їде машина, і ми нищимо машину.
Так само ось нещодавно був момент, коли ми нищили ворожий НРК. Знищили, вилітаємо, знову нищимо, другий заразом. Загалом за ніч ми знищили три ворожих НРК, перебили їм логістику, тяжко. Але вони все одно їдуть по тій самій дорозі, і все одно ми їх нищимо кожен день.
Напевно, у них такі накази, що вони не можуть їм відмовити, тому що вони, напевно, розуміють, що вони або там загинуть, або на нашій землі загинуть.
«Він подумав, що це свій дрон, і почав махати»
Кожний їхній крок дивує дуже сильно. Була така ситуація, що ми летіли на знищення ворожого НРК. Це було вночі. По дорозі ми зустріли ворога, який просто йшов по полю. Ми спочатку не зрозуміли, що це таке, але потім повернулися до нього і так виходить, що ми летіли з його сторони, з ворожої, і він, напевно, подумав, що це свій дрон. Він почав махати, що він йде куди він там і шов, і він подумав, що ми його не будемо чіпати, але ми знищили його. Це було емоційно.
У нас більше людяності. До полонених, до людей. І те, що наші військові боронять свою країну, а ворог прийшов окупувати наші міста. І є різні сенси в усьому цьому.
— Яка у них мотивація?
— Напевно, гроші, що їм платять. У них така мотивація. І те, що їм розповідають в їхніх телевізорах, в соцмережах, що ми тут фашисти, німці. І от так, напевно, їх це зомбує. І вони йдуть цими думками до нас.
«Перед кожним виходом ми хрестимося»
У нас в екіпажі, напевно, традиція: не фоткатися перед виходом на позицію й не голитися. Щоб все пройшло чудово. І взагалі в нас в екіпажі є така традиція: перед кожним виходом ми хрестимося.
У мене, наприклад, є такий оберіг, який мені подарували — стрічка з молитвою з дому. І вона завжди зі мною. І мені від неї спокійно.
Були такі випадки, що ми їхали на машині підвозити хлопцям провізію, але нас зустрів ворожий FPV-дрон. І так от вийшло, що він влетів в наше авто, але не здетонував, а просто відскочив. От, напевно, тоді я і подумав про цей оберіг.
«Важче вийти з позиції, ніж зайти»
Змінилася активність дронів — їх стало набагато більше. Так само з логістикою тяжче стало. Але так само і ворог лізе, але ми все одно його нищимо. Стало більше його лізти, бо так як зараз літо, дерева, листя, і трошечки йому легше працюватися. Але нічого, ми нищимо на підступах до наших позицій, до наших сіл. Зараз трошки важче, але нічого, справляємося.
Дійти до позиції, вийти з позиції. Це одне із важких. Важко в тому, що постійна активність ворожих дронів, через що авто туди не може доїхати. Нам доводиться йти пішки. Скоріш за все, напевно, важче вийти, ніж зайти. Тому що виходиш, ти вже заморений, й тобі хочеться вже поскоріше вийти. А в той час треба думати головою, що треба постійно ховатися.
«Кажуть, що ми сидимо в тилу, п'ємо каву»
Траплялися такі випадки, що говорять: «Та що у вас там, у вас там спокійно. Ви сидите там в тилу, п'єте каву та і працюєте. І вам ніякої загрози немає». У таких випадках хочеться сказати: «Сходіть, подивіться самі, як воно насправді, і тоді ви зрозумієте».
В цивільному житті було більше гулянок на умі. Зараз трошечки все змінилося. Треба робити свою роботу, як вона є. Демотивує, що люди навіть не розуміють, що таке війна, що тут гинуть люди за їхню вже свободу, за їхнє слово, за їхню незалежність.
Мотивує майбутнє нашої країни, моєї сім'ї, щоб ворог не прийшов на нашу територію далі і не робив те, що він робить зараз на окупованих територіях. Це найбільше мотивує.
«Хотів би залишити вільну та незалежну країну»
Хотів би залишити вільну та незалежну країну.
— Плани на майбутнє?
— Створити свою сім'ю. Народити дитину. Та й ростити її. Купити дім. Машину. І щоб все було добре. Працювати.
— Що ви зробите у перший день після перемоги?
— Та, напевно, подумаю про цих хлопців, які загинули на цій війні, та й все. Просто побуду в самоті, подумаю, думаю, може, з'їжджаю на могили їхні.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
