Прифронтове село Демурине на Дніпропетровщині, за даними мапи DeepState, розташоване за 11 кілометрів від позицій військ РФ. Його росіяни атакують КАБами, "шахедами" та FPV-дронами. За словами місцевого жителя Сергія, внаслідок одного з авіаударів повністю зруйновано кілька магазинів, пошкоджені приватні будинки та господарчі споруди. Світла в селі немає через обстріли, строки відновлення — невідомі.
Чому деякі місцеві відмовляються покидати домівки та які наслідки обстрілів — жителі Демуриного розповіли Суспільному. Далі — пряма мова.
"Люди витягували поранених дівчат" — Віктор про один з прильотів
Близько 11-ї години стояли з товаришами на вулиці, і почули, що свистить. І одразу вибух один — попадали. Трошки відповзли, і одразу ж другий приліт. Встали. Люди витягували поранених дівчат. Бачив у крові. І хлопчик був, машиною вже вивезли тоді його. Якраз біля нього впало. Він важко поранений, у Дніпрі, у реанімації, сказали. Дівчата прооперовані. Обличчя позашивали, і в однієї нога переломана. Тяжко мені зараз. У голові шумить. Я напівглухий, і ноги болять. М’язи болять на ногах. Я не зрозумів: я сам падав або мене трохи...
"Людей взагалі майже не залишилося" — Сергій про життя у селі
Цивільних четверо поранених. Один, я так знаю точно, що в реанімації. Троє, ніби як, не сильно попали. Вихідний, неділя. Наташа, Люда, Нікіта і тьотя Віта — в магазині. Всі, хто просто працював у магазинах.
Спочатку світло виключили, потім я чув один приліт, потім через хвилини три — другий. Від другого там воронка хороша така.
Тут людей взагалі майже не залишилося, на пальцях перелічити. Всі тікають, всі. Кому куди є тікати, і кому за що є тікати. Я поки тримаюся.
Місяць тому (масово почали виїжджати, — ред.), коли вже примусова евакуація з дітьми. Усі такі позалишалися, що або грошей немає, або вже третій раз переїжджають.
Газу тут скільки я живу, 32 роки не було взагалі. А світло ось, як прилетіло два тижні тому, потушили і два дні десь не було, потім увімкнули. І це знову. Без світла повністю. Оце Демурине, Володимирівка і пішло туди. Пічка, дрова.
Ми зараз живемо, як кажуть, одним днем. Тут — точно. Хто, я не знаю, як живуть. Ну, я одним днем зараз. І теж нічка якось хороша була, що гатили і гатили, десь з боку Гаврилівки, десь там. Теж не спали. Якщо по прямій, ну, кілометрів 20 до фронту. Іванівка, Маломихайлівка. Ну, там людей вже немає. Повиїжджали всі.
"ДРГ прийшли і скуплялися в магазині" — переселенка Раїса
З 30 серпня ми тут, в Демуриному. А виїхали ми з Межової 8 серпня. Там дрони, КАБи, "шахеди" — там страшне, що робиться. В Межовій немає нічого. Починали зі школи. Ми поїхали тоді, коли вночі прилетіли три "шахеди" в нашу школу. Трусилося все, ми полякалися, попадали на підлогу. Загалом багато тоді виїхало. На нашій вулиці взагалі нікого немає там, взагалі. FPV-шки літали навіть у дворі. У нас у Межовій, я зайшла в хату, не могла вийти. Ось так по двору — і у вікно. Вікно відчинити не можна було і дихати. Бо вони на тепло теж реагують.
А тут, зі степу летять, я загородила там шифером, боюся. А FPV-шка літає по двору тут спокійно — полетіла і жахнула. Ось тут, у дворі. Минулого місяця особливо часто. Приїздив хазяїн, а я кажу, що ховаюся, якщо встигну — в кухню, бо нам казали зачиняти двері, бо можу залетіти. Якщо встигну — то в погріб.
Були такі розмови в центрі, що ДРГ прийшли і скуплялися в магазині. Просили обміняти російські гроші. Та їм відмовила. Ну розбомбили ж той магазин. Ходили ж по нашій вулиці наші українські (військові, — ред.), людей 20, мабуть, приходили і в підвали заглядали.
"Хліба де брати, цукор? Куди їхати?" — Євген розповів, що у Демуриному зачиняється останній магазин
Минулого разу обстріляли на початку місяця. КАБи були і "шахеди". Шість чи сім прильотів було. За цим разом по центру шмальнули двічі. У сусідів повилітали, в мене повилітали вікна. І в гаражі, і в хаті. У мене у вусі досі свистить. У людей просто в гараж попали, і дах на хаті знесло. Наче і дитина там ще поранена, гроші здавали люди на допомогу.
Магазин зачиняється останній. Там уже грузять, вивозять. Хліба де брати, цукор? Куди їхати?
Та якби була можливість, гроші були. Я б забрав би техніку свою, інструменти. Виїжджав би по безкоштовній евакуації через Павлоград. Ось генератор самі купували, щоб світло було. Їсти зварити на електропечі. Щось зробити. З водою важко. Я ходжу в колодязь і беру, там мало вже води. Питна вода, тільки треба її чистити.
"Так гірко, не хочеться з двору…" Хату 80-річної Галини побило від удару
У літній кухні троє вікон, одні рами валяються, скло. А хаті — у спальні дід лежачий, і в кухні розбили вікна. На постіль полетіло. Та в мене там на столі їжа була, і воно, що ж ти думаєш, все туди. Я все повигортала, поприбирала. А синочок вночі приїхав з Дніпра, то вже вночі забивав мені плівкою, позакручував. Сьогодні мають приїхати і нас забрати. А дід лежачий — не знаю, як ми його везти будемо. Ми не хотіли. Ми, кажемо, будемо тут доживати. Синок, ви там молоді, якось десь влаштуєтеся. А ми вік прожили, хату будували. Вже не можемо, нам по 80 років.
Ми стояли під яблунею, в чотирьох, і так раптово зашуміло, і я тоді впала коло воріт. Хлібчик загубила. А двері — як бахнули, думала, що вирвало з задвірками.
Так гірко, не хочеться з двору… Ой, мої дітки... Не можна тут бути вже. Хоча б дали вже дожити нам, старикам, спокійно. Ну хіба ж так можна наказувати село, безвинних жителів? Люди страждають. Безвинні люди. Що це за гибель така?
Скільки людей, а не думали виїжджати... Одні старики, такі як ми. Їм уже по 80 років. Оце ж тобі і все. Половина людей ще тут є. Похилого віку. Молоді люди у місто повиїжджали — роботи ж немає. А похилі люди ніде не потрібні. Ми тільки в своїй хаті, у своїм дворі...
І коли ж він той с*чий син Путін клятий здохне, падлюка? Хай і весь рід його видохне. За що наші діти та людоньки страждають? Мільйони. За що? Що він, дурацюра, пішов війною? Та такого з роду не потрібно було починати з Україною робити. Що ж ти за дурацюра ото прибитий такий?
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
