Якщо південнокорейська культура заполоняє музичні та кінопростори, що ми знаємо про її сусідку, Північну Корею?
Ця країна лишається закритою для світу: диктатура країни не лише відрізала своїх громадян від міжнародного контексту, але й ускладнила доступ до інформації про те, що відбувається усередині країни для інших.
Останніми днями у медіа ширяться повідомлення про розгортання військ КНДР у Росії, що викликало з боку Південної Кореї обурення, МЗС країни закликало Росію вивести війська і припинити таку співпрацю з Північною Кореєю.
Суспільне Культура розповідає про те, як розвивається культура під час диктатури в Північній Кореї.
Короткий екскурс в історію
Корейський півострів не завжди був розділеним. До закінчення Другої світової війни у 1945 році країна була єдиною. Перше державне утворення згадується в китайських записах на початку VII століття до нашої ери. Відомі також дві династії імператорів, які правили на цій території — Корьо (918–1392) і Чосон (1392–1897).
Але в 1910 році півострів окупувала Японія. І тільки після її поразки у війні Корею розділили на дві зони вздовж 38-ї паралелі: північ потрапила під вплив СРСР та Китаю, а на південь зайшли війська США.
З того часу й починається протистояння Північної та Південної Корей, яке у 1950 році вилилося у війну, що тривала три роки.
У 1953 році було укладено Корейську угоду про перемир'я та створено демілітаризовану зону, але офіційний мирний договір так і не підписали.
Усі ці роки обидві Кореї намагалися (з поперемінним успіхом) налагодити стосунки та робили кроки до можливого об'єднання, аж поки у 2024 році КНДР офіційно відмовилася від спроб мирного об'єднання.
Офіційно Північна Корея є "незалежною соціалістичною державою, яка проводить демократичні вибори". Однак із цим не погоджуються майже всі країни світу: вибори спостерігачі описують як несправедливі, неконкурентні та заздалегідь визначені, та й загалом називають Північну Корею "диктатурою зі складним культом особистості".
Попри історично сильний китайський вплив та довгий час японської окупації, корейська культура сформувала власну унікальну ідентичність.
Сучасна культура КНДР базується на традиційній корейській культурі й зазнає мало іноземного впливу, ба більше — її повністю контролює держава.
У країні виготовляють кінофільми у стилі соціалістичного реалізму з корейським відтінком. Та й загалом революційна боротьба і вихваляння керівників є одними з головних тем у мистецтві, яке є насамперед дидактичним, слугує для пропаганди ідеології чучхе та необхідності продовжувати боротьбу за революцію і возз'єднання Корейського півострова.
Що таке ідеологія чучхе та коли вона виникла
Відповідно до статті 3 конституції, чучхе є офіційною ідеологією Північної Кореї.
Північнокорейські джерела приписують його створення Кім Ір Сену, засновнику і першому лідеру країни. Перша згадка цього терміна датується 1955 роком, коли він виголосив промову під назвою "Про усунення догматизму і формалізму та утвердження чучхе в ідеологічній роботі", яка нині більш відома як "Промова чучхе" та вважається однією з найвидатніших праць вождя.
Натомість інші дослідники вважають, що чучхе як ідеологія з'явилось у 1965 році, коли Кім Ір Сен згадав про неї на виступі в Індонезії, а у промові 10 років до цього це слово використано в іншому значенні.
Спочатку чучхе розглядалося як варіант "марксизму-ленінізму", корейський варіант комунізму, аж поки Кім Чен Ір не оголосив його окремою ідеологією в 1970-х роках, таким способом підвищуючи значення ідей свого батька.
Чучхе як охоплює ідеї комунізму, так і наголошує на особистості, національній державі та суверенітеті. Чучхе стверджує, що країна процвітатиме, коли стане самодостатньою, досягнувши політичної, економічної та військової незалежності.
Воно слугує не лише ідеологічною основою країни, а й безпосередньо впливає на життя корейців. З 1997 року було ухвалено "календар чучхе", де григоріанські дати застосовуються тільки для років до 1912-го (рік народження Кім Ір Сена).
Наприклад, 2024 рік у КНДР — це "рік чучхе 113", оскільки 2024 — 1911 = 113.
Однак за повідомленням південнокорейського агентства Yonhap останнім часом припинили використовувати такий календар. Зокрема, в офіційних повідомленнях від 12 жовтня рік зазначено як 2024-й.
У Південній Кореї вважають, що це свідчить про те, що Кім Чен Ин створює власний культ особистості, незалежний від спадку свого діда і батька.
Культ особистості як культурний феномен: північнокорейський варіант
Культ особистості, мабуть, одна з найбільш впізнаваних рис Північної Кореї. Він побудований довкола сімʼї Кім: водночас уряд всіляко це заперечує, заявляючи, що це лише відданість народу як прояв підтримки керівництва своєї країни.
Все почалося з приходу до влади Кім Ір Сена у 1948 році. Хоча на побудову культу особистості значно повпливав Китай (Мао Цзедун) та СРСР (Йосип Сталін), північнокорейський варіант має свої особливості.
Він є частиною офіційної ідеології чучхе, вимагає повної лояльності та підпорядкування сім'ї Кімів і встановлює в країні одноосібну диктатуру через наступні покоління.
Імена Кім Ір Сена, Кім Чен Іра та Кім Чен Ина в Північній Кореї вважають священними. Жодна інша людина не може носити таке ж ім'я, як вони. А на письмі їх варто виділяти іншим шрифтом чи кольором.
Щобільше, їхні імена впливають на те, як північнокорейські учні вивчають китайські ієрогліфи: замість простих на кшталт "один, два і три" (一,二,三), вивчають "золото", "сонце" і "досягти" (金,日,成), оскільки саме вони складають ім'я Кім Ір Сена.
Дні народження Кімів (15 квітня та 16 лютого) також міцно вплетені в культуру країни — їхні святкування завжди набагато більш масові, ніж навіть День засування КНДР. Певний час офіційний обмінний курс північнокорейських вон до долара становив 2,16:1, що свідчить про те, що культ поширювався навіть на суто економічні питання.
Щоб підтримувати культ особистості, офіційні біографії Кімів повністю переписали, якщо не вигадавши частину подій, то прикрасивши та гіперболізувавши відданість і їхній вклад у "розбудову країни".
Наприклад, у новій версії Кім Ір Сен був лідером чи не від народження, а першу антияпонську організацію створив у 14 років. Він нібито був не лише очільником революційного руху в Маньчжурії, а й переміг Японію у 1945 році.
Культ поширюється навіть на квіти. У 1965 році, під час візиту Кім Ір Сена до Індонезії, тодішній президент Сукарно подарував йому квітку, названу в його честь "кімільсунгія".
Відтоді їх вирощують по всій країні, а усі державні організації зобов'язані їх висаджувати та утримувати цілі оранжереї. Регулярно проводять виставки, про рослини створюють пісні. Крім того, північнокорейські ботаніки вдосконалили квіти, щоб вони розпускалися в день народження вождя.
Культ особистості настільки сильний, що будь-які речі, яких торкався лідер, забирають до музеїв і більше нікому не дозволено їх торкатися. Така доля чекає, наприклад, на ручки, якими хтось із Кімів підписував документи.
Ця практика не є унікальною для Північної Кореї, адже, наприклад, ручку, якою Авраам Лінкольн підписав документ, що поклав край рабству, можна знайти в музеї США. Однак там вона є артефактом, причетним до історичної події, і була б додана в експозицію, навіть якби його підписував секретар. У КНДР ручка є цінною тільки самим фактом, що Кім її торкався.
Загалом у Північній Кореї нелегко знайти сферу життя, де б не проявлявся культ особи. Пишете статтю про математику? Додайте цитату з вождя. Перемогли на спортивних змаганнях? Треба обов'язково подякувати лідеру, оскільки всі перемоги відбуваються тільки завдяки його милості. А якщо актор зіграє роль Кіма в кіно, то його ім'я можуть взагалі не згадати в титрах.
І хай навіть у Північній Кореї не перейменовували місяці на честь родичів вождя (як у Туркменістані), цей культ, можливо, є найпоширенішим в історії людства. Він перекроїв північнокорейську культуру, літературу, освіту, економіку, спосіб життя, історичні дослідження і навіть деякі аспекти військової служби.
