52-й Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" проходитиме в Києві з 21 по 29 жовтня. У програмі будуть представлені як ретроспектива класичних голлівудських кінокартин, так і українські прем'єри переможців міжнародних кінофестивалів.
Суспільне Культура склало добірку з 10 стрічок, покази яких варто відвідати.
Все про Єву (1950), реж. Джозеф Манкевич
Стрічка вважається шедевром кінематографу та розповідає класичну історію про конкуренцію в театральній індустрії. Фільм отримав 14 номінацій на "Оскар" і переміг у шести з них, зокрема як найкращий фільм.
Єва Геррінґтон — молода жінка, одержима Марґо Ченнінґ — найуспішнішою зіркою Бродвею, яка старіє. Одного вечора дівчина нарешті зустрічає обожнювану акторку, і так починається її сходження до слави. Але цей шлях згодом ставить під загрозу кар'єру Марґо та її особисте життя. Марґо Ченнінґ зіграла Бетті Девіс, яка пізніше зізналася, що Манкевич врятував її кар'єру, подарувавши таку роль. Енн Бакстер зіграла Єву Геррінґтон. У стрічці з’являються й інші видатні актори того часу: зокрема, "Все про Єву" вважається однією з перших картин Мерилін Монро.
В основу сценарію лягло оповідання Мері Орр "Мудрість Єви" (1946), яке вперше опублікували в журналі Cosmopolitan. Оповідь заснована на реальній історії, що сталася з австрійською акторкою Елізабет Берґнер. Під час вистави "Дві місіс Керролл" у 1943 та 1944 роках Берґнер дозволила молодій прихильниці стати частиною її сім'ї та найняла її асистенткою, але згодом пошкодувала про свою щедрість, коли та спробувала підірвати її репутацію.
Називаючи колишню фанатку "жахливою дівчиною", Берґнер розповіла про ці події Орр, яка використала їх для оповідання. У "Мудрості Єви" Орр наділяє дівчину більш безжальним характером і дозволяє їй успішно вкрасти кар'єру старшої актриси, а також чоловіка неназваної оповідачки. Пізніше Берґнер підтвердила основу цієї історії у своїй автобіографії Bewundert viel, und viel gescholten ("Велике захоплення і велика лайка"). Згодом Орр написала на основі оповідання радіоп'єсу, яка привернула увагу Джозефа Лео Манкевича, і він адаптував її під сценарій.
Показ "Все про Єву" відбудеться в межах програми "Сторіччя" — традиційної програми "Молодості", яка віддає шану великим кінематографістам, що залишили незабутній слід в історії кіно, і буде присвячено сторіччю виконавиці головної ролі, акторки й письменниці Енн Бакстер.
Диско-бой (2023), реж. Джакомо Аббруццезе
Після важкої подорожі Європою головний герой Олексій приїздить до Парижа, щоб вступити до Французького іноземного легіону — військового корпусу, де панує надзвичайно суворий відбір, але участь у якому дозволяє будь-якому іноземцю, навіть нелегальному мігранту, отримати французький паспорт. Водночас глядачі спостерігають за ще одним персонажем — партизанським бійцем Джомо в дельті річки Ніґер, який бореться проти нафтових компаній, що загрожують виживанню його села. Його сестра Удока мріє про втечу, розуміючи, що вдома вже все втрачено. На межі життя та смерті долі усіх героїв переплітаються і приводять до напруженого сюжету та серйозних наслідків.
"Ми бачимо режисера, який бореться зі знайомим і парадоксальним питанням: як знімати війну, не прославляючи її? Пропонуючи свою відповідь як наріжний камінь цього смертельного другого акту, Аббруццезе хапає лезо і розрубує вузол. Оглядаючи остаточні руйнування з висоти гелікоптера, «Диско-бой» недвозначно говорить про захоплення військовим авантюризмом і не шкодує про жахливі моральні жертви", — схарактеризував стрічку Indiewire.
Головну роль виконав німецький актор Франц Роґовські, якого вважають зіркою сучасного європейського кіно. Нещодавно він знявся у фільмі "Проходи" разом з акторкою Адель Екзаркопулос ("Життя Адель"), а п'ять років тому отримав нагороду Shooting Stars Award на "Берлінале" як найкращий молодий актор. За свою кар'єру він вже встиг знятись у таких режисерів, як Терренс Малік, Крістіан Петцольд та Міхаель Ганеке.
Покази відбудуться у межах міжнародної конкурсної програми повнометражних фільмів кінофестивалю "Молодість".
Чаплін (1992), реж. Річард Аттенборо
Історична драма з Робертом Дауні-молодшим, присвячена біографії Чарлі Чапліна — від юнацьких років в Англії до голлівудських часів в Америці. У фільмі органічно поєднуються реальні кадри з життя Чапліна та гра Дауні-молодшого, що додає переконливості зображенню.
Цю стрічку вважають культовою у фільмографії Роберта Дауні-молодшого — саме вона принесла йому широке визнання в кіноіндустрії.
