Олександр Гринько на фронті з 2015 року. Служив у полку «Азов». Його мати Світлана розказала, що спершу чоловік був зв'язківцем, потім сапером, мінометником, головним сержантом окремого загону спеціального призначення.
Про свою роботу він говорив небагато, запевняючи рідних, що з ним усе гаразд. Навіть після контузії та лікування повернувся до побратимів, бо, як казав матері, не міг залишити тих, хто чекав на нього на передовій.
Початок повномасштабного вторгнення зустрів у рідному Маріуполі. Саме він напередодні 24 лютого переконав батьків залишити місто, а сам залишився його обороняти. У травні 2022 року потрапив у російський полон. У ніч з 28 на 29 липня чоловік загинув в Оленівці під час теракту.
Його тіло повернули в Україну восени 2022 року, а після ДНК-експертизи родина змогла попрощатися із Олександром у липні 2023-го. Четвертий рік поспіль його мати Світлана приїжджає до Києва, щоб відвідати місце поховання сина, якого, зізнається, досі продовжує чекати.
Історію Олександра жінка розповіла Суспільному.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
