Українська шістдесятниця Любов Панченко могла святкувати сьогодні свої 86 років. Вона померла 30 квітня 2022 року, не витримавши окупацію міста — художниця голодувала місяць.
До її дня народження історикиня мистецтва Оксана Семенік розповідає про життєвий шлях мисткині, який не був простим; про вишивку, костюми та любов до української культури, які надавали творчих сил.
Суспільне Культура публікує текстову версію її радіоблогу про художницю, створеного спеціально для Радіо Культура.
У Любові Панченко доволі типова для українського мистецтва історія: батьки були проти малювання, навчатись дозволили чогось корисному. Тож Люба взялася за вишивання. Потім система цензурувала за українськість. На довгий час мисткиня була забутою. Але зараз саме час відновлювати втрачену пам'ять.
Майбутня мисткиня народилась у селі Яблунька, яке є тепер частиною міста Бучі, що неподалік Києва. Мати навчила маленьку Любу вишивати. Це було не тільки способом прикрасити будинок, але й заробити грошей.
З дитинства Люба любила малювати. І попри заборони батьків втекла на навчання в Київ. Жилось у столиці важко: недоїдання призвело до тяжкої дистрофії та госпіталізації. Але Любов не покинула мрій стати художницею і вступила на вечірнє відділення графіки. Пізніше її шедеврами стануть яскраві колажі, декоративні розписи та ескізи народних костюмів.
Поєднання кольорів та форм нагадуватимуть авангардні твори народних митців із покоління часів до сталінських репресій.
Знайомство з Клубом творчої молоді, до якого належали професійні художники, театрали та літератори, змінило її життя. Вона нарешті була серед своїх. Панченко просили вишивати сорочки та рушники, вбрання для народних колективів, писати афіші.
До речі, мисткиня першою почала застосовувати елементи давніх українських автентичних строїв у сучасному одязі. Та головне — дім Любові в Бучі став своїм місцем для дисидентів і шістдесятників. Тут вони відновлювали традиції колядування, обмінювались самвидавом, співали пісень. Серед частих гостей були Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук, В'ячеслав Чорновіл та інші.
Але епоха відлиги закінчувалась. Починались нові репресії. Через українські теми у творчості, друзів-дисидентів та принципове спілкування українською мовою Панченко потрапляє під цензуру. Як мисткиня залишається нереалізованою.
Неймовірно яскраві твори, повні краси та надії, зовсім не відповідають її реальному життю. У 1970-х відбулись особисті трагедії, які підкосили її здоров'я. Багатьох друзів арештували: Миколу Плахотнюка, В'ячеслава Чорновола, Івана та Надію Світличних. До дому Панченко теж почали ходити з обшуками та допитувати. Перша персональна виставка відбулась аж 1992 року в Ірпені.
Після смерті чоловіка мисткині важко жилось у приватному будинку, де не було навіть каналізації. Самотньою вона і зустріла окупацію Бучі у березні 2022 року. Вона змогла пережити окупацію та померла незадовго після звільнення від виснаження.
Тішить те, що перед вторгненням та смертю мисткиня побачила макет альбому "Любов Панченко. Повернення", що вийшов друком у "Видавця Олександра Савчука". До речі, її роботу "Пам'ять" 1978 року тепер можна побачити лише в згаданому альбомі: вона була в будинку шістдесятниці Валентини Чорновіл у Бучі, знищеному під час російської окупації 2022 року.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
