Побутує думка, що скандал — один із найдієвіших засобів привернути увагу до культурного явища та будь-чого взагалі. Але далеко не щоразу такого роду увагу можна утримати, а тим більше — вирішити скандалом проблему.
Ну а те, що скандали в українській культурі останнім часом розгоряються зовсім не через епатажність митців, а завдячуючи рішенням представників гілок влади, демонструє системну кризу у взаємодії держави з культурою. Радянські підходи переплелися тут із вимогами в дусі первісного капіталізму. У кожному разі, від культури вимагають чомусь слугувати, замість сприяти її розмаїтому розвитку, що сам по собі закладе стратегічний капітал країни та нації.
Скандалом національного масштабу несподівано для самовпевнених депутатів Одеської облради обернулося їхнє рішення про дострокове звільнення з посади директора Одеського художнього музею художника Олександра Ройтбурда. Його хочуть оскаржити у Приморському районному суді, де поки не відбулося жодного засідання з цього приводу.
Про протизаконність рішення, між тим, висловився міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський. Високу оцінку роботі Ройтбурда та його ролі в українському мистецтві дав і віцепрем’єр Дмитро Кулеба. Проте найважливішим у цій ситуації став кількатисячний мітинг на підтримку директора, що зібрав в Одесі не лише місцевих жителів, а й діячів культури та політиків з інших міст України, включно з мером Львова Андрієм Садовим та колишнім головою Одеської ОДА Міхеілом Саакашвілі.
Показово, що за звільненная Ройтбурда, який відкрито агітував за Петра Порошенка, проголосували представники політсили п’ятого президента в Одеській ОДА. А от мітинг на підтримку — найбільша сатисфакція для Олександра Ройтбурда, його прижиттєве визнання як культурного та суспільного діяча.
Емоційно, можливо, навіть важливіша, ніж участь художника у головному проєкті 49-ї Венеційської бієнале 2001 року.
Source: Оригінальне
Найбільшого розголосу в суспільстві — бо пов’язаний із наймасовішою з мистецьких індустрій, поп-музикою, — набув скандал із Національним відбором на участь у "Євробаченні-2019". Співачка Maruv, яка посіла перше місце за оцінками журі й телеглядачів, не підписала контракт з UA: Суспільне. За офіційною інформацію, через питання авторських прав на пісню. Проте цьому передувала кампанія звинувачень і дискредитації через те, що переможниця виступає в Росії. Незважаючи на те, що статутом "Євробачення" заборонені будь-які політичні конотації в конкурсі, питання ставлення учасників відбіркових турів до російської агресії розгорнулось у прямих ефірах.
Членкиня журі Джамала, яка сама, як виявилося, після аншлюсу Криму без зайвого розголосу виступала в Москві та Сочі, докоряла учасницям дуету "Анна-Марія" за те, що вони не можуть дати однозначної відповіді на запитання "Чий Крим?", не бажаючи ображати батьків, що лишились на півострові. Ведучий Сергій Притула зачитував звинувачувальні повідомлення телеглядачів і жваво сприяв перетворенню пісенного конкурсу на щось на кшталт радянського "товариського суду" чи засідання бюро парткому.
Питання права українських співаків виступати у країні-агресорі потребує окремого обговорення.
У ситуації, коли чимало українців, від простих заробітчан до олігархів, мають бізнес з Росією, забороняти це виключно артистам є очевидною дискримінацією, яка заборонена Конституцією. У кожному разі, глядачі власною гривнею, надсилаючи смс за своїх фаворитів, віддали перемогу співачці, що виступала в Російській Федерації. Дехто з аналітиків побачив у цьому знак для майбутніх президентських перегонів. І дійсно, їхній результат продемонстрував, що переважна більшість тих, хто прийшов на дільниці, волевиявилася проти гасел і стратегій, які віталізували націоналізм та розколювали країну на "правильних" і "неправильних" громадян. Приємною ж несподіванкою у ситуації з "Євробаченням" стала солідарність представників шоубізу, попри загальну думку про притаманну їм жадобу до слави й наживи. Freedom Jazz і KAZKA, які посіли друге і третє місця в Національному відборі, від поїздки на "Євробачення" відмовились, і UA: Суспільне прийняло рішення, що цього року Україна не братиме участі в конкурсі.
