28 серпня у Венеції стартує 81-й кінофестиваль, найстаріший у світі.
Програма обіцяє дорогі голлівудські драми, напаковані зірками; багато італійського кіно; нові фільми Педро Альмодовара, Луки Гуаданьїно, Такеші Кітано, Джастіна Курзеля; а також дві українські стрічки. Про них — у короткому передфестивальному огляді від Суспільне Культура.
Дебютний ігровий повнометражний фільм Жанни Озірної "Медовий місяць" (український продюсер — Дмитро Суханов) покажуть у програмі Biennale College Cinema. Це програма фільмів, що отримали фінансування від однойменного фонду — згідно з умовами, стрічка має бути малобюджетною і її треба зняти за рік.
"Медовий місяць" — камерна драма про молоду пару (Роман Луцький та Ірина Нірша), яка в’їжджає в нову квартиру в київському передмісті, планує своє життя там, але застрягає в чотирьох стінах через російську окупацію. Анатомія стосунків накладається на майже горорну подачу — щоб вижити, герої мають пересуватись квартирою навпочіпки і говорити майже пошепки.
Прощання зі старим життям ("наші книжки не готували нас до такої реальності"), переосмислення пріоритетів, ілюзії перших місяців повномасштабного вторгнення — серед тем, які "Медовий місяць" так чи інакше, вочевидь, зачіпає.
Як драма про стосунки двох людей у замкненому просторі (з елементами горору — згадується "Тихе місце", де сюжет повністю залежав від наявності або відсутності звуків, які видають головні герої) фільм Озірної — ще й цікавий кейс для української кіноіндустрії, яка зараз переживає не найкращі часи.
Інституційна криза головного (і взагалі-то єдиного) українського фонду, який фінансує авторське кіно, призвела до якщо не зупинки, то значного уповільнення хвилі українських фільмів, яка почалась у 2014 році.
З початком повномасштабного вторгнення криза, спричинена некомпетентністю керівників Держкіно у 2020-му, лише посилилась: до проблем із фінансуванням та прозорістю процедур додалась наймасштабніша — виживання. На поміч, як і в інших секторах української економіки, прийшли міжнародні фонди та програми, які допомогли відбутись кільком українським стрічкам уже після 2022-го.
Фільм Жанни Озірної — один із таких нечисленних ігрових авторських фільмів, знятих без підтримки Держкіно. Повністю профінансувавши за програмою Biennale College Cinema, його зняли за рік — рекордний для українського кіно строк, і презентують на Венеційському кінофестивалі 2 вересня. Квитків на покази вже немає.
Ще один український фільм у програмі Венеції цьогоріч покажуть у позаконкурсній програмі. Це документальна стрічка Ольги Журби "Пісні землі, що повільно горить" (українська продюсерка — Дар'я Бассель, фільм знято в копродукції зі Швецією, Данією та Францією), і на неї теж розібрали всі квитки.
Камера Журби та її трьох операторів (Володимира Усика, В'ячеслава Цвєткова і Михайла Любарського) подорожує Україною після початку повномасштабного вторгнення — у часі та просторі. Візуальна панорама тотальності війни підсилюється цілим полотном звуків, які й складаються в цілий альбом пісень землі, що повільно горить.
Якщо ігрових фільмів про повномасштабне вторгнення вийшло ще не дуже багато (але майже всі провокують розмови про етичні дилеми та червоні лінії, які роботи можуть або не можуть переходити), то документальні більше на слуху.
Починаючи "20 днями в Маріуполі" Мстислава Чернова, який отримав "Оскар", і продовжуючи "Мирними людьми" Оксани Карпович, що прогримів на "Берлінале" й нині виходить в український прокат, українські режисери та режисерки невпинно фіксують цю війну і додають до цієї фіксації своє авторське бачення.
Назва фільму Журби — "Пісні землі, що повільно горить" — задає поетичну рамку, а трейлер налаштовує на те, що це буде фільм, спрямований на споглядання та повільну рефлексію. Це не реакційний фільм, знятий лише для того, щоб повідомити світ про жахи війни (хоча і цю функцію він виконує). Фільм — симфонія життя і смерті, які ми досвідчуємо щодня.
Це один із небагатьох українських фільмів про драматичні події нашої новітньої історії, який можна назвати фундаментально, екзистенційно сумним. Ця стрічка показує, що стається із землею, територією, людьми, життям, врешті-решт, коли проти них ведуть загарбницьку та несправедливу війну.
Прем'єра "Пісень землі, що повільно горить" відбудеться у Венеції 4 вересня.
Суспільне Культура поговорило з режисерками обох стрічок і готує ці розмови до публікації найближчим часом. А також розкаже про найцікавіше прямо з Венеційського кінофестивалю.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
