Творці серіалу "Чорнобиль", який 2019-го на певному етапі обійшов за популярністю абсолютний хіт світового телебачення останніх років "Гру престолів", стали номінантами Національної премії України імені Тараса Шевченка-2020.
На здобуття головної української державної нагороди у галузі мистецтва американських колег висунув Мирослав Слабошпицький, чий фільм "Плем’я" став одним із небагатьох у новітній історії українського кінематографа, що відійшов від національної проблематики та звернувся до загальнолюдської і 2014 року отримав гран-прі Канського кінофестивалю.
"Вважаю, що президент або міністри мусять вручити творцю Крейгу Мезіну і режисеру проєкту Шевченківську премію. Хоча б тому, що стільки, скільки для України в культурній сфері цього року зробили вони, не зробив ніхто", — заявив Слабошпицький.
Прецеденти нагородження Шевченківською премією іноземців були й раніше, проте стосувались вони або літераторів з української діаспори, або науковців-шевченкознавців. Проте американський кінематограф є найпотужнішим на планеті, і теми, до яких він звертається, здобувають найбільше уваги. Нагородження команди "Чорнобиля" може стати початком серйозного розвороту відзнаки, як інституту, до зовнішнього світу.
Шевченківську премію було засновано 1962 року задля глорифікації показових творів культури УРСР. Після здобуття Україною незалежності її видають за проєкти, що, на думку Шевченківського комітету, втілюють і розвивають національну культуру. Якийсь час премією відзначали навіть посмертно, задля відновлення історичної справедливості стосовно репресованих радянщиною українських митців. На щастя, нині цю практику припинено — остання редакція статуту премії унеможливлює посмертне лауреатство, бо культура розвивається все-таки у сьогоденні.
Читайте також: "Перемоги української музики в 2019-му році: за що радіти і кого слухати"
Source: Оригінальне
Положення, відредаговане за часів президента Петра Порошенка, визначає, що премія "є державною нагородою України за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.
Присудження Національної премії є інструментом політики держави у сфері культури, засобом привернення уваги суспільства до найвидатніших творів української культури, здатних вплинути на розвиток національного культурного середовища, формування нових позитивних смислів і моделей соціальної поведінки, гідно представляти українську культуру в європейському і світовому культурному процесі як його невід'ємну та самобутню складову".
Подивувавши світ за останні п’ятнадцять років, продемонструвавши ментальне та соціальне несприйняття будь-якої диктатури, вміння заради свободи обирати навіть невідомість та не боятися кардинальних змін, Україна перетворюється нині на країну, якій є що сказати світові. На потугу, яка має право робити власні акценти, до якої цікаво дослухатися. Ми не є імперією та не плекаємо імперських амбіцій, які є гнітючим діагнозом сьогодення, проте, як земля історично багатокультурна, маємо озброїтися відчуттям і підходами інклюзивності, випрацьованої імперіями. Вважати своїм усе, що народжує наш край, вітати все, що має витоки в ньому та реалізує його цінності.
Серед номінацій Шевченківської премії на часі створити нову – для відзначення зарубіжних творів, що у той чи інший спосіб розповідають світові про Україну, а також діячів культури різних національностей з українським корінням, творчість яких відповідає українським цінностям, цінностям Тараса Шевченка.
Очевидно, що першою з них є свобода. Кріпацьке дитинство та царські заслання виробили в Шевченкові глибинну ненависть до неволі, закарбовану в його творчості, заповідану українцям. Зосередженість на Україні, її історії та покріпаченій долі спрямовувала погляд Шевченка до зовнішнього світу, робила його чутливим до всіх демократичних і емансипативних ідей та процесів. "Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись", — писав поет 1957 року.
В історії світового мистецтва Тарас Шевченко унікальний своєю відданістю гуманізму, розумінням і співчуттям до людини маленької, відкинутої суспільством, загубленої, знедоленої. У поетичній "Катерині" він співчуває жінці, зацькованій односельчанами через те, що завагінтіла без шлюбу. Таких зневажливо називали "покритками". Образ ошуканої в коханні, зганьбленої дівчини пронизує всю Шевченкову твочість. Його "Катерина" живописна – алегорія самої України, зґвалтованої власними зполяченими та зросійщеними елітами, російським кріпацтвом, а після смерті митця, не в останню черегу через переляк від потуги впливу його таланту, ще й Валуєвським циркуляром та Емським указом.
Як художник, Тарас Шевченко першим у мистецтві Російської імперії та випередивши багатьох у західному став змальовувати людей слабких, змаргіналізованих без зверхності та морального засудження, а з розумінням і навіть теплом: каторжників, картярів, "пропащих жінок". Задовго до передвижників, до французьких проклятих поетів. Знаковою для світового мистецтва й досі недооціненою є його сепія "Сама собі в своїй господі" – турботливе зображення однієї з повій, послугами яких користувалася петербурзька богема. Робота 1858 року, а Полю Верлену, ідеологу і теоретику антибуржуазних французьких митців, з яких у Європі бере відлік схоже гуманістичне ставлення до людей із низів суспільства, тоді виповнилося лише 14 років.
Source: Оригінальне/Марія Туча
Показовою є взаємне захоплення Тараса Шевченка й афроамериканського актора Айри Олдріджа, який після розгорому його театру в Нью-Йорку расистами змушений був утікати до Європи, де з успіхом гастролював, діставшись і Російської імперії. Тарас, який щойно повернувся із заслання, чудово розумів Олдріджа з його поневіряннями, відчуттям відторгненості попри популярність і визнання на чужині. Портрет Айри Олдріджа – один із найкращих в доробку Шевченка-художника.
Шевченкова закоханість у свободу, високі гуманістичні ідеали, формування нових позитивних смислів і моделей соціальної поведінки прописані в положенні про Шевченківську премію та виявляються у творчості багатьох світових культурних діячів, які мають українське коріння.
Серед них — деканка школи мистецтв Єльського університету Марта Кузьма, американський філософ Ноам Чомскі, світові зірки сучасного мистецтва Ілля Кабаков, Олег Кулик, Борис Михайлов, акторки Міла Йовович і Міла Куніс, ізраїльський політик та письменник Натан Щаранський і чимало інших особистостей.
Запровадивши нову номінацію Шевченківської премії, скажімо, "Україна і світ", задля вшанування таких діячів, ми нагадаємо світові, скільки важливого в актуальній цивілізації пов’язано з Україною. Вийдемо нарешті з тіні, накинутої на нас імперією, яка робить Україну невидимою та незрозумілою територією. І, звісно, дамо українським громадянам уяву, наскільки різноманітною є наша культура та які дивовижні плоди дає її насіння по всьому світу.
Думка автора може не збігатися з позицією редакції