"Легкий і жвавий, напрочуд схожий на молодого Чапліна, Дауні робить більше, ніж просто опановує знамениту качину ходу і легку грацію цього чоловіка. В одному з тих вольових і творчих актів, які актори придумують, коли ви найменше цього очікуєте, Дауні стає Чапліном, відтворюючи його характер і його холодну душу настільки точно, що навіть дочка коміка Джеральдін, яка зіграла тут головну роль, була вражена і знервована", — написав кінокритик Кеннет Туран з Los Angeles Times.
Гра Дауні принесла йому нагороду BAFTA за найкращу чоловічу роль, а також номінації на "Оскар" за найкращу чоловічу роль і премію "Золотий глобус" за найкращу чоловічу роль у драматичному фільмі. Окрім Дауні, у фільмі зіграли Ентоні Гопкінс, Маріса Томей та Міла Йовович.
Показ відбудеться в межах програми "Сторіччя" та присвячений 100-річчю від дня народження режисера фільму Річарда Аттенборо.
Капітан Феготрон рятує Всесвіт (2023), реж. Гарві Реббіт
Малобюджетний, кемпінговий фантастичний фільм про внутрішню гомофобію, тиранію приховування своєї орієнтації та страх перед "гей-планетою". Автори стрічки зазначають, що "Капітан Феготрон рятує Всесвіт" є прямою та абсурдною відповіддю на стрілянину 2016 року в Орландо, переслідування гомосексуальності в Чечні, обрання президентом США Дональда Трампа та насильство, яке переслідує геїв та квір-людей впродовж їхнього життя.
Світ фільму наслідує традицію кемпу, глибоко вкорінену в історії геїв та квір-спільноти як інструмент видимості й виживання. Протистоячи гетеронормативним структурам, кемп викриває абсурдність світового порядку та гомофобії, адже гумор — це теж зброя.
"Вишукано кричущі костюми, пошиті з дешевшої тканини, мінімалістичні декорації, що іноді просто складаються з вітальні друга, а іноді — з обурливого мотлоху, прикріпленого до стіни, нагадують поціновувачам девіантних кіноуподобань майже всіх — від Джека Сміта до Вейкфілда Пула та Рози фон Праунгайм. Будьте в авангарді! Приєднуйся до лав Капітана Феготрона!" — відгукуються критики про фільм.
Показ відбудеться у межах програми "Опівнічний сеанс".
Рай палає (2023), реж. Міка Ґустафсон
Сестри Лаура, Міра та Штеффі живуть у робітничому районі Швеції самі по собі, покинуті матір'ю. Невдовзі літо, і оскільки нікого з батьків немає поруч, їхнє життя сповнене безтурботності, дикості та анархії. Але коли соціальні служби призначають зустріч із сестрами, Лаурі доводиться шукати когось, хто видасть себе за їхню матір, інакше дівчаток розлучать та заберуть у прийомні сім'ї. Лаура тримає це в секреті, аби молодші сестри не хвилювались. Але що ближче момент істини, то більше напруги з’являється у стосунках дівчат. Це змушує їх балансувати на тонкій межі між ейфорією від повної свободи та суворими реаліями дорослішання.
Прем'єра фільму відбулася в секції "Горизонти" на 80-му Венеційському міжнародному кінофестивалі, де Ґустафсон отримала нагороду за найкращу режисуру.
"«Рай палає» — це своєрідна ода сестринству. Це стрічка про людей, що знають, який шлях тобі довелося пройти, людей, які зробили тебе такою, якою ти є сьогодні. Про зв'язок, сильніший за благословення і прокляття водночас. Для мене цей фільм про швидкоплинність часу й життя, про спогади та примирення. Я хочу показати, як люди проживають миті, коли ейфорія від всеохопної свободи йде пліч-о-пліч із тотальним відчаєм", — коментує свою роботу режисерка Міка Ґустафсон.
"Рай палає" є повнометражним ігровим дебютом режисерки. У 2017-му вона заявила про себе у кіно, знявши документальний фільм "Сільвана" про шведську реперку Сільвану Імам. Згодом стрічка отримала нагороду "Золотий скарабей" як найкращий документальний фільм.
Дальва (2022), реж. Еммануель Ніко
12-річна Дальва у своїй зовнішності та поведінці намагається відповідати дорослій жінці. Після втечі з дому, де вона зазнала насильства, дівчина налагоджує стосунки зі співчутливою соціальною працівницею та її сусідкою по кімнаті. У такий спосіб вона повертається в дитинство і починає все з чистого аркуша.
"Я хотіла розповісти історію насильства на контрасті, лише верхівку айсберга. Про те, як батько змінив свою доньку і як у новій сім’ї її намагаються зробити такою, якою вона була раніше. Я хотіла розповісти історію про наслідки, де криються травми", — поділилася режисерка фільму Еммануель Ніко.
Фільм "Дальва" відібрали до програми "Тиждень критики" Каннського кінофестивалю, де він здобув нагороду Міжнародної федерації кінопреси.
"Навіть коли ми стежимо за цією напруженою дівчинкою, яка боїться втратити пильність, режисерка заохочує нас дивитися на неї не з жалем, а з милосердям", — написав Variety.
