Не стало Данила Перцова – талановитого музиканта, учасника гурту "Хорея Козацька". Український композитор і мультиінструменталіст помер 5 грудня у віці 49 років. Спогадами з Радіо Культура поділилися очільник ансамблю "Хорея Козацька" Тарас Компаніченко та композиторка Алла Загайкевич.
Данило Перцов народився у 1973 році в Києві. Його батьки — відомі художники-графіки. Він закінчив київську спеціалізовану музичну школу ім. Лисенка. Під час навчання факультативно брав уроки композиції у класі Віктора Пацукевича.
У 1992-му відбувся творчий дебют Данила Перцова як композитора — на фестивалі "Прем'єри сезону" прозвучав його твір "Кондукт Бабиного яру" у виконанні ансамблю "Київська камерата". У 1998 він закінчив Київську консерваторію. А з 2005 року, фактично, з часу заснування гурту "Хорея козацька" він відповідає у ньому за духові.
Данило Перцов був членом Спілки композиторів України, працював у серйозних жанрах, цікавився старовинною музикою, робив успішні експерименти у царині електроакустичної музики. Перцов був людиною, яка могла грати на будь-якому народному інструменті. Багато хто пам’ятає його з торбою усіляких екзотичних духових, зокрема шалмеї – це різновид сурми та цинку, або, як його ще називають, корнет.
Музика Середньовіччя, Ренесансу і бароко
Про друга й колегу розкаже очільник ансамблю "Хорея Козацька" Тарас Компаніченко. Тарасе, цікаво почути ваші спогади першої зустрічі. Як ви відчули, що це саме той музикант, з яким ви хочете реконструювати українську старовинну музику?
Данило не залишав простору для роздумів. Ми близько зійшлися під час Помаранчевої революції і досить близько працювали, як-то кажуть, на барикадах. Бо до того я його бачив, знав, навіть зустрічався.
Данило мав концепт розвитку, вважав, що ми повинні вийти з обмежень постсовкового мислення, фальшивого й ерзацного мистецтва. І творити нове демократичне мистецтво, яке базувалося би на високих взірцях античності й Відродження. Це була його декларація нового революційного мистецтва. Весь Данило в цьому.
Він був справді мислячою людиною, яка багато читала і переплавляла ідеї в собі. Наша співпраця почалася спонтанно, але з запалу і з шаленої харизми Данила в спілкуванні. Він спонукав мене приїжджати на зустрічі, аби писати концепцію нового мистецтва, нової відродженої України під час Помаранчевої революції.
Данило був неймовірно щирою, неймовірно глибокою, неймовірно чуйною людиною. Він був високим інтелектуалом. Такого знавця давньої музики я в житті не зустрічав. Він добре знався на музиці Середньовіччя, Ренесансу і бароко. Мабуть, я захопив його українською епічною музикою. Він завжди казав: "Ти мене посвятив. Дав віру, що українська давня музика може бути цікавою і нею варто займатися, і варто її показувати в світовому чи європейському контексті".
Його вабила цікава ренесанса музика, яка звучала на наших теренах. Або ж, скажімо, у нас такий був проект "Сарматіка", де з Олегом Тимофеєвим ми прочитали "Львівську лютневу табулатуру". І він прописав багато партій, інструменталок для цього проєкту, підбирав тексти.
Впускаємо сили в реальність
Ось що сам Данило Перцов казав про своє відчуття місії "Хореї Козацької" і ту музику, яку вони виконували:
У нас з "Хореєю Козацькою" фактично виходить, що сам сценічний виступ є майже ритуальною практикою. По-перше, це просвітницький проєкт, який розкриває український простір, який зазвичай пересічній людині просто незнайомий. Це якийсь такий простір, в якому можна жити, існувати, можна і щось усвідомлювати.
Тому це не зовсім творчість і не просто вираз. Це якийсь момент проявлення прихованої дійсності. Дуже часто буває, що виходиш на сцену абсолютно ніякий, але в якийсь момент починають відбуватися дивні метаморфози.
Ти починаєш розуміти, що яка б не була ця музика, як би ми погано не грали, але за цим стоять якісь сили, які існують поза нами. Ми ніби їх просто впускаємо в реальність, особливо коли граємо для бійців. Це вже зовсім таке близьке зіткнення з такою справжньою реальністю.
Корифей електроакустичної музики
Данило Перцов був першим студентом курсу електроакустичної музики Алли Загайкевич. Алло Леонідівно, розкажіть, якими ви бачите музичний світ Данила, його досягнення й внесок в українську музику?
Данило — це мій перший учень з електроакустичної композиції. От уявіть собі, тільки я закінчила навчання в Парижі, приїхала, зробила студію. І перший курс, якому я почала викладати електроакустичну музику в Києві, якраз був з Данилом Перцовим. Він настільки швидко зацікавився, серйозно цим захопився, одразу почав писати якісь штуки. Було видно, що для нього це не просто один з багатьох предметів.
