Ілюстраторки та художниці з України, Німеччини і Польщі вже кілька місяців є учасницями проєкту Her Gaze від Goethe-Institut в Україні та "Феміністичної майстерні". Він присвячений темі солідаризації з українською жіночою та квір-спільнотою і способам оприявнення історій людей, які пережили травматичний досвід війни Росії проти України.
Кураторками проєкту стали Олівер Доґерті, Валерія Зубатенко, Валерія Карпань та Марина Марініченко. Художниці й кураторки програми працюють із темами політичного та етичного аспектів візуалізації особистих і колективних історій.
Чи може мистецтво стати способом створення альтернативних місць для вироблення знань? Як уникати інструменталізації історій війни? Як залучати перспективи спільнот і людей, які часто не представлені?
Результатами проєкту Her Gaze стануть виставки у Львові (9–19 листопада, Порохова вежа) та Берліні (14–19 листопада, Kunstquartier Bethanien), а також видання спільного зіну. Розповідаємо про попередні проєкти і практики художниць, які долучилися до проєкту.
Спеціально для Суспільного Культура художниці діляться своїм досвідом та думками щодо трансформації власного мистецтва під час повномасштабного вторгнення.
Анна Іваненко (Україна):
З третього дня повномасштабного вторгнення я намагаюся фіксувати та документувати частини реальності, у якій ми зараз живемо. Ми з партнеркою (Євгенія Полосіна — прим.) створюємо комікси. Для нас це спосіб зберегти та зафіксувати ці часи в історії.
Ми малюємо те, що ми бачимо, або ж історії наших друзів чи людей, яких ми зустрічаємо. Нещодавно ми опублікувати книгу Blackout. Chronicles of Our Life During Russia’s War Against Ukraine ("Блекаут. Хроніки нашого життя протягом війни Росії проти України"). Ця книга про кілька місяців наприкінці 2022-го і початку 2023 року, коли українці зіткнулися з відключеннями світла через ракетні обстріли Росії.
Я часто працюю з феміністичними темами, намагаючись внести якісь зміни в суспільство, яке все ще далеке від рівності. У проєкті Stem is Fem я зобразила портрети видатних українських учених. У роботі "Йдеш у політику не одна" я працювала над темою недостатньої присутності жінок у політиці, труднощами, з якими жінки борються.
Євгенія Полосіна (Україна):
До повномасштабної війни я працювала із соціальною тематикою. Я ходила на KyivPride, марш за право на аборти, марш за права жінок — і робила графічні репортажі з цих подій. Зараз я працюю переважно над проєктами, пов'язаними з війною. З першого дня повномасштабного вторгнення створюю постери й ілюстрації та намагаюся документувати речі навколо.
З робіт хочу виділити зін "ВПО (Знову внутрішньо переміщена особа)". У цій публікації зібрані графічні інтерв'ю, що занурюють в історії людей, яких через війну вдруге насильно вигнали з дому, роботи та життя.
Маґдалена Кашуба / Magdalena Kaszuba (Німеччина):
Протягом останніх років я зосередилася на соціально-політичних питаннях, маргіналізованих людях та їхніх життєвих реаліях, особливо в Німеччині. Наприклад, я написала дві короткі біографії про так званих гастарбайтерів. Рік тому я мала проєкт із Національною бібліотекою у Франкфурті. Ми працювали з історією докторки Рут (Dr. Ruth), якій, будучи дитиною єврейського народу, довелося втікати від нацистського режиму.
Також минулого року я створила ілюстрації до анімації "Бранко" (ця анімація показує насичене подіями життя Роми Бранко, який пережив фашизм і геноцид у Сербії).
Для мене дуже важливо шанобливо реалізовувати теми та завжди показувати диференційовану картину реальності людей. Оскільки я — дитина мігрантів, у моїх особистих інтересах використовувати свої графічні романи, щоб будувати мости. Я хотіла би побудувати нові мости і зануритися в іншу тему — напад Росії на Україну, який актуальний як ніколи і який має наслідки, які ми не можемо передбачити. Ми все ще повинні щодня говорити про це, про травму, про геополітичні, а також особисті наслідки цієї війни.
