Про сім книг, написаних впродовж всієї історії українського красного письма та присвячених церкві, різним типам священнослужителів і питанню, чим насправді є Церква – будівлею чи зібранням людей, в ефірі Радіо Культура розповідав отець Іван Сидор, який опікується у православній церкві України просвітництвом і видавничою справою.
Читайте також: "Книжковий топ. 4 літературні історії про музеї"
Іван Багряний, "Сад Гефсиманський"
Історія братів-чумаків і головного героя Андрія, який в 30-ті роки потрапляє в застінки. У цій історії є два священника – отець Якув та Петровський. Роман написаний на реальних подіях і навіть сам автор бажав використовувати справжні імена та прізвища, щоб народ знав своїх мучителів і тих, хто постраждав за свої переконання чи віру. Дуже правдиво описується період 20-х років минулого століття. Це був період відродження української автокефалії, перша чітка заява, що Україна хоче мати незалежну церкву. ПЦУ зараз є правонаступником цієї церкви, оскільки на об’єднавчому соборі ПЦУ об’єднала в собі три гілки, зокрема Українську православну церкву Київського патріархату та Українську автокефальну православну церкву.
Перше відродження УАПЦ було досить жертовним, тому що до 1938 року все духовенство було знищене: або вбите, або заслане на Соловки. Це було справжнє духовенство, яке не боялося смерті навіть перед сталінським режимом. І саме в цьому творі Загребельного ми бачимо два типи священників: тих, які співпрацювали з КДБ, і тих, які відмовлялися й страждали за це.
Мелетій Смотрицький, "Тренос"
Це дуже давня книжка, яка вийшла друком в 1610 році. Для того, щоб вона з’явилась, Смотрицький бере собі псевдонім і називається Теофілом Ортологом. Ця книга багатогранна і написана дуже розумно та глибоко. У ній Смотрицький дуже чітко описує різницю між католицькою церквою та православною, адже це період Берестейської унії, коли в Україні точиться боротьба між католицизмом і православ’ям. Крім того, книга чудово передає дух тієї епохи, тому буде корисною і для сучасного студента ХХІ століття.
У "Треносі" добре описаний образ Церкви-матері: люблячої, яка може за свою дитину віддати життя. Тут варто згадати навіть події Майдану, коли сини і дочки могли прибігти до церкви і знайти там прихисток. А в "Треносі", який перекладається як "плач", описується, що сини залишили церкву, свою матір. І мати плаче за тими, хто відмовився від православної віри і поклонилися Папі Римському, прийнявши католицизм. Як наслідок, після Берестейської унії не було православної ієрархії, яка була відновлена лише в 1620 році.
Анатолій Свидницький, "Люборацькі"
Дія роману відбувається на Поділлі в священицькій українській родині. Це був дуже важкий період в історії України, коли на Заході – поляки, а на Сході – росіяни, і українці втрачають свою ідентичність. Церква, яка була покликана берегти її, також ідентичність втрачала. Це був час, коли на київській православній кафедрі перебували росіяни, і не секрет, яка була церковна політика.
У романі "Люборацькі" яскраво описується навчання в бурсі, коли система ламала молоді душі. Так стається з одним із головних героїв – Антосем – який був юнаком, що не прагнув жити схоластикою, а хотів, аби церква розвивалася, і міг дати цей поштовх. Але система його ламає, і останніми словами Антося були "я помираю не своєю смертю, мене вбила ця система".
Роман Іваничук, "Манускрипт з вулиці Руської"
Детектив про XVI-XVII століття, написаний на тлі прекрасного міста Львова. Все обертається навколо Юрія Роготинця та братських шкіл, які в історії української церкви були осередками освіти, покликані призупинити процес окатоличення.
Юрій Рогатинець – це багатий львівський міщанин, який був провідним діячем у Львівському успенському братстві. Є епізод з його життя, коли Рогатинець хотів піти працювати у львівський цех, але йому заборонили через те, що він був православним. Згодом він винайшов сідло, яке отримало назву "козацьке". За це як виняток Рогатинця запросили туди працювати, але заборонили кликати на роботу своїх православних друзів. І його це так зачепило, що аж до самої церкви він боровся в судах за скасування цієї вимоги. Власне, це і надихнуло його працювати у Львівській братській школі, період існування якої припав на час так званої "Хмельниччини", коли Україна виходить з ярма і починає створюватись українська козацька держава. Братчики розуміли, що для того, щоб розвиватись успішно, потрібні й кошти, тому вони викупляли друкарні й були "бізнесменами", які не вбачали в багатстві гріх.
Олесь Гончар, "Собор"
У творі Гончара церква описується не як живий організм, а як архітектурна будівля, яка уособлює собою силу і волю українців. Собор цей будується після зруйнування Січі як доказ того, що українці є волелюбним народом. Храм простояв декілька століть, і коли йому загрожувала небезпека, за нього жертовно боролися персонажі. Люди, які захищали храм, є образом українців з їхньою моральною чистотою, душевною красою та силою духу, що ніщо земне не може зруйнувати.
Тарас Антипович, "Хронос"
Футурологічний роман-антиутопія про 2040-ті роки, коли Україна живе за іншими законами, а церква підпорядковується управлінню релігії, яке ліквідується, і храми переходять в музейне управління. Головний герой – священник отець Теодор – багато міркує про те, що сталось і хто така людина в цьому антиутопічному світі, та намагається чинити супротив тоталітарній владі. В фіналі він здобуває суперсилу – стає супергероєм і перемагає систему.
Іван Андрусяк, "Церква з очерету"
Історія про реальну церкву, яка ще на початку ХХ століття стояла на березі річки Ворскли і була сплетена з очерету. Її треба було кілька разів на рік оновлювати та будувати з нового матеріалу. Вона начебто хитка, проте це та церква, яку мирянам треба приходити і робити власноруч постійно. Вірш написаний у 2009 році, коли українські православні люди не мріяли, що станеться Томос. І текст написаний саме з таким настроєм.
У творі йдеться про те, що Церква – це не лише будівля, не лише полеміка, коли католики спілкуються з православними, хто кращий, а хто гірший, і не лише організація, яка утворилась дві тисячі років тому. Церква – це перш за все люди, адже навіть з грецької це означає зібрання людей, і воно має оновлюватися.
Читайте також: "Під ключ. Досі актуальні класичні й модерні твори про Синю Бороду"
