Маломихайлівку на Дніпропетровщині, що за 12 кілометрів від лінії фронту, РФ атакує дронами та ударними БпЛА. Сусідні села ледь не щодня атакують КАБами, в небі постійно видно дим від влучань снарядів.
Як люди, попри постійну небезпеку російських атак, виживають у Маломихайлівці — читайте у матеріалі Суспільного.
16-річний місцевий житель Владислав каже: з околиць Маломихайлівки вже майже всі евакуювалися. Хлопець разом із матір’ю та бабусею планують виїжджати невдовзі.
"Як прилітають КАБи — чутно дуже сильно, все в диму. Виходиш… Ну, що сказати, тут уже чутно, що фронт наближається і так далі. Боїмося, плануємо виїжджати", — каже він.
Хлопець розповідає: господарство взяти з собою можливості немає.
"Коти, собаки?.. Та ну, якихось із собою заберемо, а так же всіх не вивеземо теж. Шкода, ну а що зробити? Ми тут останні… Ну, тут є пару людей, але все одно будуть виїжджати, мабуть", — каже він.
З 1 серпня деякі власники магазинів також евакуюються, а тому й закривають бізнеси, розповів місцевий житель Олександр.
"Я для себе вирішив, що я буду до останнього сидіти. Я кажу: хоч в мене є куди — все кину і поїду. Собаку шкода кинути. Що вона робитиме, розумієте?.. Корів здам — що залишається", — каже він.
Чоловік каже: принцип війни військових РФ — це аби добре не жив ніхто.
"Розламати, розбити, щоб нікому не дісталось — оце принцип війни росіян. І все. Ні собі, ні людям. От ми не можемо зробити добре, щоб нам жилося добре — ми зробимо вам погано, щоб у вас було так само, як у нас. І все. Їхня психологія, їхнє життя. Ну, я все-таки надіюся на ЗСУ, щоб далі їх не пустять. І все, як було, так і залишиться. І з таким оптимізмом я і живу", — розповідає чоловік.
Переселенець з Донеччини Анатолій розповідає: виїхали з рідного села у квітні 2022 року.
"Сиділи, поки можна було, потім уже як почали по хатах бахати. Були в доньки в Запоріжжі — там три сім'ї в одній квартирі", — каже він.
Чоловік розповідає: після численних переїздів на наступний вже не мають сил і грошей.
"Ми за п'ять переїздів… Ми вивезли все, що могли. Що в нас залишалося з дому — речі ми там усе позалишали. Корови випустили, свиней випустили, качок залишили. Ми все залишили. Сподіваємось на Бога — що Бог нас тримає", — каже чоловік.
Марія — переселенка з Зеленого Поля на Донеччині. Жінка розповідає: до повномасштабного вторгнення мала і будинок, і господарство. Зараз, каже, лишилась ні з чим.
"У мене дім був, все було. А тепер немає ніде нічого. В чому стояла — в тім утекла. Все кинула. І господарство кинула, і дім кинула. Не знаю… Буду сидіти. Уб’ють — уб’ють. Жива буду — жива. Було, що як почалося о 10 годині ночі, і о 2 годині тільки трохи притихло — вийшла на вулицю: хати горять, все горить. Отаке побачила в старості. А тепер буду сидіти. Уб’ють — уб’ють. Кладовище недалеко. На горі кладовище", — каже жінка.
Марія розповідає: нині живе у помешканні чужих людей — свого не лишилося нічого.
"Це не моє, це що люди дали — це не моє. Сплю на чужому ліжку, їм з чужої миски, чужою ложкою. А моє — там. Я ж кажу: у війну народилася — у війну і помру. Отак дожилися ми", — розповідає переселенка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
