Десятого квітня 2025 року роману Френсіса Скотта Фіцджеральда "Великий Гетсбі" виповнюється 100 років. Хоча ця книжка не отримала достатньої уваги за життя автора, після його смерті вона стала справжнім культурним феноменом, який претендує на звання головного американського роману.
"Великий Гетсбі" не лише про вечірки бурхливих 20-х в Америці чи невзаємне кохання, а скоріше про руйнування американської мрії, засторогу не жити минулим та не ховатися за ілюзіями.
Суспільне Культура розповідає, чого вчить сьогодні ця книга та чи залишається роман актуальним у наш час.
Сюжет роману "Великий Гетсбі"
"Великий Гетсбі" — твір американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда, опублікований вперше 10 квітня 1925 року.
Історія натхненна юнацьким романом Фіцджеральда зі світською левицею Джиневрою Кінг, а також під впливом вечірок у північній частині Лонг-Айленду, які він відвідував у 1922 році.
Сюжет розгортається в епоху "ревучих двадцятих". Джей Гетсбі, загадковий і багатий сусід оповідача, Ніка Карравея, влаштовує розкішні вечірки. Але за ними стоїть не бажання розважитися, а прагнення возз'єднатися зі своєю колишньою коханою Дейзі, яка нині одружена з Томом Б'юкененом.
Вигадана розповідь Фіцджеральда яскраво змальовує той період, відомий джазовою музикою, економічним процвітанням, субкультурою флеперокФлеперки — субкультура молодих західних жінок у 1920-х роках, які носили короткі спідниці, стриглися під каре, слухали джаз і виражали свою неповагу до того, що тоді було прийнятною поведінкою., розпустою молоді та поширенням закладів спікізіСпікізі — нелегальний заклад, в якому продавалися алкогольні напої за часів сухого закону (1920—1933) в США..
Поєднуючи досить простий і зрозумілий сюжет з історичним контекстом найбурхливішої та найяскравішої епохи американської історії, письменник передає гедоністичну атмосферу тогочасного суспільства. В його інтерпретації цей період був часом моральної розкутості, коли американці різного віку втрачали інтерес до панівних соціальних норм і були одержимі пошуком насолод.
Після публікації роман загалом отримав схвальні відгуки, але деякі критики вважали, що він не зрівнявся з попередніми роботами Фіцджеральда, наприклад романами "По цей бік раю" та "Прекрасні й приречені".
Фіцджеральд помер, вважаючи себе невдахою, про твори якого всі давно забули, однак після Другої світової війни його "Гетсбі" отримав друге дихання.
Тоді Рада з питань книги у воєнний час (Council on Books in Wartime) розповсюдила безкоштовні примірники американським солдатам, які служили за кордоном. Відновлення інтересу дозволило роману увійти до списку "шедеврів американської літератури ХХ століття" за версією The New York Times, а до 1974 року його почали вважати претендентом на звання великого американського роману.
У наступні десятиліття роман кілька разів адаптували для сценічних постанов і кіно, і він знову й знову привертає наші погляди. Але про що ця книжка може розповісти читацтву сьогодні?
"Американська мрія" не те, чим здається
Американська мрія — це ідея, що будь-хто, незалежно від походження, соціального статусу чи обставин, може досягти успіху, багатства та щастя завдяки власній праці, ініціативі й наполегливості. Вона ґрунтується на ідеалах свободи, рівних можливостей та особистої гідності.
Фраза була популяризована письменником Джеймсом Адамсом під час Великої депресії в 1931 році: "Життя повинно бути кращим, багатшим і повноцінним для кожного, з можливістю для кожного відповідно до здібностей чи досягнень, незалежно від соціального класу чи обставин народження".
Після відродження популярності роману "Великий Гетсбі" критики та читачі звернули увагу, як Фіцджеральд послідовно критикував цю ідею — ще за кілька років до того, як вона оформилася в цілісну концепцію.
Екстравагантний стиль життя Гетсбі якраз таки символізує "американську мрію" та ідею про те, що будь-хто може досягти успіху завдяки наполегливій праці й цілеспрямованості. Однак статки Гетсбі здобув завдяки торгівлі алкоголем та іншим "незаконним справам".
У романі світ Гетсбі здається на перший погляд неймовірно привабливим: розкішний маєток, нескінченні вечірки, музика, натовпи гостей. Весь його образ — це блиск, успіх, слава, які нібито мають привабити Дейзі, його кохану.
Але Фіцджеральд зображує одночасно й інший бік цього "успішного успіху": хоча Гетсбі і забезпечений, більшість гостей навіть не знають його особисто, кохання Дейзі повернути не вдається, а усі "друзі" зникають, коли починаються проблеми. Щобільше, його смерть залишається непоміченою, на похороні майже нікого немає.