Марія Кінович (Україна):
Я працюю з темою гендерної рівності майже від початку своєї мистецької практики. Здебільшого тому, що мені пощастило познайомитися з Тамарою Марценюк і попрацювати над візуальним оформленням трьох її книг, де я досліджувала цю тему з різних боків і розвивала свій стиль. Останній рік я менше говорю про гендерну рівність, тому що весь мій внутрішній простір заповнила війна. Але я не відмовилася від зображення жінок та їхньої ролі у цій війні.
Кілька місяців тому мене попросили проілюструвати статтю про фемінізм — і це було як послання з минулого життя, де я була ілюстраторкою, яка працює з цією темою (а також проблемами екології). І мабуть, саме це привело мене в проєкт Her Gaze: я хочу спробувати з'ясувати мотивацію знову комунікувати про гендерну рівність і обговорити з колегами-митцями, як війна вплинула на наше уявлення про це і що ми можемо з цим зробити.
Аманда Пріебе / Amanda Priebe (Німеччина / Канада):
Я вважаю, що мистецтво та дизайн є невіддільними аспектами просування радикальних соціальних змін. Один із моїх проєктів — робота художньою редакторкою і дизайнеркою обкладинки двотомної збірки Abolition Feminisms, опублікованої у 2022 році видавництвом Haymarket Books.
Також я працювала над явно феміністичними кампаніями та ілюстраціями для таких груп, як 8. Marz Bundnis, Berlin Women's March і St. James Infirmary (клініка з охорони праці та безпеки життєдіяльності для нинішніх і колишніх секс-працівників у Сан-Франциско, США), і показувала роботи на феміністичному мистецькому фестивалі Chouftouhonna в Тунісі, Туніс (2018). Однак я завжди прагну, щоб мої роботи завжди ґрунтувалися на інтерсекційних феміністичних поглядах, навіть якщо це сформульовано менш явно.
Мені подобається використовувати формат журналу для передання складних ідей у доступний спосіб, і мені було б цікаво використати ці навички, щоб посилити голоси та досвід українських феміністок, які сьогодні борються за власне бачення визволення на багатьох фронтах.
Олена Курзель (Україна):
Для мене гендерне питання завжди було актуальним, тому що я ніколи не відчувала себе належною до якогось гендеру, але мене оточувало постійне нав''язування певних стереотипів та умовностей.
Люди дивляться одне на одного і передусім бачать чоловіка чи жінку, а не окрему людину. Коли люди зустрічаються з людьми, які не відповідають їхнім гендерним стереотипам, вони почуваються незручно. У своїй практиці я намагаюся вивчити своє ставлення до гендеру та визначити, наскільки я належу до того чи іншого.
Мене дуже хвилює тема насильства над людьми під час війни, на яку я також дивлюся через призму гендерної проблеми. Більшість жертв сексуального насильства під час війни — жінки.
Мене хвилює, як змінюється людина, відчуваючи свою фізичну перевагу, дану їй природою. В умовах війни поняття "чоловік" і "жінка" часто перетворюються на "ґвалтівник" і "жертва". Через свою мистецьку роботу я намагаюся сприяти зменшенню насильства щодо людей будь-якого гендеру та належності.
Марлене Краус / Marlene Krause (Німеччина):
Протягом багатьох років я працюю з темами, пов'язаними із соціальною справедливістю. Наприклад, боротьба корінних народів, робітників, жінок, і я завжди роблю це з феміністичною інтерсекційною перспективою. Те, що я мати двох дочок, також сильно впливає на моє бачення речей.
Я проводила майстеркласи для молоді у багатьох інституціях, включно з Інститутом Сервантеса в Брюсселі та Goethe Institute в Ризі та Києві. Наприклад, у 2021 році я працювала з ними та House of Europe Ukraine щодо спадщини української художниці в жанрі наївного мистецтва Поліни Райко. Я консультувала учасників, як створювати графічні оповіді, натхненні її роботами. Тож я вже взаємодіяла з художницями з України і була надзвичайно вражена, коли лише через кілька місяців там почалася війна.
