З початком повномасштабного вторгнення робота багатьох культурних організацій опинилася під загрозою через нестачу фінансування та відплив кадрів. Не виняток і незалежні українські культурні медіа, для яких нові реалії стали викликом та причиною змінювати звичні процеси роботи й адаптуватися.
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає історії трьої незалежних видань про культуру: як виживають незалежні медіа під час війни та як можна їх підтримати.
Лірум
"Лірум" — медіа про нову українську культуру: музику, кіно і літературу, засноване 1 лютого 2012 року. До квітня 2022 року інтернет-видання висвітлювало питання нової української музики, але згодом переформатувалося і тепер оглядає значно ширший спектр культури та мистецтва.
"Ми можемо писати про альбоми, книжки й фільми, які вийшли не сьогодні й не вчора, але вони вписуються в контекст розвитку української культури. Водночас ми можемо ігнорувати найсвіжіші релізи, бо вони віддають затхлістю й нафталіном попри всі намагання видатися чимось свіжим", — йдеться на сайті медіа.
За словами випускової редакторки Яни Ільків "Лірум" дуже швидко відновив роботу після початку повномасштабного вторгнення.
"Уже буквально за декілька днів ми знову почали писати новини та матеріали: про виконавців, що доєдналися до ЗСУ, добірки пісень війни. Ми також запустили спецпроєкт «Кожен на своєму фронті» — серію інтерв'ю з культурними діячами, у яких розповідали, як змінилося їхнє життя. У квітні наважилися на перезапуск видання: з музичного медіа ми стали медіа про нову українську культуру: музику, кіно й літературу", — зазначає Ільків.
Команда "Ліруму" поставила собі за мету стати головним культурним медіа країни, тож, за словами Ільків, були певні хвилювання стосовно того, як відреагують читачі 1 чи відчують вони глобальну різницю, але реакція виявилася досить позитивною.
"Ми розширили штат і здобули нові партнерства. Зокрема, стали інфопартнерами великих фестивалів: Київський тиждень критики, «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, Lviv BookForum, Meridian Czernowitz, «Книжковий Арсенал», «Файне місто» та інші. Запустили серію офлайн-івентів «Зорепад релізів». А в серпні 2023-го повністю завершили процес перезапуску і нарешті змінили назву, лого та брендування", — каже Ільків.
Одним із найбільших викликів під час повномасштабної війни для "Ліруму" став пошук фінансування, адже медіа є абсолютно незалежним. Друга проблема — це пошук людей. За словами Ільків, знайти спеціалістів, які хочуть працювати в культурі та розбираються в цій галузі, доволі важко, до цього ще накладається й перший фактор, бо зарплатні в галузі неконкурентоздатні порівняно з іншими сферами.
Своєю найбільшою підтримкою у цей час "Лірум" називає спільноту.
"Як на мене, через те, що «Лірум» є безпечним простором, нам вдається бути в постійному чесному діалозі з читачами — це дає можливість формувати навколо себе активне ком’юніті з позицією, яке нас підтримує і морально, і фінансово. І відповідно, це дає відчуття того, що ми робимо правда важливі речі, розповідаючи про культуру; задаючи тон і рівень дискусіям тощо", — каже Ільків.
Медіа продовжує існувати з грантів і допомоги міжнародних та українських організацій, зокрема Lviv Media Forum та Media Development Foundation, які разом зі своїми донорами та партнерами надавали й менторську, і фінансову підтримку. Також медіа запустило Buy Me A Coffee, де долучитися до підтримки змогли читачі.
Нещодавно команда написала до читачів звернення, у якому закликала підтримати проєкт:
"Усім привіт, на зв'язку команда "Ліруму". Як ви могли помітити, ми стали трохи менше писати останнім часом, хоча дуже стараємося й далі випускати матеріали. Лірум пройшов великий шлях, щоб стати класним медіа про українську культуру. За час свого існування ми стали вже своєрідним щоденником, який зберігає історію української музики (а тепер ще й кіно та літератури). І зараз склалася ситуація, у якій ми можемо усе це втратити. Якщо для вас цінна наша робота — підтримайте нашу команду! Це можна зробити, підписавшись на наш Buy Me a Coffee чи задонативши на монобанку та/або на картку".