Критики також відзначають перформанс юної акторки Зельди Самсон, яка "чудово грає роль Далви, 12-річної дівчинки, яка намагається змиритися зі своїм досвідом сексуального насильства".
Покази відбудуться у межах міжнародної конкурсної програми повнометражних фільмів кінофестивалю "Молодість".
Зла не існує (2023), реж. Рюске Хамаґучі
Глибоко в лісі, біля маленького села Харасава батько-одинак Такумі живе зі своєю маленькою донькою Ханою і виконує для місцевих мешканців випадкові роботи — рубає дрова та носить чисту криничну воду. Спокій цього незайманого краю гір та озер, де мирно блукають олені, ось-ось порушить неминучий приїзд токійської компанії Playmode, яка готова розпочати будівництво кемпінгу для міських туристів. Про це дізнаються Такумі та його сусіди, і розуміють, що це матиме жахливі наслідки для екології та їхньої громади, а отже, вони мусять зупинити будівництво.
"Фільм схожий на поему, в якій великі будівельні блоки оповіді можуть не поєднуватися між собою очікуваним чином, а бути такими ж таємничими і сторонніми, як і дрібні деталі", — написав The Guardian.
На цьогорічному Венеційському кінофестивалі фільм отримав ґранпрі журі — Срібного лева, приз FIPRESCI та ще три окремі нагороди. Показ фільму в межах "Молодості" стане українською прем'єрою фільму.
Енніо (2021), реж. Джузеппе Торнаторе
Документальна стрічка, присвячена кінокомпозитору Енніо Морріконе, який написав музику до таких культових фільмів, як "Хороший, поганий, злий", "Одного разу в Америці", "Малена".
Оскароносний режисер Джузеппе Торнаторе віддає данину пам'яті своєму другові та колезі Енніо Морріконе, простежуючи життя і творчість італійського композитора від його дебюту із Серджіо Леоне до отримання "Оскара" за "Мерзенну вісімку" у 2016 році. Фільм складається з інтерв'ю з відомими режисерами та музикантами, записів деяких з найвідоміших світових турів маестро, фрагментів з культових фільмів, покладених на музику Морріконе, а також ексклюзивних кадрів сцен і місць, які визначили життя композитора.
На сайті Rotten Tomatoes стрічка має рейтинг у 100 % як від критиків, так і серед глядачів. Прем'єра фільму відбулася 10 вересня 2021 року на 78-му Венеційському міжнародному кінофестивалі.
Мені сняться електричні сни (2022), реж. Валентіна Морель
Головна героїня Єва — вольова, непосидюча 16-річна дівчина, яка живе з матір'ю, молодшою сестрою та їхнім котом, але відчайдушно прагне переїхати до батька. Тяжіючи до нього, поки він проживає другу молодість, дівчина балансує між ніжністю й чутливістю юнацького життя та безжальністю дорослого світу.
"У світі, де переплітаються любов дітей до батьків, взаємне насильство і запаморочення від сексуальних відкриттів, я намагаюсь зрозуміти, чому межа між любов’ю і ненавистю така крихка", — розповідає режисерка фільму Валентіна Морель.
Фільм показує тонку межу між любов'ю і ненавистю у світі, де агресія і лють переплітаються із запамороченням та любов'ю від жіночого сексуального пробудження. Для режисерки ця стрічка є повнометражним дебютом, який здобув численні нагороди кінофестивалів, зокрема за найкращу режисуру на Міжнародному кінофестивалі в Локарно та нагороду "Горизонт" на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні.
"«Мені сняться електричні сни» — це не просто фільм, це глибоке і тривожне дослідження сімейних стосунків, насильства та пошуку ідентичності в підлітковому віці", — зазначають критики.
Бен-Гур (1959), реж. Вільям Вайлер
Голлівудський епос, який заслужено вважається класикою світового кіно. Історія розповідає про єврейського принца, якого зрадив та відправив у рабство римський друг, але згодом головний герой здобуває свободу і повертається, щоб помститися.
Стрічка здобула 11 премій "Оскар" та стала сенсацією свого часу, запам'ятавшись масовими сценами з участю 50 тисяч акторів. Для центральної сцени фільму — перегонів на колісницях — продюсери побудували найбільший на той час знімальний майданчик за мільйон доларів. Арена, точна копія справжнього римського стадіону за межами Єрусалима, була п'ятиповерховою і достатньо великою, щоб вмістити доріжку завдовжки 610 метрів і завширшки 20 метрів. Насправді таких доріжок було дві, одна з них була поза зоною досяжності камери — для тренувань і репетицій коней та вершників. Для покриття доріжки привезли близько 40 000 тонн білого піску з Мексики.
Головну роль зіграв Чарлтон Гестон, який зі своїми колегами тижнями тренувалися керувати колісницями, запряженими чотирма кіньми; у більшості кадрів саме він тримає віжки.
Показ відбудеться в межах програми "Сторіччя" та присвячений Чарлтону Гестону, якому виповнилося б 100 років.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
