Спротив Росії можна чинити як на полі бою, так і бойкотуючи країну-агресорку в інших сферах. І якщо з товарами російського виробництва ніби зрозуміло: бачиш штрихкод і не купуєш, то у сфері мистецтва і авторських прав існують певні складнощі.
Минулого тижня український продюсер і співзасновник Одеського міжнародного кінофестивалю Денис Іванов у своєму фейсбук-дописі зауважив, що попри офіційну заборону Берлінського кінофестивалю росіянам розміщувати свої стенди, це не заважає їм купувати права у європейських дистриб'юторів не тільки на російський ринок, а й на територію України.
Як це діє і чому досі існують хороші росіяни у кіносфері, Денис Іванов розповів у "Культурі на часі".
Щодо фільмів, які росіяни купують на російський та український ринок. Зараз є і можуть надалі бути в українському прокаті фільми, права на які куплені через російські компанії?
Український ринок переважно складається з фільмів, які випускають американські студії Disney, Fox, Warner Brothers та інші. Ці стрічки купуються безпосередньо у продюсерів. Але незалежне кіно, європейське, американське тощо перебувають у вільному доступі. Ці стрічки й досі купуються росіянами.
Наш кіноринок був окупований і до 2014 року. І попри зусилля дистриб'юторів з міжнародних компаній Франції, Великобританії, Штатів, Німеччини вони продовжували бізнес із Росією. А Україна – це 10-15% від російського кіноринку, зараз набагато менше. Але відколи американські компанії пішли з російського кіноринку, той звільнився, і зараз навіть середнє французьке кіно збирає в три-чотири рази більше від свого потенціалу.
На жаль, багато українських дистриб'юторів мали купувати права на ті ж стрічки, які перемагають на "Оскарах" або на Каннському кінофестивалі, у російських дистриб'юторів або піти з ринку. Нам здалося, що з 24 лютого минулого року ситуація радикально змінилася. На Каннському кіноринку в травні багато дистриб'юторів сказали, що не планують співпрацю з росіянами, але, як ми побачили на Берлінському кінофестивалі, уже через рік з початку повномасштабного вторгнення все повернулося на круги своя. Права на світові стрічки не просто продаються в Росію, а продаються російським дистриб'юторам з територією України.
Правильно розумію з вашої тези, що українські дистриб'ютори вимушені купувати права на показ стрічок у Росії? Тобто так збудована система, що українські дистриб'ютори напряму не мають можливості їх придбати?
Компанії, які належали російським дистриб'юторам, перереєструвалися на Кіпрі, в Латвії, в Канаді. Я і декілька моїх колег виступили проти, бо підтримувати російський кінобізнес нам здається не просто неетичним, а загрозливим для нашого існування. Тому що продюсери отримують приблизно такі ж самі кошти за права, скільки потім цей фільм заробляє в російський бюджет. І ці кошти у вигляді зброї потім з'являються на полі бою. Але російські компанії продовжують закуповувати і їм продають, а права на показ в Україні вони купують "на решту". І тут моральність не спрацює – потрібні політичні рішення, я іншого виходу не бачу.
Читайте також: "Кіноспільнота втретє вимагає відставки керівництва Держкіно — про що говорили на брифінгу"
Disney, Fox, Paramount, Sony й багато інших великих гравців покинули Росію ще минулого року. Але нині є інформація про те, що там відбудеться прем'єра фільму "Джон Уік 4". Це приклад того "відкату назад" чи це росіяни показують скачані з інтернету фільми, як вони вже робили раніше?
Ні, це офіційно працюють компанії, наприклад, "Атмосфера кіно", де є одним з бенефіціарів Рубен Дишдишян, який був співвласником і керівником компанії "Централ Партнершип", яка належала "Газпрому". Ба більше, виходить "Джон Уік 4", виходить один з французьких блокбастерів "Мушкетери", який продає компанія "Pathe" – і це все легальні угоди, які проводяться через третіх осіб десь у Європі. Ці фільми виходять на російський екран абсолютно легально, і за відсутності великих голівудських блокбастерів вони, оці фільми нижчої ланки, показують певні результати.
Маємо специфічну ситуацію із внутрішнім кіноринком. 13 квітня 2022 року ТОВ "Трафік філмз" звертався до Державного агентства України з питань кіно щодо оформлення дозволів на право розповсюдження і демонстрування таких фільмів, як "Лети зі мною" і "Маленька мама". Вони були придбані в 2021 році в РФ.
У роз'ясненні СБУ посилалися на відкриту військову агресію Росії і відповідно, якими б обґрунтованими не були наміри компанії-заявника щодо можливості й необхідності показу цих фільмів українському глядачеві, дохід від показу цих фільмів буде скеровуватися в російські компанії та в російський бюджет, про що ви теж зазначали. Тому ліцензія не видається.
