Музей Голодомору створив перший мобільний додаток про історію Києва під час голодомору Track Holodomor History. З його допомогою можна пройтися вулицями столиці за спеціальними маршрутами. Додаток створили для пропрацювання суспільної травми – як це працює докладніше розповіла керівниця проєкту Ірина Курханська.
Інтерв'ю записано під час міжнародного форуму CHRNBL, де обговорили шляхи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Форум зібрав учасників з 11 країн світу, залучивши понад 50 спікерів різних галузей: науковців, ліквідаторів, представників державних та культурних інституцій. Він проходив за підтримки Українського культурного фонду.
Що таке Track Holodomor History?
Мобільний додаток варто використовувати на вулицях Києва. Він веде людей по столиці і дає змогу дізнатись про події, будівлі та місця, що пов’язані з історією Голодомору 32-33 років минулого століття.
Чому варто переосмислювати травматичні події минулого?
Події варті переосмислення, оскільки наша історія складається не лише з перемог, а і з поразок, які ми зазнавали, катастроф і трагедій. Коли ми їх проговорюємо, – ми стаємо сильнішими як нація та усвідомлюємо власну ідентичність.
В такі моменти з’являється розуміння, як варто презентувати себе у світі. Таких речей не варто боятись – треба всього лиш знайти прийнятний погляд і засвоїти урок. Саме так люди дізнаються історію і розуміють своє місце у світі.
Які методи переосмислення існують в сьогоденні?
Ці методи не нові – в першу чергу музейні – виставки, меморіали та місця пам’яті. Але так само можна використовувати й сучасні методи: цифрові проєкти, доповнену реальність, мобільні додатки. Навіть оцифровування колекцій,- це певною мірою діджиталізація музеїв. Але центральну роль відіграють саме музеї. Саме музеї продукують смисли, вони відповідальні за ті наративи, які побутують в суспільстві. І найбільша відповідальність в тому, які смисли вкладати, як подавати інформацію, з якого погляду та під яким кутом. Відповідно люди і сприйматимуть інформацію.
Які найбільші виклики в переосмисленні травматичних подій?
Власне сама травма. Варто розуміти, що якщо вона відбулась відносно недавно, то ця травма і може бути досить живою та непроговореною. Як от у випадку Чорнобиля та Голодомору. Просто, у випадку з аварією на ЧАЕС, цей період був меншим, а тема Голодомору не озвучувалась досить довгий проміжок часу. До того ж вкладались певні неправдиві смисли, які нас травмували як націю та суспільство.
Це ще одна причина чому варто і дуже важливо проговорити, що відбулось і дати можливість людям висловитись. Після цього настає період рефлексій. Всі ці цифрові проєкти – це і є можливість актуалізувати інформацію, донести певний погляд, прибрати штампи й донести такий фактологічний погляд.
Як слід залучати людей до обговорення важливих питань?
Потрібно не боятись самим і розуміти, що це не лише розповідь про жахливі події, а й пояснення їх з погляду всіх сторін-учасників. І ката, і жертви. Множинність поглядів дає об’єктивну картинку. В самій інформації нема нічого страшного. Небезпека в переведенні травми в розвагу – але це питання етики для тих, хто формує наративи і продукує їх для суспільства.
Як при цьому не травмувати постраждалих?
Це дуже складне питання. Люди, які працюють з катастрофами, музейники, навіть якщо дуже заглиблені в матеріал, не зможуть відчути все те, що відчули жертви. Тому інституції, що працюють з певною темою, мають бути в тому числі місцем, де жертви зможуть бути почутими. Де вони можуть виговоритись і отримати підтримку. Це їх пам’ять; і спогади - важливі.
Слід створити умови, де жертви можуть відчувати себе у безпеці.
