9 лютого відбулося засідання Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України щодо повернення садиби Терещенків у комунальну власність Києва. Остаточне рішення у справі суд мав винести 15 листопада 2022 року, однак через повітряну тривогу засідання перенесли на 29 листопада. Відтоді розгляд справи ще кілька разів відкладали з різних причин.
Чому ця справа триває так довго і які нині є перешкоди прийняти рішення на користь міста обговоримо з головою "Фундації спадщини Терещенків" Оленою Терещенко та підприємцем Мішелем Терещенком.
Чому суд триває так довго
Олена Терещенко:
На нашу думку, суд затягується, бо судді, можливо, бояться винести рішення на користь недобросовісного інвестора, який жодної копійки не інвестував і лише 15 років доводив неймовірну пам’ятку архітектури, якою є садиба Терещенків, до стану майже повної руйнації.
І Господарський, і апеляційний суд були програні прокуратурою, а прокуратура подала позов про повернення садиби Терещенків до комунальної власності в інтересах держави в особі Київської міської ради і Департаменту комунальної власності КМДА. Хоча позиція наша і прокуратури у тому, що садиба ніколи не вибувала з комунальної власності. Оскільки реєстрація свідоцтва відповідно до чинного законодавства не тягне за собою права власності, якщо немає і не передбачено законодавством таких підстав.
Читайте також: "Терещенки – перші успішні українські бізнесмени чи гравці імперії?"
Внаслідок інвестиційного конкурсу так званий "інвестор" заволодів цією садибою. Навіть не після конкурсу, бо у ньому перемогло підприємство "Укрнафта", яка належить Коломойському на 40%. Після чого була застосована схема: була змінена сторона в інвестиційному зобов’язанні на підприємство теж з орбіти Коломойського — ПАТ "Центр елеватор млин буд", серед засновників якого фігурує згаданий Тимур Міндич. Підприємство взяло на себе всі обов’язки по інвестиційному договору – це реставрація садиби і передача певної кількості квадратних метрів у власність київської громади.
Незрозумілим чином у 2017 році з’явилася додаткова угода без дати, з підписами, які не збігаються з підписами на інвестиційному договорі. Ми це питання піднімали у Господарському суді, де написано, що незрозуміло на яких підставах інвестор знімає з себе інвестиційні зобов’язання. І це у той час, коли відповідно до чинного законодавства приватизація об’єктів культурної спадщини була заборонена.
На нашу думку садиба була фактично вкрадена у киян, у міста, коли була укладена ця додаткова угода, за якою інвестор знімає з себе всі зобов’язання, які він взяв у результаті конкурсу.
Київрада не приймала жодного рішення про скасування інвестиційного конкурсу, про передачу цієї будівлі у власність, такого рішення не було. І просто якимось чином хтось оформив це свідоцтво на право власності.
Чи може Терещенко претендувати на будівлю у новому позові
Мішель Терещенко:
Це не питання. Ми вважаємо, що садиба має бути повернута до муніципальної, до місцевої влади Києва, для киян, і повністю реставрована. У цьому будинку я був перший раз 2002 року, коли ще був іноземцем, і кожного року мені треба тут знову йти і підтверджувати право жити в Україні. Там був ОВІР.
І там було дуже смішно, оскільки директором ОВІРу був пан Маринець, і він зустрів мене дуже тепло. Він сказав: "Тут народився ваш дідусь, а тут була кухня”, все показав, було все дуже-дуже тепло і симпатично. А після цього в офісі, де треба знову йти з моїми документами, була жінка, яка сказала: "Хто ви? Де ваш паспорт? Де ви народилися?" Це було дуже симпатично.
Цей будинок був абсолютною перлиною, був повністю збережений, як сто років тому. Це дуже рідко в Україні можна побачити будинок, який був сто років тому, і який може ще бути музеєм. І я не знаю, чому, але коли вони ухвалили рішення не продавати – нові власники прийняли рішення руйнувати цей будинок повністю. Він чекав руйнації. І це мене дуже засмучує, тому що це дім, де народився мій дідусь.
Читайте також: "Як Терещенки стали головними колекціонерами мистецтва XIX століття, а потім майже все втратили через Росію"
Чому важливо, щоб будівля належала місту
Вона має не лише величезне архітектурне значення, але й історичне, оскільки у цій будівлі була обрана Директорія і було прийняте рішення щодо війни з комуністами.
Він зведений у стилі неоготики і цінний саме збереженістю всіх своїх елементів. Тобто ми у Києві з величезним трудом можемо відшукати ось такі неймовірні пам’ятки, які повністю збереглися. І будь-яке втручання тягне за собою позбавлення охоронного статусу і позбавлення пам’ятки автентичності. Тому ми не можемо жодним чином допустити якоїсь реконструкції цієї будівлі.