Читомо
Медіа "Читомо" зародилося як бакалаврський проєкт двох студенток, що був захищений на кафедрі видавничої справи й редагування Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка у 2009 році. Зараз, за понад десять років свого існування, "Читомо" є найбільшим українським медіа про книговидання. Воно інформаційно підтримало понад 1100 проєктів, організацій, ініціатив, які працюють у сфері літератури й книговидання, та виконує важливі функції з критики, інформування і розбудови екосистеми.
Своєю метою "Читомо" ставить задавати тренди українського книжкового ринку, ділитися з читачами якісною аналітикою та ексклюзивними матеріалами експертів-практиків, відкривати нові проєкти, авторів та ілюстраторів, які стають зірками світового рівня, а також створювати спільноту, яку об'єднує любов до текстів і візуальної культури.
У своєму коментарі для Суспільне Культура співзасновниця і головна редакторка "Читомо" Оксана Хмельовська розповіла, що з початку повномасштабного вторгнення робота медіа суттєво змінилася і продовжує змінюватися щодня. Це стосується таких факторів як стратегія розвитку, джерела фінансування, взаємодія у команді, контент і редакційна політика.
"Буквально за тиждень після ескалації ми запустили англомовну версію «Читомо» – для інформування ширшої авдиторії про злочини Росії супроти культури і про стан видавців і літератури у час повномасштабної війни. За ці півтора року ми розвинули напрям і змінили стратегію розвитку – тепер розповідаємо не лише про себе, а й про інші країни, які можна назвати «малими книжковими ринками»: Сакартвело, Литву, Словенію, Хорватію, Чехію та інші країни. Наша мета у цьому секторі – стати платформою, де фахові читачі можуть знайти основну інформацію про ці книжкові ринки і зацікавитися співпрацями з ними. Це допомагає розширювати горизонти розуміння того, що таке українська культура, яку колоніальну спадщину мають країни, сусідні до Росії. Це ми зафіксували, зокрема, в англомовній редакційній політиці", – поділилася Хмельовська.
Стосовно фінансування: тепер більше уваги медіа приділяє грантам і менше — рекламі та комерційним співпрацям. За словами Хмельовської, через кризу в українському бізнес-секторі та зі зміною контенту, "Читомо" тепер продукує значно менше "легкого читання", що б добре синхронізувалося з брендами. Наприклад, чимало лайт-форматів — "книг на літо", "книжки місяця" чи інтерв'ю з автором лише про його книги — стали нерелевантними на перші сім-вісім місяців ескалації.
"Досі приблизно 60 % контенту пов’язані якщо не з війною, то з її передумовами (імперськістю Росії). Це пов’язано з потребами читачів і потребами редакції-як-читачів, адже «лайфстайл» у всіх нас наразі специфічний", – говорить Хмельовська.
Також команда "Читомо" не хотіла втрачати змогу говорити про речі, важливі для культури, але такі, які можуть здатися багатьом "не на часі", як-от поезія витісненого покоління чи нішеві фестивалі. Медіа зберегло це як одне зі своїх посутніх завдань — відкривати нові імена, фіксувати нові явища у літературі та книговиданні.
"Перший час ми взагалі думали, що редакція може от-от закритися через брак фінансування. Але минулого року ми подалися на 29 грантів і частину з них таки виграли, що підтримувало редакцію і авторів. Інша справа, що у нас з’явилася ще англомовна версія «Читомо», потреба залучати нових фахівців, плюс піднімати гонорари авторів, тому баланс увесь цей час був і є хистким. Стабільною є любов наших читачів, ми вражені, що після ескалації наша спільнота тримається", — поділилася Оксана Хмельовська.
Щодо підтримки читачів, то допомогти редакції стати сильнішими можна через донати на LiqPay, Patreon чи Buy Me A Coffee. Зі спільнотою патронів "Читомо" ділиться ранніми доступами, ексклюзивами, книжковими подарунками, а також має красиву щомісячну розсилку.