Кім Ір Сен і Кім Чен Ір у образотворчому мистецтві та архітектурі
- Портрети вождів
Образотворче мистецтво Північної Кореї переважно створюється в естетиці соцреалізму.Усі художники зобов'язані вступити до Спілки художників, і тільки найкращі з них можуть зображувати лідерів країни. Портрети й скульптури Кім Ір Сена, Кім Чен Ина та Кім Чен Ина вважаються "творами номер 1".
Зображення Кімів є частиною їхнього культу особи в КНДР. З 1970-х років вивішування портретів є обов'язковим: раніше вони навіть повинні були висіти у всіх громадських місцях.
Правила щодо розміщення та догляду за портретами є складними і вони часто змінюються. Вдома їх слід розміщувати на найвиднішій стіні у вітальні. Важливо, щоб портрети були чистими — це часто перевіряли.
Образ вождів на портретах з часом змінився. Якщо у 1960-х Кім Ір Сена зображували у "костюмі Мао", то вже у 1980-х у більш звичному для нас західному варіанті.
За Кім Чен Ина зовнішній вигляд портретів стає все більш стандартизованим. Нинішні версії портретів складаються з Кім Ір Сена в костюмі західного стилю та Кім Чен Іра в його фірмовому зеленому комбінезоні.
Попри те, що виготовлення цих зображень масове, але кожен з портретів вважається священним об'єктом. За його псування, навіть ненавмисне, можуть стратити.
А історії про те, як північнокорейці загинули, рятуючи портрет від стихійного лиха, або навіть віддали перевагу порятунку портрета перед власними дітьми, часто поширюються у медіа і є частиною пропаганди щирої любові громадян до лідерів.
- Статуя Кім Ір Сена і Кім Чен Іра на пагорбі Мансуде (1972, доповнена у 2012)
Священними у Північній Кореї вважають і зображення Кімів в архітектурі.
У 1972 році Кім Чен Ір встановив монумент на честь 60-річчя Кім Ір Сена на пагорбі Мансуде. У 2012 році поряд встановити і його статую. Тепер центральна частина пам'ятника складається з двох 22-метрових бронзових статуй лідерів КНДР, які дивляться на Пхеньян згори.
Позаду розташовується будівля Музею корейської революції, на якій викладена мозаїчна фреска із зображенням гори Пекту, що її вважають священною — за легендою там народився Кім Ір Сен у дерев'яній хатині.
А по обидва боки від статуй розташовані два ряди людських фігур, які символізують солдатів, робітників і фермерів у їхній антияпонській революційній боротьбі та соціалістичній революції.
"[Групові скульптури] представляють безсмертну історію революційної боротьби корейського народу, який під мудрим керівництвом великих генералісимусів записав у свою історію лише перемоги і славу", — вважають у Північній Кореї.
Кожен, хто приходить до музею, включно з іноземцями має вклонитися вождям, а місцеві повинні залишити квіти на знак поваги. Фотографувати статуї дозволено, але тільки повністю — робити великий план якоїсь частини пам'ятника заборонено.
- Монумент заснування Трудової партії Кореї (1995)
Пам'ятники встановлюють не лише вождям, а й Трудовій партії Кореї загалом.
Монумент висотою 50 метрів (щоб повною мірою передати "горду історію" партії) встановили у 1995 році.
Пам'ятник зображує молот, серп і пензель, які символізують робітників, фермерів та інтелектуалів. Круглий пояс означає сердечну єдність вождя, партії та народу, а кількість плит, з яких він зроблений, означають дату народження Кім Чен Іра.
Напис на зовнішньому поясі каже: "Хай живе вождь і організатор перемог народу Кореї, Трудова партія Кореї!". На внутрішній стороні розміщені три бронзові рельєфи з різними значеннями: історичне коріння партії, єдність народу під егідою партії та бачення партії щодо прогресивного майбутнього.
Монумент також з'явився на поштових марках у 1995 і 2005 роках та зображений на банкноті номіналом 50 вон.
Як кіно відтворює пропаганду
Кім Ір Сен вірив у вислів, що "кіно — найважливіше з усіх мистецтв", тому кінематограф у Північній Кореї відіграє важливу пропагандистську роль.
