З середини серпня зооволонтерка Олена Некрасова майже щодня їздить у прифронтову Межову на Дніпропетровщині. Разом із чоловіком вона привозить корм і ліки, годує тварин та вивозить тих, кого вдається. За її словами, у селищі залишається до тисячі покинутих собак і котів. Волонтерка каже: багато з них — поранені: з обпеченими лапами, рваними ранами від уламків, травмовані після вибухів. Частину виявляють замкненими у дворах чи прив’язаними на ланцюгах без їжі та води.
Як допомагають тваринам в прифронтовому селищі — вона розповіла Суспільному.
Волонтерка розповідає: евакуація тварин ускладнюється постійними атаками російських військових.
"Тільки-тільки до собаки підійшли — дрони. Ми самі ледь не загинули. Слава Богу, коли він уже пішов на нас в атаку — його збили. Ми просто попадали. Ми не могли навіть дихати. Але на наступний день ми зібрались швидко-швидко, тому що там собакам страшно. І поїхали знову. Нам страшно — їм теж страшно", — каже вона.
Олена Некрасова каже: у селищі майже не залишилось людей, тварини покинуті, подекуди привʼязані на власних подвірʼях.
"У Межовій твориться жахіття і катівня для собак і котів. Через двір — вони покинуті. Пусті вулиці, де майже не залишилось жителів, а тварини є — замкнені, зачинені, ворота закручені", — розповідає вона.
Одна з собак — Бела. Олена розповідає: собаку гладити можна, та от торкатись голови — ні.
"Це закінчується укусами. Болять їй вушка, мабуть, від вибуху. В будинок прилетіло, він горів, а вона була замкнена у вольєрі. І там не було жодної людини. Сусід з іншої вулиці почув, як вона волає. Він її відкрив та врятував. Ми її забрали. Привезли додому, вона тепер у нас імітує звук "шахедів", — каже зооволонтерка.
За словами волонтерки, тварини дуже страждають від війни. Каже, собакам настільки страшно, що вони перестають гавкати.
"Тварини там дуже-дуже страждають. Вони страждають від вибухів. Вони дуже бояться. При нас собаки просто задихаються. Задихаються. Вони бояться вити, бояться кричати. Воно плаче, воно стогне, як людина. Воно так боїться, воно все трясеться", — зазначає вона.
Олена розповідає: коли вони їдуть у Межову, з собою беруть корм та ліки. А також аптечки, щоб надати допомогу місцевим, які ще залишаються у селищі.
"Спочатку ховаємо бус і йдемо пішки. Усю Межову — від вулиці до вулиці. Ми тягнемо воду. Ми тягнемо корм. Роздали — повертаємось знову до буса, знову несемо. Тварин дуже багато. Ми б вивозили, ми вивозили, але немає куди їх привезти", — каже Олена.
За словами волонтерки, спочатку вони мали 19 тварин, нині прихистили 62. Олена розповідає: й сама мешкає в прифронтовій зоні. Тому, каже, зараз в планах вивезти притулок до більш безпечного місця.
"Ми не спимо ночами, "шахеди" літають. Вони (тварини — ред.) кричать, вони закопуються, вони істерять. Вони так сильно бояться. Їх ось так усіх колоте, піна з рота, язики прикушують. Позаминулу ніч я спала на вулиці з тими, яких привезла. А ті, що дуже боялись, вони були в будинку. Спали на моєму ліжку", — каже Олена Некрасова.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