Ольга Лісовська (Україна):
Я працюю художницею близько 10 років, і всі мої некомерційні проєкти базуються на особистому досвіді та відчуттях. Саме досвід гендерної соціалізації привів мене до фемінізму, адже з дитинства я бачила, що в патріархальній моделі суспільства, яку мені намагалося нав'язати оточення, немає місця для цікавого життя. Ти дівчина, тому маєш бути скромною, привабливою, охайною, послужливою, слухняною, бути хорошою господинею, хорошою дружиною та матір'ю — але де серед цих функцій людина? Я дуже рада, що знайшла альтернативний світогляд, в якому можна просто бути щасливим.
Власне, я й передаю ці ідеї у своїх роботах, навіть у малюнку ню я відходжу від традиційного об'єктиваційного погляду на природу. Мої героїні не є предметами чиїхось бажань, вони розповідають власні історії.
З початком повномасштабної війни в моїй творчості з'явилася ще одна наскрізна тема. Я вважаю, що мистецтво поза політикою — це привілей мирного життя, тому поширення інформації про війну Росії проти України — мій громадянський обов'язок. Я малювала і поширювала серії плакатів "Військові плакати", "Чорна весна" та "Поглянь, усе горить". Ці серії експонувалися в Україні, США та різних країнах Європи і відображають мої переживання війни та реакцію на події.
Мій останній великий проєкт — самвидавна мальована книжка "Вовча туча". Вона розповідає історію дівчини з депресією. Передумовою для її створення став мій досвід життя в країні під час гострої фази війни та спостереження за психічним станом тих, хто мене оточує.
Ола Васілевска / Ola Wasilewska (Польща):
Як художниця я починала з ілюстрування молодих феміністичних поетичних книжок і роботи з макетом і типографікою (створення власних шрифтів і літер). Нещодавно я зосередилася на анімації та цифровій оповіді. Я створюю бунтарські відео, які ілюструють вірші провідних молодих польських письменників, часто залучаючи архіви. Також я створила відео до польських перекладів українських та німецьких віршів.
Як активна членкиня феміністичної екоспільноти в поселенні неурядових організацій у Варшаві (Jazdów) я працюю з досвідом як матеріалом для мистецьких робіт. Ми відстежуємо жіночий досвід у поезії та літературі, фотографії, графічних романах і щоразу, коли в якійсь галузі чогось не вистачає, як група вільнодумних митців ми намагаємося заповнити прогалину власними творами мистецтва.
Зараз я працюю над своїм дебютним графічним романом про пологи за кордоном як історією дорослішання, торкаючись питань жіночого здоров'я, репродуктивних прав та іноземної мови.
Як мисляча людина, я повністю емоційно причетна до трагедії українців і шукаю способи зробити свій внесок у створення сховища мистецтва, яке зберігає особисті голоси, що розмірковують про ширші наслідки агресії — як персональні, так і політичні.
Джоанн(а) Скупінск(а) / Joann(a) Skupinsk(a) (Німеччина / Польща):
Я маю різноманітний досвід роботи в різних естетичних середовищах і розвинув(-ла) глибокий інтерес до феміністської та квір-теорії. Зараз я досліджую можливі зв'язки між Лі Лозано, Валері Соланас і Еркюлін Барбін, а також їхні підходи до гендерних реалій свого часу. Це дослідження дозволяє мені заглибитися в складності та перетини гендеру й фемінізму, розкриваючи історії, які були навмисно стерті. Мій інтерес до роботи з архівами випливає з переконання, що наше розуміння реальності можна збагатити, посиливши голоси, які були маргіналізовані або пропущені.
Зв'язок між архівами та війною, зокрема в контексті України та Східної Європи, має для мене значну вагу та значення. Я глибоко вірю в актуальність і важливість дослідження цієї теми. У мене є близькі друзі з України, і я виріс / виросла у країні, історія якої завжди була переплетена з історією України. Водночас я визнаю, що я з іншої держави і не відчував(-ла) війну на собі. Але я усвідомлюю, що я здатен(-на) досліджувати цю тему з повагою і для мене було би честю працювати з українськими архівами.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected].
