Викладач та перекладач Іван Рябчій очолив Український інститут у Франції: про виклики й пріоритети в роботі

Викладач та перекладач Іван Рябчій очолив Український інститут у Франції: про виклики й пріоритети в роботі

Ексклюзивно
Викладач та перекладач Іван Рябчій очолив Український інститут у Франції: про виклики й пріоритети в роботі
Іван Рябчій в Києві, 23 жовтня 2019 року. Фото: Соколовська Інна/УНІАН

Іван Рябчій — український перекладач, викладач та засновник видавництва "Пінзель". 8 листопада його оголосили керівником Представництва Українського інституту у Франції. Це вже друге українське культурне дипломатичне представництво після Німеччини.

Про те, яким буде Український інститут у Франції та як популяризувати українську культуру — в матеріалі Суспільного Культура.

Розкажіть про те, якою ви бачите роботу Українського інституту у Франції. Які виклики передбачаєте?

Основні завдання Представництва Українського інституту у Франції — це розбудова культурних зв’язків між двома країнами (включно з нетворкінгом, професійними обмінами та іншим), підвищення потенціалу для розвитку українських студій у вищих навчальних закладах Франції, сприяння систематичній наявності українського культурного продукту на ключових мистецьких і аналітичних майданчиках Франції тощо.

Водночас маємо розуміти особливий французький контекст. У Франції побутують сентименти до російської культури, які корінням сягають у кілька століть та спираються на кілька "китів": передусім схожий імперський спадок та потужну російську еміграцію. Зусиллями самі знаєте кого ця перспектива постійно підсилюється. Росія інвестує в це чимало ресурсів: фінансових, людських, інформаційних. Це і є наш основний виклик. Адже у Франції Україну традиційно трактують як продовження Росії, мультикультурну територію та державу з проявами націоналізму. Маємо долати ці стереотипи.

Зараз перед нами відкрилося вікно можливостей: рівень довіри до російських наративів значно похитнувся і французькі інституції дуже зацікавлені у співпраці.

Францію вважають країною, для якої культура та спадщина є пріоритетом. Культурні й мистецькі інституції тут мають історію та авторитет. Як за умов високої конкуренції нагадувати про українську культуру, шукати точки дотику та пропагувати українську культуру?

Франція дійсно є тією країною, яка перетворила свою культуру на бренд. Країною, де багато читають, де існує жвавий дискурс довкола культурних подій і продуктів. Крім того, інші культури потужно представлені у Франції. Тому наше завдання — не з легких. Маємо пройти, мов поміж краплин, налагоджуючи зв'язки, пропонуючи свої ідеї, своє бачення, диференціюючи аудиторії, уважно ставлячись до майданчиків.

Добре, що у нас є серйозні партнери, на яких можемо покластися — це і Міністерство закордонних справ Франції, і Міністерство культури Франції, і Open Society Foundations, і Французький інститут, і Посольство Франції в Україні, і міська влада Парижа, і La Gaîté Lyrique, і університет "Сорбонна", і Національний інститут східних мов і культур у Парижі. Представництво Українського інституту у Франції спирається на коло друзів, тож інфраструктура зв'язків — це наші головні сила і перевага.

Як сьогодні можете оцінити цікавість до української культури з боку французів і парижан зокрема? Які це теми, особистості, дискурси?

Ви дуже правильно у своєму запитанні розділили французів і парижан. Слово "децентралізація" гріє серце кожного француза. Часто кажуть, що у Франції існує два світи: Париж і решта країни (так звана провінція). Звісно, кожен з них також має чимало шарів. Проте регіони, де вплив російської культури не такий значний, як у Парижі, дуже важливі для нас. Тому передбачаю "похід на провінцію".

Взагалі я оцінив би зацікавленість Україною як дуже високу. Звичайно, ми нікуди не подінемося від дискурсу про війну. Проте нині ситуація не така, як, скажімо, десять років тому, коли Україну знали вкрай однобоко: Чорнобиль, корупція, деякі фольклорні елементи — все. Нині, завдяки зусиллям перекладачів — зокрема, цьогорічній лауреатці міжнародної Drahoman Prize Ірині Дмитришин — маємо чималий список українських книжок, перекладених французькою мовою. Проведено чимало заходів — й зусиллями команди Представництва Українського інституту у Франції, створеної блискучою і гіперактивною Ольгою Сагайдак. Як приклад можна назвати торішній проєкт "Українська весна" у Франції. За фінансової підтримки USAID, команда Олі разом з Посольством України у Франції організувала 96 подій, привезла до Франції близько 150 дієвців культури та здійснила кілька копродакшенів. Це той рівень, на який варто взоруватись.

Ви маєте досвід роботи перекладача. Як цей досвід перекладання однієї мови на іншу, на вашу думку, зможе допомогти вам "перекласти" одну культуру на іншу мову та культуру?

Як викладач, я часто кажу студентам: літературний перекладач має пройти по тонкій линві — вправно передати "голос автора" загалом та особливості конкретного тексту зокрема, не забувши й про себе, про власний "голос". Не треба забувати і про тип тексту, який перекладаєте. Наприклад, коли йдеться про драматургію, то варто зважати на те, що текст лунатиме зі сцени, глядач не матиме змоги повернутися до нього, коли щось не зрозуміє, переслухати, переосмислити, актор же при цьому повинен вільно вимовляти слова, не шпортатись, не плутатись у них. Тому цей текст мусить бути чіткий, зрозумілий — і при цьому дотепний, "чіпляти" зал. Це основний виклик для театрального перекладача. Зі схожих принципів я виходитиму й у своїй новій роботі як керівник Представництва Українського інституту у Франції.

На щастя, нашу роботу полегшує те, що французи звикли до "екзотики", ба більше — обожнюють її. Не треба боятися цього слова, воно аж ніяк не є образою. Під "екзотикою" я розумію все те, що приходить до культури ззовні. Скажімо, ще 20 років тому африканська література була нечастою гостею на полицях паризьких книгарень. Зараз вона у моді, найпрестижніші видавництва створюють серії та колекції, її присутність на ринку значна. Ми теж повинні стати, якщо хочете, "модними", створити тренд, "зачепити". Як? Засобами "перекладу", а ще — бездоганної культурної експертизи.

Хто ваша команда та чи маєте укладену програму на перший рік? Чи можете поділитися планами?

Команда — чудова! Усі наші менеджери мають великий досвід реалізації міжнародних культурних, медійних та соціальних проєктів. Оксана Трипольська є спеціалісткою в організації культурних проєктів, таких як кінофестивалі та конференції, вона курувала велику кількість виставок у Франції, Україні та багатьох країнах Європи.

Ольга Пасько-Хофф має 20-річний досвід успішної реалізації понад 300 проєктів у сферах розвитку бізнесу, ритейлу, будівництва та архітектури, професійного розвитку, культурних, медійних та соціальних проєктів.

Наталя Гузенко-Будьє є співзасновницею комунікаційної агенції Bloomsters та президенткою франко-української культурної асоціації Vivement l'Ukraine!, метою якої є зміцнення культурних зв'язків між Україною та Францією. Я навіть почуваюся трохи ніяково у такій професійній команді.

Звісно, ми маємо план, та, як людина забобонна, я поки що не розголошував би деталі. Скажу лише, що буде дуже багато подій в усіх сферах — від музеїв до літератури та від науки до театру. Деталі ми розкажемо вже досить скоро — ближче до кінця року.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок