"Що, чорт забирай, це було?": так сказав Дональд Трамп про фільм "Паразити" південнокорейського режисера Бон Джунхо. Колишній президент США обурився, що ця стрічка здобула "Оскар" у 2019 році як найкращий фільм — в історії премії головну нагороду вперше здобув фільм іноземною мовою.
Подібне питання часто звучить і у бік такого музичного напряму, як к-поп, який слухають в усьому світі. В Україні найголосніше про корейську музику заговорили у 2012-му, коли усі чарти розривав Psy зі своїм "Gangnam Style". Кліп у YouTube став першим, який зібрав понад мільярд переглядів на платформі та потрапив до "Книги рекордів Гіннеса".
Популярна дорама (узагальнена назва серіалів, які випускають у Східній Азії, — прим. авт.) "Гра в кальмара" восени 2021 року викликала захват у глядачів з усього світу. А к-поп-артисти часто долучаються до важливих світових подій. Наприклад, гурт EXO брав участь у закритті Зимових олімпійських ігор 2018 у Пхьончхані, а гурт BTS відвідав засідання 73-ї сесії Генеральної асамблеї ООН з промовою проти насилля над дітьми та зібрав майже півтора мільйона доларів на кампанію, спрямовану на боротьбу з булінгом. Можна сказати, що корейські впливи так чи інакше відчутні в українських реаліях.
Але й зараз усіх поціновувачів цієї музики переслідує багато стереотипів. Наприклад, що це музика для дітей та підлітків, і що це "поп" у найгіршому вияві, бо там немає нічого, окрім гарних облич артистів.
Чим особливий к-поп і чи дійсно це більше бізнес-проєкт, а не творчість – розбирається Суспільне Культура.
Зародження Korean Pop
K-pop або кей-поп (абревіатура від англійського korean pop) — музичний жанр, який охоплює безліч стилів попмузики Південної Кореї. Завдяки Інтернету та доступності цифрового контенту к-поп перетворився на субкультуру, яка здобула популярність у всьому світі серед найширшої аудиторії.
Сам жанр зародився в 90-х, і з того часу його популярність вийшла далеко за межі країни. К-поп виконавці збирають стадіони в усьому світі, а їхні релізи розходяться мільйонними накладами. К-поп — важливий аспект культурного експорту Південної Кореї. При місцевому міністерстві культури працює окремий підрозділ, що фінансує жанр і популяризує його у світі.
Школа трейні
Корейських виконавців називають "айдолами" від англійського "idol". Однак, якщо на українську це слово перекладається як "ідол" (той, кому поклоняються), то айдоли не мають з цим нічого спільного. Нині це стала назва, яка просто позначає усіх корейських артистів.
Айдоли проходять специфічну систему навчання. Підлітками (або навіть дітьми) вони проходять прослуховування до розважальних агенцій, щоб стати трейні (особа, яка проходить навчання, тренування (стажування), — прим. авт.), і кілька років навчаються співати, танцювати, поводитися на публіці. Але це не означає, що згодом вдасться опинитися на великій сцені. Хтось відсіюється на щомісячних оцінюваннях, комусь так і не вистачає вмінь, щоб менеджери компанії дозволили дебютувати. Відомі випадки, коли майбутні айдоли проводили в рядах трейні 7 або 10 років (як лідери гуртів Stray Kids Бан Чан або Twice Джіхьо).
Процес "ліплення" майбутніх артистів цікавий сам по собі, тому південнокорейські продюсери часто демонструють його на всю країну в телевізійних реаліті-шоу.
На думку ведучого та генерального продюсера музичної премії YUNA Павла Шилька, "ці гурти зроблені за лекалами американських бойз-бендів типу Backstreet Boys та N`Sync. Південнокорейські співаки та співачки мають милу зовнішність, що привертає увагу багатьох слухачів незалежно від прописки. Пісні, костюми та віджеїнг (широке позначення для візуального виконання в режимі реального часу, — прим.авт.) створені на найвищому рівні. При цьому кей-поп — це більшою мірою продукт, ніж музика".
Залежність айдолів від компаній
Зазвичай айдоли майже не мають впливу на музику, яку вони виконують, чи на будь-які інші аспекти життя. Ними опікується величезна команда менеджерів, стилістів, продюсерів, які визначають напрямок розвитку гурту чи окремого артиста. Дівчата з гуртів SNSD та Red Velvet на питання, які пісні вони не люблять з власної творчості, відверто називали треки, які мали шалену популярність в Кореї, але їм самим зовсім не подобалися.
В окремих випадках айдолам вдається керувати хоча б музичною складовою. Наприклад, майже вся дискографія гурту Stray Kids написана трьома учасниками — Бан Чаном, Чанбіном та Ханом, які ще в роки трейні обʼєднались в продюсерське тріо 3racha. Учасники BTS RM (Кім Намджун), Шуга (Мін Юнгі) і J-Hope (Чон Хосок) створюють музику не лише для сольних проєктів, а й для гурту, а лідерка гурту (G)I-DLE від CUBE Entertainment Чон Сойон (більш відома як Сойон) не тільки пише пісні, а й визначає загалом напрямок розвитку гурту.