З його курсу насправді він єдиний. І не тільки з його курсу, з дуже-дуже такого великого потоку композиторів. Він починав вчитися в консерваторії, напевно, десь у 1997 році. Але тільки після 2010-х років почали масово з’являтися композитори, які більш менш систематично пишуть електроакустичну музику. А от з тої генерації ніхто. Тобто він уже дорослий композитор і, по суті, корифей електроакустичної музики, він з таких найвідоміших, найпотужніших, найактивніших композиторів – той, хто писав електроакустичну музику. Тобто класичну електронну музику.
Звичайно, я завжди слідкувала за тим, що він робить. Тому що це абсолютно край авангарду.
Вона безкінечна як бік історії, і тому він так глибоко і працював з матеріалом Середньовіччя. Данило не бачив меж ні в минулому, ні в майбутньому, й це давало йому можливість дуже сміливо працювати.
І це такі фантастичні штуки просто – саме в дуже швидкому освоєнні технологій складних програмувань. Це така суміш алгоритмічного мислення, математично точного, яке було характерне для середньовічної музики, яке характерне для сучасної музики, починаючи від Леоніда Олександровича Грабовського, якого він вважав своїм гуру, і так воно і було. Тобто ось тим він дуже близький, що він фантастично сучасний, відкритий, пошуковий, сміливий і надзвичайно освічений. Тобто якби не глибока систематична освіта й самоосвіта, – нічого б цього не було, власне.
А вам не здається, що він до свого існування в мистецтві ставився досить скептично? Я навіть читала в одному інтерв’ю, що він і не називає себе композитором.
Я думаю, що це така трошки захисна історія. Тому що не ставати на позицію купленого чи прирученого композитора — це важливо. Хоча він долучений до Спілки композиторів. Це не значить, що Спілка композиторів — це щось аж таке. Але це якась комунікація. Перш за все, професійна, потім завжди кликали якісь твори показати і симфонічні оркестри.
Я слухала Даню після диплому, це був твір, яким диригував Роман Ісакович Кофман. Це був конкурс, який влаштував Сергій Проскурня під час першого помаранчевого Майдану. Тоді Перцов, звичайно, отримав першу премію, талановитий надзвичайно хлопець. Хоча дуже активним він також був і в позаінституційних течіях – це, наприклад, співпраця з театром Дмитра Богомазова "Вільна сцена".
Зараз Дмитро Богомазов працює як головний режисер театру Франка, але його "Вільна сцена" була дуже живим організмом, і я там пам’ятаю майже оперу. Це була така дуже-дуже цікава постановка "Морфій", це була і театральна штука, і музична штука. Данило Перцов навчив співати акторів. Вони співали на різний сучасний манір, там була уже й електроніка, звісно. Це була просто фантастична штука.
Він був таким композитором, який дуже-дуже багато працював. Сучасний композитор як людина, яка може об’єднати і композицію, структуру, задум, дуже глибоку проробленість всіх елементів. І в той же час він був виконавцем, фантастичним виконавцем, таким, який віртуозно володів великою кількістю інструментів.
Не погоджуюсь з тим, що він не був композитором чи був там якось не інтегрованим, окремим, одинаком, відлюдником – ні. Це швидше така захисна історія, так щоб не ходити строєм. Ця позиція прекрасна, він завжди виділявся, але тим не менш ми розуміли, знали, що серед нас геній. Це було всім ясно.
І наостанок, пані Алло, чи слухали ви його твір 2021 року "Investment climatology"? Він побудований на теорії кліматології, інвестицій, офшорів і має дуже насичену фактуру електронну.
Я не тільки чула, я була ініціатором його створення. Тому що я була кураторкою того самого проєкту "Tandemic media space", який ми реалізовували завдяки проєкту "House of Europe" спільно з асоціацією електроакустичної музики Польщі. Ми замовили Данилові цей твір. Твір, який стосувався би нового стану композиторів в період пандемії. Тобто яким чином композитор може писати музику в період локдаунів, без концертів, без живого спілкування з музикантами.
І Данило це вирішив фантастично. Він поспілкувався з цілим світом, з космосом, з вітрами, сонцем, зірками. Це вже не перший такий його проєкт. Насправді космічні історії, космічні алгоритми — це те, чим він вже займався… Я пам’ятаю проєкти 2010-2011 років, це теж була електроакустична музика з програмуванням, з графіками, і це дуже потужно звучало, просто неймовірно насправді. А цей твір, я думаю, ми постараємося ще виконати в проєктах обов’язково. В наступному проєкті чекайте з нами окремо.