Весь минулий рік і нині компанія "Megogo", наприклад, комунікує з українцями, що не може прибрати частину контенту і загалом російськомовного озвучення через контракти, які не дозволяють їм прибрати ці фільми або ж їх переозвучити. Тобто, зважаючи на цей кейс і на комунікацію "Megogo", в українських кінокомпаній усе ж була можливість ще минулого року прибрати всі ці фільми російського виробництва?
Це багаторівнева історія. Тобто це історія з санкціями, які стосуються компаній, які продають права на Росію разом з територією України, це креативна позиція гравців ринку, які можуть толерувати або не толерувати такі дії. І це політична позиція, політичних керівників і нашої країни, і тих країн, звідки походять ці компанії.
Скажімо, є лист, який ви недавно читали. Треба запитати у Держкіно, скільки прокатних посвідчень було видано взагалі українським дистриб'юторам, які співпрацювали з російськими компаніями, починаючи з 2014 року, що це були за угоди?
Показ фільму на території України видається, коли можна довести, що цей фільм був куплений легально. Я знаю, що багато російських компаній зараз офіційно є польськими, латвійськими або литовськими. І держава без проблем видає їм ці прокатні посвідчення, не перевіряючи весь "ланцюжок" прав, усіх бенефіціарів.
Тобто наявність українського дубляжу для звичайного глядача не є фактом того, що, купуючи квиток в українському кінотеатрі, ви не спонсоруєте ракету, яка прилетить вам на голову завтра?
На жаль, ні. Це треба доводити. Це кропітка робота для розслідувачів, це означає нажити собі багато ворогів на міжнародному ринку. І кінотеатри, які беруть ці фільми в дистриб'юторів, теж мають розуміти, звідки ці фільми прийшли. Але якщо нічого не робити, то ми будемо окуповані – ми вже знову окуповані російським кінобізнесом.
Ми передивилися плани на ближчі весняні місяці: я би сказав, що там десь половина фільмів і десь третина бокс-офісу буде належати стрічкам, які зараз представляють саме російський кінобізнес.
Якщо говорити про ці компанії-прокладки, які зареєстровані на Кіпрі, у США, Британії, Канаді, взагалі про купівлю прав – як у вас в Arthouse Traffic складалася практика з початком повномасштабного вторгнення, з 2014 року? Чи виникали проблеми з купівлею прав, чи ставали на шляху дистриб'ютори більші, які були з Росії і просто викупляли всі ці права на країни колишнього СНД?
Ми зустрічалися з великими французькими компаніями, які принципово не продають свої фільми росіянам. Зустрічалися з американськими компаніями, які так роблять. Але тренд такий, що вони дивляться навколо, бачать, що всі цим займаються, – і теж починають це робити.
Вони не бачать для себе жодних репутаційних ризиків, не бачать сенсу бути в білих пальтах, коли компанія Pathe випускає стрічку "Три мушкетери", або компанія STX випускає фільм "Операція: Фортуна" і в Україні, і в Росії, і цей фільм йде в окупованому Криму – усі інші дивляться на великих гравців і вирішують теж почати співпрацювати. Цей тренд треба переломити.
На українському ринку, наскільки я розумію, з 2014 року Arthouse Traffic – це одна з тих компаній, які переломили цей тренд. Ви не співпрацюєте з цими компаніями з 2014 року, які таким чином Україну і Росію поєднують як один ринок?
Нам не вдалося це подолати у 2014 році через те, що війна 2014 року для інших країн світу позиціонувалася як громадянська війна. І багато сейлз-компаній, з якими ми спілкувалися, вважали, що Крим був російським, і це така помилка, що він залишився в Україні. Тобто російська пропаганда спрацювала добре.
Як можна врегулювати цю ситуацію? За рахунок Держкіно та їхньої роботи, державної політики і, можливо, Мінкульту? Які інструменти мають з'явитися в Україні, щоб сейлз-компанії з України могли конкурувати з російськими і щоб український ринок відділили нарешті від російського кіноринку?
Коли ми говоримо, що в нас є центральний орган державної влади, який має відповідати саме за політику в сфері кінематографії – навіть якщо це не прописано в їхніх повноваженнях, – мені здається, абсолютно нормальним є вникнути в цю ситуацію і допомогти розібратися.
Наприклад, зустрітися з великими об'єднаннями сейлз-компаній. Є такі у Франції, є такі і в Америці. Зустрітися з об'єднаннями продюсерів, донести їм думку, що це не морально, і не допомагає Україні виграти цю війну. Позиціонувати себе на кіноринку, вислухати дистриб'юторів. Ми не бачимо такої роботи, не бачимо навіть розуміння цієї роботи.
Тобто Держкіно не комунікує в цьому напрямку?
Взагалі ні. Ми бачили, що була делегація від Держкіно на "Берлінале", і ми знаємо, що єдині, хто піднімав це питання на кіноринку, – незалежні дистриб'ютори, окремі приватні особи. Саме ми піднімали це питання, саме ми розмовляли з журналістами, намагалися привернути увагу офіційних осіб. Але я не знаю жодних зустрічей, які були проведені з цього питання головою державного агенства з питань кіно, яка там була.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