"Бо навіть якщо ти дуже талановита людина в написанні пісень і в продюсуванні, взагалі все залежить так само від компанії й особисто ставлення до тебе. Бо на прикладі Stray Kids або iKON, то від самого дебюту і навіть в часи стажерства, їхні компанії (JYP Entertainment та YG Entertainment, — прим. авт.) буквально переклали все на кількох людей, які й витягують гурти на собі. Я б не сказала, що це ок, бо це буквально були діти. Єдиний плюс цього — вони перетворили свій талант, своє хобі на те, чим можуть заробляти багато грошей", — зазначила адміністраторка української фанбази гурту EXO Наталія (Тоша).
Водночас, якщо почасти айдолам вдається впливати на творчий розвиток, то їхні рішення щодо рекламних контрактів, ба — навіть кольору волосся — часто належать саме компанії.
Наприклад, під час одного з фан-колів лідер гурту P1Harmony Кіхо на питання, який колір волосся він би хотів, відповів, що не може вирішувати, бо менеджмент компанії просто ставить їх перед фактом.
А під час контракту з Samsung мемберки BlackPink не могли тримати в руках техніку Apple, навіть робити фото на телефони фанатів, бо отримували штраф.
Кім Чен Ин, Росія, к-поп
"По суті айдоли — це продукт, який не має волі. Звісно, багато залежить від компанії та від самого ставлення до артистів. Бо буває таке, що артисти дуже популярні, але саме компанія поводиться з ними жахливо. І це все навіть не через те, що вони зробили щось погане чи не відповідають стандартам, просто з незрозумілих для фанатів причин. Часто не знаєш, що в них у голові відбувається в такі моменти, бо навіщо тоді було їх дебютувати? Ти часто взагалі не можеш навіть сказати "ні", якщо тобі щось не подобається — колір волосся чи зачіска, бо такий концепт, тому терпи. Або якщо тебе відправляють співати перед Кім Ченином2018 року Red Velvet виступили разом з іншими відібраними південнокорейськими артистами на міжкорейському концерті в Пхеньяні (Північна Корея) перед лідером країни, — прим.авт., ти теж не можеш сказати "ні", навіть якщо ти вже айдол зі стажем. Тобі просто кажуть це робити, бо ти продукт, ти повинен заробляти гроші", — додала Наталія (Тоша).
Водночас компанії не завжди підтримують та захищають власних артистів. Взимку 2021 року корейським шоубізнесом прокотилася хвиля скандалів, повʼязаних зі шкільним булінгом. Айдолів звинувачували у негідному поводженні з однокласниками, хоча після довгого вивчення питання зʼясувалося, що значна частина звинувачень вигадані.
І якщо у випадку Хьонджіна зі Stray Kids все обійшлося кількамісячним відстороненням від діяльності та письмовими вибаченнями перед фанатами, то Суджін із гурту (G)I-DLE від CUBE Entertainment довелося покинути й гурт, і компанію загалом.
Те ж стосується скандалів щодо стосунків айдолів. Після того, як ЗМІ опублікували інформацію, що Хьона та Дон (колишній учасник гурту PENTAGON, — прим.авт.) зустрічаються, CUBE Entertainment спростував це. Однак виконавці підтвердили свої стосунки, після чого компанія просто розірвала контракти з обома.
Зважаючи на це, саме компанія вирішує чи продовжувати співпрацю з Росією. На думку більшості фанатів, таким чином, сильно не афішуючи співпрацю, компанії намагаються всидіти на двох стільцях — залишитися на ринку, який приносить прибуток, і не потрапити під санкції та осуд іншої частини фанатів. Це лише вчергове показує, що фанати для корейських розважальних компаній — лише джерело прибутку.
"Багато речей не піддаються ніяким логічним думкам чи моральним поняттям, а працюють лише на гаманець. Тут явно не про творчість йдеться. І це погано. Бо спочатку ти дивишся на творчість, а потім тебе вже затягує в цю систему викачування грошей", — додала Наталія (Тоша).
Компанії дійсно вкладають великі гроші у створення гуртів. У реаліті "YG Treasure Box" YG Entertainment стверджувала, що рік навчання одного майбутнього айдола коштує близько 100 мільйонів корейських вон (приблизно 85 тисяч доларів). А кількість трейні зазвичай більша, ніж кількість тих, хто зрештою опиниться на сцені.
Тому кілька років після дебюту айдол майже не отримує зарплатню, поки не перекриє всі витрачені на його навчання кошти. Відомі випадки, коли артисти всю свою карʼєру (а в середньому це від 5 до 10 років) працювали за мінімальні виплати, адже гурт не здобув популярності та, відповідно, великої фанбази, яка б могла швидко окупити вкладення.
