Національні спільноти України — допомога у боротьбі за незалежність на фронті, залучення європейських партнерів для гуманітарної допомоги та спортивні перемоги на світових аренах.
Ірина Миколайчук розповідає історії українських військових із різноманітним етнічним походженням, які боронять країну на фронті.
В Україні представники національних спільнот становлять близько 20 % населення. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року, в країні проживає приблизно 130 національних спільнот, що робить Україну однією з найбільш поліетнічних країн у Європі. Про це повідомив заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Ігор Лоссовський на пресконференції в "Медіацентрі Україна-Укрінформ".
Проте цей перепис застарілий і вже не відображає сучасної ситуації, особливо з початком великої війни, що значно змінив демографічну картину країни.
Адріан Медведь — український румун. Він є керівником відділу культури Герцаївської міської ради в Чернівецькій області. Відстоював свободу вибору українського народу на Майдані у 2014 році, а у 2022-му одразу пішов захищати територіальну цілісність України.
"24-го, вранці я з'явився до військкомату, але мене не змогли записати, тому що у Чернівцях була величезна черга. Мене прийняли тільки на наступний день. Після того як я підписав усі документи, через 15–20 хвилин мені видали зброю, і нас відправили захищати Чернівецький аеропорт. Це були перші 48 годин оборони, які я провів у Чернівецькому аеропорту. Зараз згадую ті моменти з усмішкою, але тоді було дуже важко психологічно" — згадує військовий.
Для нього незалежність — це вільно висловлюватись, жити та розвиватись, виховувати дітей у незалежній та вільній країні з європейськими цінностями.
"Держава існує для всіх громадян, і тільки спільними зусиллями можна досягти її процвітання", — говорить Адріан Медведь, український румун і наразі ветеран ЗСУ.
Однією з етнічних груп, представлених в Україні, є угорці. Найбільше представників цієї нацспільноти живуть на Закарпатті.
Як повідомляє Financial Times, в минулому угорська громада налічувала близько 150 тисяч людей, зараз її чисельність становить близько 70–80 тисяч.
Серед них — Петер Філіпович. Він народився в сім'ї українських угорців. Після участі в АТО у 2014 році тримав свій військовий наплічник зібраним, бо був твердо переконаний, що це не кінець військового протистояння і Росія обов'язково посилить свою агресію.
"Україна — мій дім, моя Батьківщина", — говорить він.
Петер Філіпович розповідає, що вважав своїм обов'язком піти на фронт та боротися за українську незалежність.
"Якщо ми не будемо захищати свою країну, то ніхто цього не зробить за нас. Жоден сусід цього не зробить, абсолютно ніхто. Ми повинні відстояти наш маленький світ", — ділиться із Суспільним чоловік.
У 2022 році він був за кордоном — у Чехії. Але щойно почалося вторгнення, повернувся додому.
"Мій рюкзак був спакований, все було готово, мені не залишалося нічого, як повернутися, одягнути його та йти. Я відчував, що рано чи пізно почнеться війна. І я й досі тут, зі зброєю в руках виборюю свободу і незалежність для свого дому, для своїх рідних", — розповідає Філіпович, нині — військовослужбовець ЗСУ.
В кожній частині України проживають представники різних національних спільнот, які з початком повномасштабного вторгнення об'єдналися, щоб допомагати на фронті та в тилу.
Як повідомляє політолог Михайло Шабанов на сторінці Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, спільнота українських болгар, що мешкають в Одеській області, найбільша у світі.
Сьогодні деякі з них змінили свої цивільні професії на військові та виборюють незалежність України на фронті.
Олена Грекова — українська болгарка з Одеської області — успішно займалась підприємництвом, але на початку повномасштабної війни залишила все та вступила до лав ЗСУ.
"Я не могла стати військовою у 2014 році, бо сама виховувала дитину. Зараз сину 19 років і совість не дозволяє мені сидіти без діла, адже чи будуть наші діти жити в незалежній країні, залежить від кожного з нас. Свого часу я закінчила військову кафедру Академії будівництва в Одесі й отримала військове звання, тому моє місце у лавах ЗСУ. Не знаю, чим я займатимусь, коли ми переможемо, — повернуся у свій будівельний бізнес або залишусь військовою. Але зараз точно знаю, що потрібна нашій армії", — розповідає Олена.
Втім, не всі національні спільноти України сьогодні повністю інтегровані в українське суспільство. Про деякі з них, наприклад ромів, досі поширюються міфи й стереотипи, що формує стіну зі страху та недовіри.
Такий імідж перешкоджає ромам отримувати рівні можливості для здобуття освіти й працевлаштуванні. І поки в Україні існує дискримінація за національністю, ми як суспільство недоотримуємо допомогу в тилу та на фронті від представників національних спільнот, що проживають тут.
“У тебе один «трьохсотий», всі інші «двохсоті», але ти тримаєш позиції”, — так розповідає про війну Йосип Лакатош.
Він — український ром, ветеран ЗСУ, який виборював незалежність України на фронті. Незважаючи на те, що у чоловіка шестеро дітей, його призвали в ЗСУ та відправили на передову, де Йосип отримав поранення, що призвело до ампутації кінцівки.
Зараз Йосип відновлюється та мріє отримати новий, сучасний протез, який допоможе повернутися до звичного життя.
"У мене була одна мотивація — зупинити цю агресію та вигнати це зло звідси. Хто каже, що роми не воюють — це брехня. Наших дуже багато. Це ж наша земля, це моя земля. Я тут народився, виховувався, тут народилися мої діти. І я хочу, щоб Україна була вільна. Мене поранили. То й що? Я теж поранив. Це — війна, я все розумію. Я пишаюся тим, що я український ром і живу тут", — розповідає Йосип Лакатош.
Для декого з представників нацспільнот боротьба за незалежність України стала можливістю відповісти за вбивства людей та війну на своїй Батьківщині.
Кеті Лешкашелі — грузинка за національністю, яка від початку повномасштабного вторгнення служить в Інтернаціональному легіоні бойовою медикинею. Вона розповіла, чому покинула роботу в Європі та приїхала рятувати військових під обстрілами, боронячи незалежність України.
"Тут триває війна між добром і злом. І коли Росія увійшла до моєї країни, окупувавши її частину, мені було дуже мало років. Я не могла нічого змінити у той момент. Коли дізналась, що те ж саме Росія вчиняє з Україною, то я вже не змогла сидіти склавши руки. Росія насамперед мій ворог, справжній ворог, а Україна — це дружня країна. Допомагаючи Україні, я хочу помститися Росії, росіянам", — розповіла Кеті.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
