Село Олександрівка, що на Дніпропетровщині, розташоване за 14 кілометрів від лінії фронту. Тут залишилося менше чверті населення, адже люди дедалі більше евакуюються через атаки FPV-дронів по житлових будинках та автівках. За словами місцевої жительки Ніни, в селі немає аптек, магазинів, питної води та світла.
Попри постійну небезпеку російських ударів, кореспонденти Суспільного побували в Олександрівці та дізналися в місцевих, чому деякі з них продовжують ризикувати життям та залишаються в селі.
"Все літає тут. Страшно, а що ж ти зробиш?"
Місцева жителька Ніна розповіла: під час однієї з атак дрон РФ поцілив по її подвір'ю. Внаслідок удару в оселі вибило вікна та пошкодило фасад. Загалом жінка вивезла чотири тачки скла, зазначила вона.
"Я сама була вдома, чоловік поїхав до дітей у Кам’янське. Це все трапилося о 22:45. Я цілу ніч проплакала, на пігулках була, а тоді пішла до сестри своєї, вона в селі живе. Бо тут неможливо було", — розповіла місцева жителька.
За словами Ніни, армія РФ атакує Олександрівку різними видами безпілотників — від FPV до "Молнії".
"Все літає тут. Страшно, а що ж ти зробиш? Я позавчора їх чула. Він (дрон — ред.) на тій вулиці далі кружляв, кружляв, а потім сюди прилетів. Я заховалася під дерева, а він полетів трохи далі й вибухнув прямо на трасі", — розповіла жінка.
Наразі у селі не працюють магазини, тож мешканцям видають гуманітарну допомогу. Немає в Олександрівці й питної води. Ніна розповіла: їздять за нею у сусіднє Веселе.
"Води в нас взагалі немає. Технічна в колодязі, але вона гірка. За питною водою їздимо у Веселе. Якщо є світло, фільтрувальну станцію там поставили, то ми там беремо воду. А ні, то у Веселому в колодязях у людей йде добра вода. Але це ж знову треба наймати транспорт", — зазначила жінка.
Попри складні умови Ніна разом із чоловіком поки лишаються у рідному селі, працюють на власному подвір'ї та тримають худобу. Жінка розповіла: не можуть полишити 88-річну матір, за якою доглядає подружжя. Втім, якщо безпекова ситуація в Олександрівці погіршиться, то полишать все й поїдуть.
"Сумки складені, але куди їхати, як вони кругом б'ють? В Дніпро, в Кам'янське їхати? Дуже страшно. Кому ми потрібні? Нікому. Як треба буде — кинемо все і поїдемо. Порося тільки заріжемо. А козу й курей випустимо і хай йдуть", — сказала вона.
За словами Ніни, зараз в Олександрівці лишилося близько 27% жителів, інші — евакуювалися. Вона зазначила: найбільше мріє про закінчення війни, би зібратися зі своїми знайомими у сільському клубі, який вони облаштували в старій будівлі бібліотеки. Там, розповіла жінка, раніше проходило кожне свято.
"Ми до війни, років п'ять-шість тому його відремонтували. Ми з дому рами приносили, цементували, зробили алею. Може, доживемо, до того, що закінчиться війна. Ми сподіваємося тільки на одне — хочемо всі зібратися, поки ще ми ходимо", — розповіла Ніна.
"Надія вмирає останньою"
Лишається в Олександрівці й місцева жителька Віра. Вона розповіла: російські дрони залітають до села щодня.
"Вони літають, як хочуть. Наче до себе додому. Кожен день. Звикли вже до того, що вони літають. Звикли й до того, що світла немає. Другий раз генератор включаємо, дуже треба воду накачати, бо господарства ж купа", — сказала вона.
Наразі в Олександрівці, за словами Віри, майже немає роботи, тож кожен намагається жити за рахунок власного господарства. Сама ж жінка тримає індиків, гусей та курей.
"Індики, гуси й кури наразі. Качок порізали. Більше такого ми нічого в цьому року не заводили. Самі тримаємося. Роботи майже немає. Населення залишилося пенсійного віку", — розповіла жінка.
Також вона опікується котами, яких полишили сусіди під час евакуації.
"В мене 22 коти. Вранці встану, 10-літрове відро каші наколотила і пішла їх годувати. А що з ними робити? Їх як не годувати, вони будуть і курчат тягати. Шкода їх", — розказала Віра.
Жінка зазначила: вірить у те, що все буде добре, навіть попри складні умови.
"Думаємо, що в нас буде все добре. Хочеться вірити, що все буде добре. Налаштовуємо себе на це. Як кажуть, надія вмирає останньою" — зазначила вона.
"Боїмось, але живемо"
Не поїхала з Олександрівки й інша місцева жителька Ніна. Вона розповіла: крім магазинів у селі не працюють також аптеки й пошта. Пенсію їй нараховують на банківську картку, з якої син знімає готівку та привозить гроші з продуктами їй.
"Немає у нас ні аптек, ні магазинів. Ми живемо поки ще. Пошти немає. У мене на карточку нараховують (пенсію — ред.), потім син привозить мені гроші й продукти", — розказала вона.
Ніна зазначила: також не хоче їхати з рідної Олександрівки, адже не може полишити господарство.
"Поки ще сидимо. Ми не хочемо нікуди їхати. Ми чекаємо, щоб війна закінчилася. Чекаємо, що там переговори. У нас ще світла немає, вибили щось там, тож телевізор не дивимося. Нам хочеться, щоб закінчилася війна. Щоб ми тут залишилися, нікуди не їхали. В мене корова, хазяйство є. І город, квітів багато садимо", — сказала жінка.
Крім світла у селі також немає мобільного зв'язку та інтернету, розповіла Ніна.
Телефон зарядити чи ліхтарик не можемо. У нас тут і зв'язку нема. В кого інтернет проведено, то є, а в мене інтернету нема, то й взагалі зв'язку нема. Місяця, мабуть, три вже нема", — зазначила вона.
Щодня, за словами Ніни над Олександрівкою літають дрони РФ. Чути також й вибухи, які лунають у Межовій, що розташована приблизно за сім кілометрів від села.
"Якщо там прилітають КАБи або ракети, у нас вже земля дрижить. Прильоти є, багато вже в нас тут було. Боїмось, але живемо", — сказала жінка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