Ліззі з гурту After School розповідала, що мемберки отримали лише 360 тисяч корейських вон (приблизно 300 доларів) за 6 місяців виступів у Японії, зазначивши, що краще було б "просто працювати неповний робочий день в магазині".
Safe place
Водночас айдоли мають великий вплив на свою аудиторію.
"Вони по суті інфлюенсери, — додає Наталія (Тоша). — Багато речей дізнаєшся від них. Про культуру, про життя… Мені подобається, як вони вміють пояснювати свої відчуття. Тобто в них є оці серйозні розмови між собою. У нас такого нема. Це їх особлива фішка, де вони вміють про щось розказати філософськи, навіть про ту саму їжу".
Також для багатьох людей к-поп — це своєрідний safe place, який дозволяє забути про внутрішні переживання, оточує "бульбашкою" яскравості та чогось невідомого, що змушує відволікатися на ці подразники, і тим самим не даючи поглибитися в негативні депресивні стани.
"А ще у к-поп немає вульгарщини. Бо у них є культ скромності, і навіть якщо є сексі-концепт, то це максимально спрощено. Це позитивна штука, бо багато хто дивиться ці кліпи, особливо діти. І вони ж беруть приклад і надихаються айдолами з цих кліпів. І це класна штука", — заначила Наталія (Тоша).
Поширення культури й бізнес
Тож з одного боку к-поп спрямований на зміну сприйняття Південної Кореї, працює як один із чинників розвитку держави, "навернення" людей в культуру та поширення цієї культури у всьому світі, частина так званої "корейської хвилі" (кор. "hallyu" — "халлю"), а з іншого — на перший план виходить бажання отримати більший прибуток. Подібні чинники змінили ставлення до індустрії й самих корейців.
Стаття "Кей-поп у Кореї: як індустрія попмузики змінює суспільство постеволюційного розвитку" ("K-pop in Korea: How the Pop Music Industry Is Changing a Post-Developmental Society") у науковому журналі "Cross-Currents East Asian History and Culture Review" від 2014 року показує, що діти здебільшого перестали прагнути отримати карʼєру вчителів чи медиків, а хочуть стати трейні однієї з розважальних компаній, щоб мати змогу колись дебютувати на сцені. Телевізійна картинка створила образ, приховавши усе "підводне каміння". Уряд Кореї також активно просуває Hallyu та K-pop, щоб переорієнтувати всю корейську економіку на творчість і відмовитися від попереднього акценту на масовому виробництві дешевих товарів.
"Ледь не будь-яка велика індустрія, яка приносить гроші, буде в першу чергу про бізнес. Музика також грає важливу роль, але через те, що від її якості залежатиме кількість грошей, що отримується від прослуховування", — зазначила одна з адміністраторок української фанбази гурту Stray Kids Юлія Батрак.
Якщо українські фанати зараз більше звертають увагу не тільки на творчість, а й на політичну позицію артиста (якщо вірити постам у Twitter, то навіть мовчання є знаком взяти музиканта "на олівець"), то інофанати (фанат з іншої країни, іноземний фанат) часто продовжують стверджувати, що "музика поза політикою" і "Україна не центр всесвіту", щоб корейські артисти дійсно звертали увагу проблеми далекої країни.
"Чому ти так злишся і чому зброю не можна використовувати в мистецтві зараз, коли війна йде у Європі, а не в країнах, на які тобі байдуже?" — залишили відповідь до коментаря українки під концепт-фото до треку "Love Theory" виконавців Лі Тейон (TAEYONG) та Wonstein. На зображення винесли гранату, прикрашену блискітками. Українці масово скаржилися на недопустимість такого концепту, коли частина слухачів в Україні щодня помирає від бомб та ракетних ударів.
"K-pop — це шоубізнес, а у ньому головне слово "бізнес", — додала колишня адміністраторка однієї з українських фанбаз гурту BTS Анастасія Андрієвська. — До 24 лютого ми не сильно звертали на це увагу, але тепер з кожним днем ти це розумієш все краще і краще. На початку повномасштабної війни багато знаменитостей нас підтримали, але зараз багато з них дозволяють співпрацю з російськими моделями, говорять, що вони хочуть вивчати російську мову та приїхати до Росії, співпрацюють з компанією, яка має офіс на Росії. Якщо на початку війни більшість намагалася якось не зачіпати цю тему, то тепер багатьом байдуже і дозволяють говорити та робити такі неприпустимі речі. Заробити чим більше грошей — пріоритет, і, на жаль, з цим тяжко боротися".
"Зараз потрібно бути готовим до всього, потрібно зняти з себе рожеві окуляри. Бо в якийсь момент твій улюблений виконавець чи гурт скажуть те, від чого ти більше не захочеш підтримувати їх та їхню творчість", — зазначила Анастасія Андрієвська.
У другому тексті про кей-поп Суспільне Культура пояснить, як індустрія розваг Південної Кореї реагує на війну в Україні (спойлер: ніяк) попри ідейну тенденцію "ми за все хороше і проти всього поганого".
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