"Наше мистецтво має розвиватися революційним шляхом, відображаючи соціалістичний зміст у національній формі", — вважав він. Крім того, на його думку, обов'язок кіно — допомагати розвивати "справжніх комуністів", а також воно є засобом, щоб "повністю викорінити капіталістичні елементи".
Про ідеологізованість північнокорейського кіно свідчать такі назви фільмів, як "Народ оспівує вождя-батька" та "Промені чучхе поширюються по всьому світу".
Все кіновиробництво контролює Трудова партія Кореї. Але кількість фільмів, які виходять, важко визначити. У 1992 році журнал Asiaweek повідомляв, що країна виробляє близько 80 фільмів на рік, а звіт BBC у 2001 році вказував, що їх близько 60.
Журнал Британського інституту кіно повідомляв, що до 1990-х років в середньому знімали по 20 стрічок, але через розпад СРСР і відсутність зовнішнього фінансування у КНДР вдавалося знімати лише по 5 фільмів.
Поширеною темою північнокорейських фільмів є жертви заради нації. Наприклад, її відображає фільм "Доля члена Корпусу самооборони", заснований на романі, написаному Кім Ір Сеном.
А також "Море крові", зняте у 1969 році. Дія розгортається у 1930-х роках, під час японської окупації Кореї. Головна героїня Сун Ніо та її сім'я потерпають від знущань, тому, набравшись сили волі, приєднуються до комуністичної революції. Стрічка покликана прославити цінності чучхе, в основі яких опора на власні сили та солідарність.
Важливою частиною пропаганди вважав кінематограф і Кім Чен Ір. Він керував відділом кінематографії та мистецтва і мав власну бібліотеку з 15 000 фільмів.
Кім Чен Ір сам був режисером, а також ідеологічно спрямовував колег. Під його керівництвом нові фільми та опери зосереджувалися на антияпонській боротьбі Кім Ір Сена та його товаришів у Маньчжурії протягом 1930-х років.
Однак він часто був незадоволений власними роботами, а також вважав, що треба повністю заборонити показ західних стрічок у країні: "Якщо ми постійно показуватимемо західні фільми по телебаченню, показуватимемо їх без обмежень, то можуть виникнути лише нігілістичні думки".
Для того щоб кіно Північної Кореї могло конкурувати не лише з південнокорейським, а й з усім світом, у КНДР часто не гребують викраденням режисерів та акторів. Найвідомішим випадком є викрадення режисера Шін Санока та акторки Чхве Ині між 1978 та 1986 роками.
Спочатку викрали Чхве — їй запропонували зіграти у фільмі в Гонконзі, звідки північнокорейські військові вивезли її до Пхеньяна. Шіна викрали ще за 6 місяців після цього. В інтерв'ю BBC він згадував: "Хтось несподівано накинув мені мішок на голову, я не міг нічого бачити і нормально дихати".
Подружжю спочатку було доручено переглядати і критикувати по чотири фільми на день із величезної бібліотеки Кіма. Пізніше шляхом домовленостей і примусу їх залучили до зйомок: одним із завданнь було створити фільм, який би вигідно представив Північну Корею на міжнародній арені. Одна з їхніх стрічок у 1983 році навіть завоювала нагороду на кінофестивалі у Чехословаччині.
Однак після завершення зйомок фільму "Пульгасарі" (який називають "комуністичною Ґодзіллою") Шін і Чхве змогли втекти. Вони поїхали до Відня, щоб знайти спонсора для біографічної стрічки про Чингісхана, і там потрапили до посольства США.
Хоча кінематографісти стверджували (і навіть мали при собі касетний запис зі словами Кім Чен Іра), що їх викрали і вони ніколи не прагнули жити в КНДР, влада Північної Кореї завжди заперечувала це, заявляючи, що ті переїхали добровільно.
Музика Північної Кореї
За часів Кім Ір Сена дозволено була лише ідеологічно правильна музика, а щось на кшталт джазу заборонялося. Однак багато виконавців знаходили спосіб обійти ці обмеження, пишучи ідеологічно правильні тексти, але дозволяючи собі вільно поводитися з партитурою.
За Кім Чен Іра раніше заборонені жанри, навіть джаз, стали дозволеними і заохочувалися. І окрім патріотичної та політичної музики були популярні музичні гурти, які виконували пісні про повсякденне життя та сучасні легкі попінтерпретації класичної корейської народної музики.
