В український прокат 26 вересня вийшла стрічка "Мегалополіс" — багатостраждальний проєкт Френсіса Форда Копполи, над яким режисер працював близько 40 років і сам покрив бюджет у 120 мільйонів доларів.
Сюжет розповідає про Цезаря Катіліна — геніального архітектора та митця, який вміє зупиняти час і бачити крізь виміри. Він мріє створити Мегалополіс на руїнах занедбаної Імперії — колишнього Нью-Йорка, що потерпає від беззаконня, свавілля та корупції. Катіліна — частина Імперії, проте героя гнітить питання: чи гідне суспільство Імперії порятунку?
Ще з моменту своєї прем'єри на Каннському кінофестивалі фільм отримав неоднозначні відгуки та змішані відчуття у глядачів. Не допоміг промоції стрічки й секс-скандал, який стався на майданчику та набув розголосу за декілька місяців до широкого прокату.
У цій рецензії для Суспільне Культура журналістка Альона Шилова розповідає, чим запам'ятовується "Мегалополіс" і як Френсіс Форд Коппола створив ідеальний фільм для одного глядача — самого себе.
Сучасна Римська імперія на межі краху: сюжет і візуальне оформлення "Мегалополісу"
За сюжетом події "Мегалополісу" розгортаються у мегаполісі, що занепадає, під назвою Новий Рим. Архітектор-ідеаліст Цезар Катіліна (Адам Драйвер) отримує від уряду ліцензію на знесення та відбудову міста як сталої утопії з використанням мегалону — матеріалу, який може дати йому владу над простором і часом. Його заклятий ворог — мер Франклін Цицерон (Джанкарло Еспозіто) — залишається відданим регресивному статус-кво. Між ними розривається донька Франкліна, світська левиця, і кохана Цезаря — Джулія Цицерон, яка прагне віднайти новий сенс свого існування та створити краще майбутнє для міста.
З візуального погляду "Мегалополіс" справді є видовищним. Фільм містить багато омажів на роботи класичних режисерів (Фріц Ланг, Чарлі Чаплін, Орсон Веллс та багато інших культових постатей), та цікаві художні рішення і яскраві образи. Стрічка наповнена золотими, чорними та червоними кольорами, що передають велич міста і підкреслюють болючість його занепаду.
Події розгортаються у Новому Римі (сучасному поєднанні Нью-Йорка та Риму), і місто наповнене модернізованими римськими образами — від тематичної реклами з грою слів до величних споруд у давньогрецькому стилі. Яскраві сни Цезаря, схожі на калейдоскоп, винахідливі декорації (наприклад, великий годинник на даху будинку архітектора) та інші деталі органічно доповнюють картинку, роблячи "Мегалополіс" справжньою кіноподією (принаймні з візуальної точки зору).
Запам'ятовуються також і костюми: грецькі сандалі та туніки, перекроєні на сучасний лад, що підтримує мотиви древнього Риму в модернізованому середовищі та підкреслює образи персонажів, наприклад чорні плащі Цезаря або червоні сукні на одне плече Юлії Цицерон.
Цезар під наркотиками: чоловічі персонажі "Мегалополісу"
На жаль, сам сценарій фільму не так влучно розкриває характери своїх героїв. Адам Дравер грає Цезаря Катіліну — генія-архітектора, який має залежність від різноманітних речовин і здатність зупиняти час, а ще протистоїть меру міста Франкліну Цицерону (Джанкарло Еспозіто).
Конфлікт Цицерона і Цезаря є однією з основоположних ідей фільму. Цезар прагне створити Мегалополіс — місто майбутнього, яке покращить життя людей і стане початком утопічного світу. Цицерон же наполягає на тому, що життя людей треба покращувати тут і зараз, а не ганятися за примарними ідеями майбутнього, до якого, ймовірно, не всі доживуть. Це сильне філософське підґрунтя, яке має великий потенціал для розвитку.
Дослідження людської природи, прогресу, тяги до самознищення і водночас боротьба за виживання та прагнення до кращого майбутнього — усі ці теми органічно лягають в епічне тло такого амбітного фільму, як "Мегалополіс". Проте чи вдалося Копполі реалізувати потенціал цих ідей — питання спірне. Більшість думок фільм транслює через монологи Цезаря, який цитує видатних письменників та філософів. Без цих реплік суто події стрічки навряд зможуть повноцінно окреслити головну ідею.
"Мегалополіс" наповнений драматичними подіями, які перегукуються із сучасними скандалами: звинувачення Цезаря у сексуальному насильстві, піднесення неонацистського руху, вплив медіа на свідомість людей і, звісно ж, вічні питання про моральне падіння людства та його подальший шлях. Проте не схоже, що фільм може сказати щось змістовне з цього приводу.