Історія Джея Гетсбі — це попередження про те, як гонитва за успіхом і багатством може закінчитися нічим. Це показує, що американська мрія часто є лише красивою обгорткою для глибокої соціальної та моральної порожнечі. Сам Фіцджеральд писав про "хворобу золота" — коли багатство руйнує душу, а не звеличує її.
Критики навіть описують зелене світло на пристані Б'юкененів (яке видно із заднього двору Гетсбі, і на яке він часто ходить дивитися) як символ його нездійсненної мети завоювати Дейзі та досягти його власної американської мрії.
Сучасне життя у соцмережах, "успішний успіх", глянцеві картинки й бажання швидкого визнання — усе це відлуння "Гетсбі". І якщо у книжці мірилом успіху нібито були гроші, то нині — кількість підписників, лайків та ефемерних цифрових маркерів.
Чи можливо стати своїм у світі "старих" грошей
Історія Джея Гетсбі, який з бідного юнака став мільйонером, є класичним прикладом американської мрії. Попри це, він залишається чужим для старої аристократії, зокрема для Дейзі та Тома Б'юкененів. Вони сприймають Гетсбі як людину з "новими грошима", тобто як того, хто розбагатів нещодавно, без аристократичного коріння чи привілейованого походження.
Гетсбі помиляється, вважаючи, що зможе увійти до світу Дейзі, здобувши достатньо грошей. Роман показує: ілюзорна мрія про рівність — не більше ніж обман, адже навіть у "вільній" Америці соціальний статус визначається походженням. Критики навіть додають, що ця історія — розповідь про класову боротьбу в країні, яка відмовляється навіть визнати, що така класова система існує.
Роман Фіцджеральда показує, що класова сталість зберігається, попри капіталістичну економіку країни. Навіть якщо бідні американці стають багатими, вони залишаються нижчими за американців зі "старими грошима".
І Дейзі врешті-решт обирає зручність і безпеку свого класу. Вона не може (і не хоче) піти проти системи, частиною якої є сама. Фіцджеральд демонструє: американська мрія — не для всіх. Соціальна драбина, якою нібито можна піднятися завдяки праці та таланту, насправді обмежена.
Ностальгія — як не втратити теперішнє за спогадами
Окремо важливо зазначити, що Гетсбі живе спогадами про романтичне минуле з Дейзі, намагаючись повернути втрачене. На перший погляд, він робить все заради кохання, але з часом помітно, що він закоханий не в справжню Дейзі, а в її образ. Він ідеалізує її, не бачачи її справжньої сутності та змін, які відбулися.
Гетсбі живе не в теперішньому, а у спогадах про минуле. Він хоче повернути той єдиний ідеальний момент, коли Дейзі промовила: "Я тебе кохаю".
І тому, коли Дейзі виявляється слабкою, нерішучою та надто облаштованою у своєму світі, мрія Гетсбі розпадається. Фіцджеральд показує, як ностальгія може бути не ніжним почуттям, а отруйною ілюзією, що не дає рухатися далі.
Сучасна попкультура часто звертається до ностальгії (ретромода, римейки, згадки про "старі добрі часи"). В умовах стрімких технологічних змін, соціальних трансформацій і глобалізації минуле виглядає як щось стабільне і знайоме. Наприклад, у музиці, кіно та моді часто повертаються до естетики 80-х чи 90-х років, бо це періоди, які мають велику емоційну цінність для багатьох поколінь.
Минуле, безперечно, важливе: воно ліпить нас, дає уроки, досвід і пам'ять. А ностальгія є важливим механізмом для переживання минулого та збереження культурних ідентичностей. Але життя відбувається тут і зараз, і коли ми занадто зосереджені на тому, що було, ми втрачаємо теперішнє й можливість створити майбутнє.
Як у "Великому Гетсбі", коли герой ідеалізує своє минуле кохання і не може побачити, якою насправді є Дейзі. Мрії про "золотий час" можуть виявитися фантомом, і людина починає жити в ілюзії, а не в реальному світі.
"Гетсбі" у 2025 році — це не тільки повернення до класики, а й спроба зрозуміти себе.
Ця історія застерігає про небезпеку ідеалізації минулого, сліпого прагнення до матеріального багатства та втрати моральних орієнтирів у гонитві за американською мрією. Хоча вона й обіцяє щастя через багатство, але часто ми, як і Гетсбі, приходимо до розуміння, що за гроші не можна купити любов чи душевний спокій.
У світі, де все ще гостро стоять проблеми майнової нерівності, культу "успішного успіху" та складності людських зв'язків, "Великий Гетсбі" слугує важливим застереженням про те, як небезпечно сліпо йти за тимчасовими мріями.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