Post Impreza
Медіа Post Impreza було засноване під час повномасштабного вторгнення та фокусується на локальному мистецькому й культурному житті Івано-Франківська та регіону. За мету медіа ставить рефлексію та аналіз, ознайомлення читачів із творами, процесами та постатями локального культурного процесу. У фокусі — актуальні теми та ретроспективні тексти, які публікувались раніше і тепер дозволяють краще зрозуміти умови, в яких формувалось культурне середовище Івано-Франківська.
"Ідея створення медіа про культуру та мистецтво в Івано-Франківську виникла вже давно, але повномасштабне вторгнення загострило проблематику збереження культурних артефактів перед можливістю їхнього фізичного знищення. Це спричинило те, що три співзасновниці Альона Каравай, Ольга Дятел та Аня Потьомкіна почали активно працювати над створенням медіа. Тому певною мірою повномасштабне вторгнення настільки актуалізувало проблему збереження і осмислення культури, що пришвидшило створення Post Impreza", – каже операційний керівник медіа Євген Бойко у коментарі Суспільне Культура.
З початку повномасштабного вторгнення медіа стикнулися з різними викликами, і Post Impreza не є винятком. Бойко виокремлює брак робочих кадрів, адже, за його словами, багато культурних журналістів та критиків поїхали, а частина на певний час припинила свою діяльність у контексті культури. Також довелося змінити й переосмислити концепцію самого медіа та його формат.
"Ми задумували себе як slow media (повільне медіа), але контексти, події, все змінюється дуже швидко, і було б нечесно реагувати на щось, а інше випускати з поля зору. Тому ми хоч і не стали новинним медіа, яке видає за день по кілька новин, але збільшили кількість планових публікацій", — сказав Бойко.
"Також ми як команда працюємо над безпекою даних, робимо постійні бекапи сайту тощо, адже вже кілька разів отримували сумнівні листи від нібито «провайдера послуг» про те, що «натисніть тут, щоб підтвердити щось там». Не можу сказати, чи є це наслідком російської агресії, але потреба кібербезпеки теж зараз загострена", — зауважив він.
Головною підтримкою в ці складні часи для Post Impreza є фідбек від читачів.
"Коли чуємо в приватних розмовах, що от той чи той текст дуже крутий і там у вас вийшло витягнути ту чи іншу тему, це надає наснаги. Ми відразу задизайнували сайт, щоб там був розділ «Анонси», і я від дуже багатьох людей чув, що для них він є помічним, вони заходять, будують свої плани відповідно того, що ми в цей розділ публікуємо", – поділився Бойко.
За його словами, нині, як і більшість культурних проєктів в Україні, Post Impreza живе з грантової підтримки. Запуск медіа підтримав Європейський культурний фонд, перший етап діяльності був реалізований за сприяння Єврокомісії, запуск онлайн-архіву відбувся завдяки Ґете-інституту, а зараз медіа підтримує Європейський фонд за демократію.
"Якщо повернутись до викликів — це, звичайно, пошук фінансування. Іноді фонди, які підтримують медіа, кажуть: ви — культурний проєкт, ідіть за підтримкою до інституцій, що підтримують культуру. Ідемо до них, вони кажуть: так ви ж медіа, йдіть до фондів, які підтримують медіа. Трохи важко переконувати, що культура — це не просто якісь картини чи перформанси, це сенси і цінності. Адже більшість фондів, які підтримують медіа, підтримують їх, бо медіа сприяють посиленню громадянського суспільства і демократії. Щоразу, говорячи з партнерами, доводиться пояснювати, що культура так само — це про посилення громадянського суспільства і про транслювання демократичних цінностей, і це інколи працює навіть краще, ніж антикорупційні розслідування, бо працює на іншу цільову", — каже Бойко.
У планах медіа також залучати до фінансування читачів та можливих спонсорів.
"Наразі маємо одного місцевого колекціонера, якому важливий онлайн-архів, і він робить щомісячний донат, ми ж показуємо, що саме зробили за місяць в онлайн-архіві. Але звичайно, аби гуртувати спільноту, потрібен час та постійна робота, і ми рухаємось в тому напрямі", — говорить Бойко.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