Часто в піснях вихваляли військову міць КНДР, економіку, ощадливість корейців, любов до країни, прославляли партію і вождів, а також оспівували надію на возз'єднання Кореї.
А в архіві метал-музики Spirit of Metal навіть є два гурти, які стверджують, що походять із Північної Кореї — Red War та Teagirl.
У 2012 році відбувся світовий дебют першого великого дівочого гурту Північної Кореї, Moranbong Band. Це колектив із шістнадцяти жінок (одинадцять інструменталісток і п'ять співачок), яких особисто відібрав Кім Чен Ин.
- Серія революційних опер
Через натхнення китайською революцією в Північній Кореї виникли революційні опери, які замінили пхансорі — традиційну корейську театральну пісню.
Особливістю опер у КНДР було поєднання тривимірних декорацій, пісень, заснованих на селянській народній музиці, і панчанга (хор, що співає за сценою), який "в антибрехтівській манері конструює емоційні зв'язки між персонажем і глядачем та контролює глядацьку інтерпретацію подій", як пише дослідник Алзо Девід-Вест.
"Однак північнокорейська революційна опера відрізнялася [від китайської] кількома особливостями, насамперед використанням традиційних корейських інструментів нарівні із західними оркестровими, а також дозволом на показ романтичного кохання та надприродних чи магічних елементів, які були заборонені в Китаї епохи Культурної революції".
Корейська революційна опера характеризується дуже мелодраматичним стилем і повторюваними темами патріотизму та прославляння чучхе, Кім Ір Сена та Трудової партії, а також зосередженням на звичних для соцреалізму темах.
Прем'єра першої такої опери в Північній Кореї, "Море крові", відбулася у Пхеньяні ув 1971 році. Її автором був сам Кім Ір Сен, а продюсером — Кім Чен Ір. Це вважають основним прикладом північнокорейської революційної опери.
За нею з'явилася решта з "п'яти великих революційних опер":
- "Квіткарка";
- "Розкажи про ліс";
- "Справжня дочка партії";
- "Пісня про гору Кумган".
Ці п'ять п'єс постійно ставлять на сцені Великого театру Пхеньяна, причому "Море крові" і "Квіткарку" показали понад 1000 разів кожну.
За словами Кіма, оскільки опера поєднує музику, танець, поезію і театр, саме вона "є критерієм для оцінювання рівня країни". А хороша революційна опера повинна відображати час, в який вона була створена, керуватися "суворо революційними принципами та емоційно впливати на аудиторію".
Як виникло масове шоу "Аріранг"
"Аріранг" — корейська народна пісня. Важають, що їй понад 600 років, і за цей час було створено близько 3600 варіацій, але всі вони схожі тим, що містять приспів, схожий на "Аріранг, аріранг, арарійо".
Деякі лінгвісти вважають, що "арі" (아리) означає "прекрасний", а "ранг" (랑) — "коханий" або "наречений" у давній корейській мові.
Пісню співають сьогодні як у Північній, так і в Південній Кореї, і вона є символом протистояння японській окупації — оскільки виконання патріотичних пісень було кримінальним злочином, саме "Аріранг" стала неофіційним гімном опору.
Багато варіацій пісні "Аріранг", написаних під час окупації, містять теми несправедливості, тяжкого становища робітників та партизанської війни. Її також співали гірські партизани, які воювали проти фашистів.
"Аріранг" двічі внесена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО: у 2012 році від Південної Кореї та у 2014-му від КНДР.
У Північній Кореї так називають подію, відому також як "Масові ігри Аріранг". Це масовий гімнастичний та мистецький фестиваль, який зазвичай проводять у серпні чи вересні у Пхеньяні. Виступ "Аріранг" навіть був занесений до Книги рекордів Гіннеса.
Пропагандистська історія, яку розповідають у Північній Кореї, стверджує, що корейська нація, країна ранкового спокою на Сході, поклала край історії страждань і піднялася як гідна нація з піснею "Аріранг".
"Масові ігри" мають ідеологічний характер, висвітлюючи спадщину та політичні наративи північнокорейської держави, з акцентом на Трудову партію Кореї, її збройні сили, Кім Ір Сена та Кім Чен Іра.