Мій дідусь, Михайло Терещенко, коли йому було 30 років, був міністром іноземних справ Тимчасового уряду Керенського у Росії. Там він брав участь у Лютневій революції, яка була ліберальною. Як міністр закордонних справ він підписав Акт, який давав Незалежність Польщі, який давав автономію Фінляндії, і він вже давав на стіл питання про Незалежність України.
Коли він прийшов у Київ 30 червня 1917 року – він був на зустрічі з УНР, я не можу сказати, прийняв рішення, тому що він підписав Акт, за яким 5 областей південної Росії – це Київська, Полтавська, Чернігівська, Харківська – були дані УНР. До цього УНР була як громадська організація без території. Мій дідусь був людиною, яка запропонувала і узгодила цей Акт з Грушевським.
За цей Акт мав проголосувати Тимчасовий уряд. І Михайло Іванович продавив це голосування, і Тимчасовий уряд таки проголосував Акт про Незалежність України, внаслідок чого сталася Липнева криза. На знак протесту кадети, які вважали, що нема такої нації, як українці, вийшли з уряду, і це спричинило значною мірою захоплення влади більшовиками.
Про дії Мінкульту та його реакцію на суд
Олена Терещенко:
Було таке, що ми у охоронній зоні фізично зупиняли техніку для того, щоб зупинити протиправні роботи. Ми боялися, що у якийсь момент будівлю підпалять, активісти організовували на місці чергування. Боротьба за садибу тягнеться дуже багато років.
Це потрібно запитати в пана Олександра Ткаченка. Ми звернулися від імені "Фундації", коли вже розуміли, що судовий процес буде, просили долучитися Мінкульт як третю особу на боці позивача, на боці прокуратури. І це було б нормально, коли Мінкульт теж подавав би відповідні докази, наскільки унікальна ця пам’ятка, наскільки вона єдина і що має бути збережена у тому вигляді, у якому вона є. Це те, на чому ми наполягаємо.
А ще ми просили в пана Ткаченка, щоб він ініціював надання Національного статусу (зараз пам’ятка має статус місцевого значення). І має бути пам’яткою історії Національного значення, тому що вона належить до тих небагатьох будівель, які зіграли провідну роль у творенні української державності та незалежності.
Ми отримали ганебну відписку. Там не було жодного слова щодо долучення до справи у якості третьої особи. Написали, що Мінкульт не має таких повноважень. Коли ми досліджували справу, ми бачили певних осіб, які були засновниками "Центр елеватор млин буд" на кшталт Тимура Міндича, серед бізнес-партнерів пана Ткаченка.
Читайте також: "Ким були і залишаються славетні Терещенки для України – розповідає історик Ігор Гирич"
Ми не знаємо, наскільки це могло вплинути на ситуацію, тому що на момент початку судового засідання це було так, але якимось дивним чином вже після того, як суд розпочався, швиденько змінили засновників ПАТ "Центр елеватор млин буд" і все це було переоформлене на якусь кіпрську компанію, яка потім теж змінила адресу. Її кінцевим бенефіціаром є колишня дружина пана Ігоря Палиці. Це народний депутат України, голова партії Коломойського "За майбутнє".
І ми не знаємо, чи досі Коломойський стоїть за цією будівлею, чи це його бізнес-партнери, чи це просто фіктивно оформлюється на бізнес-партнерів. Хто є реальним власником – Коломойський, Міндич, Палиця, чи ще хтось? Ми не знаємо, але не дамо знищити пам’ятку, вона має бути збережена для прийдешніх поколінь.
Мішель Терещенко:
Чому міністр культури не хоче брати участь у суді – це велике питання. Він може бути третьою особою, але відмовився. Але у нас є надія, що все буде змінено, що корупційні схеми в Україні можна почистити і прибрати. Я публічно питаю: "Пане міністре Ткаченко, прийдіть на суд Капуленка, 6, у місті Києві. Це буде дуже добре і ви продемонструєте, що ми можемо довірити вам робити все, що треба, для захисту киян та українців від корупційних схем".
Не думаю, що зараз у міністра є будь-яке бажання брати участь у корупційних схемах. У мене є надія, я бачив, як у Глухові, наприклад, міністр Ткаченко давав бюджет для реставрації декількох будинків, які моя родина будувала давно. Я знаю, що в нього є нормальне бажання, хай він завтра нам покаже, що ми можемо йому довіряти.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