Традиційно скандал розгорнувся навколо представництва України на Венеційській бієнале. Члени відбіркової комісії, затвердженої Мінкультом, порушували ухвалене тим самим Мінкультом положення про розгляд кандидатур для участі у знаменитій міжнародній виставці. Складно стверджувати, чого їм хотілося більше: будь-що не допустити перемоги проєкту Арсена Савадова "Голоса любові" чи протягти нашвидкуруч придуманий для не передбаченого положенням другого туру відбору проєкт "Відкритої групи" "Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні".
Зрештою до Венеції поїхала "Відкрита група" з млявим та незрозумілим світовому загалу перфомансом, в якому волонтери за кількома столами мусили розповідати інтригу навколо цьогорічної участі України в бієнале. Сама ж концепція, за якою літак "Мрія" в день інавгурації мав пролетіти над Джардіні й відкинути символічну тінь, виявилася нездійсненною. Компанія, що займається "Мрією", дозволу на її політ не лише не дала, а й, як з’ясувалось, і не збиралася.
Положення про відбір учасника від України на Венеційську бієнале передбачає, що в разі, якщо проєкт-переможець неможливо реалізувати, на виставку автоматично відправляється той, що посів друге місце. В даному разі — "Голоса любові". Заздалегідь знаючи, що "Мрія" до Венеції не полетить, "Відкрита група" мала б відмовитися від участі — тим паче, що на чималу суму вона фінансується с держбюджету. Але, як зізнався один із учасників "ВГ" Павло Ковач, у боротьбі між "позицією художника та громадянина" в них перемогли художники.
Мітинги на підтримку діячів культури на держслужбі, схоже, стають трендом в Україні. Що свідчить про недооцінку владою ваги галузі в очах громадян. Значно менш чисельну, ніж у ситуації з Ройтбурдом, проте згуртовану акцію влаштували представники кіноспільноти 25 листопада під Національним агентством з питань державної служби. Вони протестували проти непризначення на посаду голови Держкіно Юлії Сінькевич — багаторічної генпродюсерки Одеського міжнародного кінофестивалю, найвідомішого українського кінофестивалю у світі.
Сінькевич була єдиною, хто дійшов до останнього відбіркового туру в конкурсі на посаду. Проте комісія безапеляційно зрізала її на співбесіді, спровокувавши хвилю звинувачень у тому, що Держкіно хочуть передати "своїй" людині при владі. Діячі культури надіслали до Кабміну відкритого листа з вимогою призначити Сінькевич. Уряд проігнорував його, перезапустивши конкурс на посаду голови Державного агентства з питань кіно. Але хоч би кого тепер на неї обрали, авторитет призначенця в кіноспільноті буде хитким.
Події у сільському музеї, здавалося б, геть не порівняти за значенням з усім вищепереліченим.
Але скандал, що відбувається навколо спроб переосмислення колекції та явища Музею образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука у селі Кмитів Житомирської області, оголює кризу сприйняття нашим суспільством мистецького доробку радянських часів, конфлікт між ідеологічним і дослідницьким ставленнями до історії, неоковирність стратегій із взаємодії сучасного мистецтва з регіональними та провінційними спільнотами.
За підтримки Українського культурного фонду в музеї, де зібрані твори радянського мистецтва, створили відділ мистецтва сучасного. Один з найбільш балуваних преміями та міжнародними виставками, його вітчизняний представник Микита Кадан влаштувався заступником директора музею і разом з командою створив у ньому серію імпрез-інтервенцій, продемонструвавши як роботи радянських класиків із запасників інституції, так і проєкти сучасних художників з різних країн.
Але діалог із місцевою спільнотою не склався. Депутати Житомирської ОДА від партій, що не пройшли до нової Верховної Ради, спираючись на закон про декомунізацію, шантажували керівництво музею погрозами звільнення і навіть закриття закладу. Директор Кмитівського музею Ярослав Хитрий вирішив припинити співпрацю зі співробітниками відділу сучасного мистецтва, хоча остання із запланованих ним виставок призначена на 14 грудня.
Цю історію ми згодом розглянемо детальніше.
Source: Оригінальне/suspilne.media
Думка автора може не збігатися з позицією редакції
