Світ сучасного мистецтва – загадкова площина. З картинами великих художників минулого все зрозуміло, адже на них можна поглянути й одразу сказати: "гарно" або "не гарно". Але коли мистецтво почало дедалі більше заперечувати реальне та перейматись абстракцією, ідеєю, змістом – оцінити його звичайному спостерігачеві стало складніше.
При цьому неможливо оцінити навіть приблизну вартість тієї чи іншої картини. Наприклад, наймайстерніший пейзаж або портрет може коштувати копійки, а кілька прорізів на полотні італійського художника Лучо Фонтана "Просторова концепція. Очікування" продається за $ 1,5 млн. Не кажучи вже про роботу Марка Ротко "Помаранчевий, червоний, жовтий" за $ 86,9 млн.
І десь поруч з усім цим розквітає світ фейкового мистецтва. Коли художники не втілюють на полотні власний світогляд і глибокі смисли, а копіюють уже відомі твори. Про те, що мотивує художників підробляти відомі картини, скільки на цьому можна заробити, чиї роботи найчастіше копіюють та як правда про підробки врятувала митця від обвинувачень у співпраці з нацистами – розповіла в ефірі Радіо Культура докторка філософських наук, директорка арт-центру "Альтер Его" Світлана Стоян.
Історія підробок
Колекціонування виникає ще за часів Давнього Риму і є свідчення, що вже в той час сформувалося експертне середовище тих, хто мав визначати підробки. Тобто вже тоді виникла спокуса щось підробляти.
Одна з цікавих історій північного Відродження стосується Пітера Брейгеля Старшого, який свою кар’єру також розпочинав з того, що робив підробки під Босха. Це були не просто копії – він працював у арт-майстерні, а ім’я Босха на той час було дуже популярним, набагато відомішим, ніж Брейгеля. Тому він робив офорти, гравюри, які підписував іменем Босха – а оскільки на той час авторське право не було настільки поширеним, твори добре купували.
Більш потужне і каральне законодавство виникає наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли з'явилися прецеденти притягнення до відповідальності – щоправда, це не зупиняло митців.
Цікаво та іронічно, але щоби вдаватись до підробок, треба самому бути добрим митцем. Якщо згадати Хана ван Мегерена (один з найвідоміших фальсифікаторів ХХ століття, що прославився підробкою картин Вермера Делфтського та Пітера де Гоха), то він був дуже талановитим художником. Але, на жаль, спроби зарекомендувати себе у мистецькому світі в нього завершились провалом, оскільки мистецтвознавець Бредіус дуже критично поставився до його творів, і це змусило Мегерена дещо переформатувати сферу інтересів. Він був фахівцем, зокрема, творчості Вермеєра і вирішив спробувати створити його підробку.
Його перший досвід був зухвалим, тому що Мегерен написав картину на релігійну тему, а ми не знаємо жодної роботи Вермеєра на таку тему. І що зухвалішим буває обман, то більш вдалим він виходить: його образ Христа викликав сенсацію, настільки вдало це було зроблено. І мистецтвознавець визнав картину за оригінал. Дві його роботи, в тому числі "Христос в Еммаусі" придбав Роттердамський музей.
Проте історія митця також дуже показова, тому що такі справи врешті-решт добігають кінця – і попався ван Мегерен у дуже феєричний спосіб. Свої підробки він подавав у тому числі в колекцію Герінга, найближчого соратника Гітлера. Нацистські лідери були шанувальниками класичного академічного мистецтва, а Вермеєр був визнаним класиком цього жанру.
Після поразки нацистів почали досліджувати всі експропрійовані чи куплені твори та знайшли нібито оригінали Вермеєра. І встановили, що продавав їх Мегерен і йому було висунуто обвинувачення у співпраці з нацистами за те, що він продавав шедеври, які не мали бути продані. І перед ним постало питання: або смертна кара, або визнати, що це не Вермеєр, а його власні роботи.
Мотивація. Чому художники це роблять
Щодо мотивації до підробок, то вона завжди була різна. Бажання заробити – одна з основних причин, але були й інші. Наприклад, той же Мегерен мав нереалізовані амбіції митця. Притому, що на своїх підробках він заробив близько 20 мільйонів доларів.
А британського художника і реставратора Тома Кітінга двічі не прийняли до вищої художньої школи. Це постійно спонукало його показати всім, що експертний світ поціновувачів нічого не вартий. Сенсація сталась у 1976 році, коли Кітінг зібрав пресконференцію, на якій заявив, що більшість британських музеїв сповнені підробок його пензля. За його словами, підробки можна впізнати, просвітивши рентгенівськими променями, тому що на кожній з них він залишав дуже нецензурні речі. Це було свідоме глузування над цим світом, бо переважна більшість його робіт дійсно були визнані за оригінали.
Складно відповісти, кого підробляють найчастіше, не маючи чіткої статистики. Звісно, скоріш за все, йдеться про Далі, Пікассо, Модільяні, Поллока – це ті митці, яких підробити не так важко, як того ж Вермеєра. Проте що підробляти, визначається тим, що користується попитом і що може підробити конкретний художник, до чого в нього є майстерність.
Наприклад, Мануель Пуйоль Баладес, який підробляв Сальвадора Далі, робив це настільки майстерно, що коли його викрили, Далі запросили ідентифікувати, його це роботи чи ні. Він визнав, що це підробка, але настільки майстерна, що він сам готовий визнати це за свої роботи.
Потім з’ясувалось, за свідченнями того ж Баладеса, що він робив ці підробки на замовлення секретаря Далі та за згодою його дружини Гали. Під кінець життя в Далі посилилась хвороба Паркінсона, тому він уже не міг бути настільки продуктивним. А роботи коштували величезних грошей, і це вже була комерція.
Читайте також
Про чуттєвість, вразливість та силу через мистецтво сучасних українських художниць
За якими сучасними українськими художниками та художницями варто почати стежити
Куди піти дивитись сучасне мистцетво: виставкові простори в Україні