Чи можливі концерти попмузики в Північній Кореї
Попмузика існує у Північній Кореї, але вона також має пропагандистське спрямування. А от за прослуховування музики з Південної Кореї на громадян може чекати навіть смертна кара.
За свідченнями неназваного перебіжчика, у 2022 році було публічно страчено чоловіка — за прослуховування 70 південнокорейських пісень, перегляд трьох фільмів і їхнє розповсюдження. Цим він порушив ухвалений у 2020 році закон, який забороняє "реакційну ідеологію і культуру".
Заборона к-попу є частиною кампанії "захисту північнокорейців від «злочинного» впливу західної культури", яка почалася ще за Кім Чен Іра та тільки посилилася за Кім Чен Ина. Нібито дозвіл південнокорейській культурі проникнути в північнокорейське суспільство може становити загрозу для ідеології чучхе.
Але попри всі спроби повністю ізолювати країну, дорами та к-поп-пісні проникають до КНДР.
"Швидкість впливу південнокорейської культури на Північну Корею дуже висока. Молоді люди наслідують і копіюють південнокорейську культуру, і вони справді люблять все південнокорейське", — сказала журналістам на брифінгу в Сеулі жінка, якій було близько 20 років, коли вона втекла з Північної Кореї.
Однак такі суворі закони не завадили у 2018 році провести спільний з Південною Кореєю фестиваль Spring Is Coming.
Він відбувся у Пхеньяні 1 та 3 квітня 2018 року. У ньому брали участь 11 південнокорейських співаків, а також рок-гурт YB та жіночий к-поп-гурт Red Velvet.
Медіа у Південній Кореї описували його як "важливу подію «відлиги» у південнокорейсько-північнокорейських відносинах".
Цьому концерту передував виступ оркестру з КНДР напередодні Зимових Олімпійських ігор 2018 року. Його подивитись до Сеула приїхала сестра північнокорейського лідера Кім Йон Чжон.
Але останнім часом культурні стосунки між Півднем і Північчю стали прохолоднішими. У відповідь на запуск повітряних куль із флешками з к-попом та дорамами Північна Корея останніми тижнями відправляла через кордони кулі зі сміттям.
Культурні зв'язки КНДР та Росії: чому це небезпечно
Взаємозв'язки між Росією та Північною Кореєю почалися ще за радянських часів.
СРСР підтримував КНДР під час Корейської війни, культ особи Кімів також виник під впливом сталінізму. Це призвело до активної інтеграції корейської культури в радянський культурний простір, особливо в галузі мистецтва, літератури та кінематографу.
Відносини між країнами продовжилися і після розпаду СРСР, особливо після приходу до влади Владіміра Путіна.
Сучасні культурні відносини між Росією та Північною Кореєю перебувають під сильним впливом політичних факторів. Обидві країни мають авторитарні режими, які використовують культуру як інструмент пропаганди та контролю. Ба більше, КНДР перебуває в політичній ізоляції, а накладені санкції обмежують економічні можливості для розвитку культури та обмінів з іншими країнами.
Небезпека культурних зв'язків між Північною Кореєю та Росією полягає не стільки в самій культурі, скільки в політичних та військових контекстах, які закладаються.
Зміцнення цих зв'язків може сприяти подальшому укріпленню режимів і обмеженню свобод їхніх громадян. А культурні обміни можуть бути використані для поширення дезінформації та пропаганди, що підриває довіру до демократичних цінностей і міжнародного порядку.
Щобільше, так обидві країни можуть намагатися обійти міжнародні санкції, а також це може створити враження легітимності авторитарних режимів і ускладнити зусилля щодо їхньої ізоляції.
Підтримувана Росією, Північна Корея повністю відмовилася від спроб мирного об'єднання Кореї. Кім Чен Ин тільки посилює напруженість, зокрема у жовтні підірвали ділянки дороги біля демілітаризованої зони.
Північна Корея ще з початку повномасштабного вторгнення Росії підтримує ту снарядами та ракетами. А восени 2024 року розвідка Південної Кореї повідомила, що КНДР скерувала до Росії військових для допомоги у війні проти України.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]