Після перегляду "Мегалополісу" важко згадати якесь конкретне формулювання, послання, а тим паче глибоку рефлексію на усі вищезгадані теми. Головне, що зчитується з фіналу стрічки — люди мають боротися за краще майбутнє для своїх дітей. Ідея глибока та значуща, проте взагалі не розкривається протягом 130 хвилин хронометражу. Герої запам'ятовуються переважно через свій зовнішній вигляд та обличчя відомих акторів, а не характери та вчинки. Вирізняються хіба що такі радикальні герої, як Клодіо Пулчер (Шая Лабаф), які роблять гучні жести на кшталт підбурювання людей на протести та фабрикації провокаційних відео. Однак, як і усі персонажі фільму, його герой залишається таким самим, як і на початку історії.
Мадонна чи повія: жінки "Мегалополісу"
Персонажки у "Мегалополісі", як і більшість жінок у фільмах Копполи, діляться відповідно до комплексу Мадонни і повіїПсихологічний комплекс, що розвивається у чоловіків, які бачать у жінках або святих Мадонн, або грішних повій. Чоловіки з цим комплексом прагнуть сексуального контакту з жінками, яких зневажають і не можуть любити, тоді як вони можуть закохатися, але не можуть бажати сексу з жінками, яких поважають.. З самого початку стрічки аудиторія бачить виразне протиставлення героїнь Воу Платінум (Обрі Плаза) та Юлії Цицерон (Наталі Еммануель), а також покійної дружини Цезаря, яка з'являється у його галюцинаціях.
Воу Платинум — гучна, розпусна, не соромиться лайливих слів у прямому ефірі свого шоу, а також відчайдушно прагне грошей та влади. На початку фільму вона постає як коханка Цезаря, яка прагне більшого. Згодом Платинум виходить заміж за Гамільтона Крассуса III (Джон Войт), який керує головним банком, а отже, й усіма грошима міста.
Вона — класична фатальна жінка, принаймні саме так цей троп зображували у фільмах 50–60-х років. Воу використовує свою привабливість для того, щоб маніпулювати чоловіками, а її головне бажання — бути з Цезарем.
Напротивагу їй глядачам представляють Юлію Цицерон, яка є молодою тендітною жінкою, що намагається покласти край ворожнечі Цезаря і свого батька Цицерона. Згодом вона стає коханою Цезаря і його дружиною, тією, хто врятувала його і дала нове життя. Її героїня морально чиста та світла, протягом усього фільму вона виступає медіаторкою між батьком та чоловіком — старим і новим світами. Комплекс Мадонни і повії знаходить відображення і в другорядних персонажках. Наприклад, Веста Світвотер (Грейс Вандерваал) є відомою попспівачкою Нового Риму, яка зробила собі репутацію тендітної діви, що просуває ідею цнотливості та чистоти. Однак коли викривається правда про її вік та сексуальні зв'язки, Веста кардинально змінює імідж, транслюючи образ "поганої дівчинки" з підведеними темним очима.
Сюрреалістичний сон: чому "Мегалополіс" вийшов хаотичним
"Мегалополіс" не відчувається цілісним. Сюжетні лінії персонажів то з'являються, то зникають, більшість подій у стрічці не складається у єдиний логічний ланцюжок.
Наприклад, у першій половині "Мегалополісу" кожна нова сцена розпочинається з інтригою та яскраво: глядачам представляють нові локації, у кадрі багато деталей, які цікаво розглядати, а історії персонажів поступово обростають новими подробицями.
Проте кожна нова сцена (за рідкісним винятком) або ж нівелює, або взагалі не продовжує події попередньої. Через це "Мегалополіс" відчувається хаотичним, ніби на монтажі його збирали з окремих шматків та фрагментів, намагаючись спресувати в єдину форму. Але, за іронією, як і винайдена Цезарем субстанція мегалон, так і відзнятий Копполою матеріал фільму постійно трансформується, не вкладаючись у чітко визначені рамки.
Можливо, Коппола винайшов нову кіномову і вже через кілька десятків років такий стиль наративу та зйомки стане поширеним у світовому кіно. А може, за понад 30 років роботи над концепцією та реалізацією "Мегалополісу" Коппола забув про те, що ідеї не стають гіршими від того, що їх чітко прокомунікували. У будь-якому разі, чи є "Мегалополіс" новим кінематографічним одкровенням, чи просто ненайкращим творінням Копполи — розсудить тільки час.
Зрештою, як казав Пітер ДжексонРежисер серії фільмів "Володар перснів": "Найчесніша форма створення фільму — це знімати його для себе". І, схоже, Френсіс Форд Коппола справді зробив такий фільм. Нюанс полягає у тому, що Коппола, ймовірно, також є єдиним глядачем, який зможе повністю зрозуміти "Мегалополіс".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
