У видавництві «Фабула» вийшов український переклад роману «Нуль» (Null) польського письменника Щепана Твардоха. Книжка розповідає про 43-річного польського історика з позивним Кінь, який після початку повномасштабного російського вторгнення вступає до Збройних Сил України.
У Польщі роман отримав кілька літературних відзнак, зокрема премії «Ніке» та Empik Bestsellery. Водночас в Україні він спричинив дискусію про етичність художнього осмислення війни, відповідальність іноземних авторів перед людьми, чий досвід вони описують, та вплив таких книжок на сприйняття українського війська за кордоном.
Суспільне Культура зібрало реакції письменників, військових і журналістів, поспілкувалося з письменником та перекладачем Остапом Сливинським, який працює з польською літературою, а також із видавництвом «Фабула».
Про що роман «Нуль»
Назва роману відсилає до терміна «нуль»У 2017 році в Урраїні вийшла книжка Артема Чеха «Точка нуль» про десять місяців служби у лавах ЗСУ в 2015—2016 роках.«Точка нуль» є збіркою вражень мобілізованого киянина, який занотовує свої спостереження та переживання., яким позначають передній край позицій на фронті. У центрі історії — 43-річний польський історик із позивним Кінь, який служить в іноземному легіоні Станом на 2026 рік у лавах Сил оборони України проходять службу від 16 000 до понад 20 000 іноземних добровольців із щонайменше 72 країн світу. Точна чисельність не розголошується з міркувань безпеки.Громадяни Польщі були одними з перших, що масово долучилися до оборони України з початку повномасштабного вторгнення. За неофіційними підрахунками медіа, через український фронт пройшли кілька сотень польських військових.Невідомо, чи спілкувався письменник із ними та чи використовував їхній досвід для написання книги.та опиняється серед українських військових. Його особиста історія пов'язана зі складною польсько-українсько-німецькою ідентичністю, а рішення піти до війська — з відчуттям, що його попереднє життя зруйноване.
Згідно з описом книги, через свого героя Твардох досліджує, як війна змінює людську психіку, самооцінку та уявлення про власну ідентичність. На передовій герої опиняються в обставинах, де раціональні пояснення поступаються інтуїції, вірі й відповідальності за кожну дію. Війна постає як хаотична й виснажлива реальність, у якій співіснують страх, насильство, братерство, чорний гумор і короткі моменти ніжності.
У описі книги на сайті «Фабули» зазначено, що йдеться про плацдарм на лівому березі Дніпра, відрізаний від решти території, який неможливо ані безпечно втримати, ані віддати ворогові. А головним героєм книжки видавництво називає не лише солдата, а й саму війну.
Твардох хоч не має воєнного досвіду, але як волонтер регулярно привозив на український фронт техніку і гуманітарну допомогу. Саме досвід цих поїздок став поштовхом до написання книжки. Спочатку автор планував створити документальний текст, однак згодом обрав художню прозу, яка, на його думку, краще передає емоції та складність людських доль під час війни.
Роман вийшов у Польщі у лютому 2025 року у видавництві Marginesy. Згодом з'явилися переклади іншими мовами, зокрема німецькою, словацькою та білоруською.
У Польщі «Нуль» отримав схвальні відгуки й кілька літературних відзнак. Книжка стала переможцем читацького голосування польської Gazeta Wyborcza за найкращий роман 2025 року. У лютому 2026 року Твардох також отримав за неї премію Empik Bestsellery в номінації «Художня література». У липні роман здобув премію «Посол нової Європи», а восени був відзначений літературною премією «Ніке».
Крім того, книжка посіла друге місце в рейтингу 20 найкращих книжок, виданих у Німеччині 2025 року, за версією тижневика Der Spiegel.
Відгуки на роман у Польщі
Оглядачка Vogue Polska Александра Пакела звернула увагу на те, що Твардох показує українське військо як армію, до якої долучені люди з різним життєвим досвідом. За її спостереженням, хоча війна виявляє в людях найгірше, вона й спонукає їх піклуватися одне про одного.
Особливе місце в романі посідають моменти близькості між чоловіками, які опинилися на фронті: вони перев'язують одне одному рани, підтримують побратимів і дозволяють собі виявляти страх, смуток і тугу. Такі сцени руйнують звичний образ чоловіка-воїна, який нібито не має права на вразливість.
У відгуку на PostPravda журналіст Пйотр Касжувара назвав «Нуль» «однією з найсильніших художніх історій про справжню війну в Україні». На його думку, описані Твардохом почуття, звуки, запахи й біль упізнавані для людини, яка сама перебувала на фронті.
Також читачі зауважують, що роман не перетворює війну на героїчну пригоду або традиційну історію про перемогу. Натомість у центрі опиняються люди, які опинилися на фронті з різних причин, а також їхні страх, виснаження, очікування небезпеки, чорний гумор і здатність до ніжності.
Реакція на роман в Україні
Поетка й військовослужбовиця Ярина Чорногуз у великому дописі у Facebook запитує, чи може іноземний автор, який не брав безпосередньої участі в бойових діях, писати художній роман про досвід українських військових, поки війна триває.
«Мене тут обурює конкретна річ: наша оборонна війна, яка триває, стає декорацією для історії польського героя, а художній вимисел про чужий бойовий досвід подається з претензією на правду», — написала вона.
Чорногуз наголошує, що волонтерська допомога фронту і безпосередня участь у бойових діях — різні досвіди. Поїздки до військових дають змогу побачити частину реальності війни, але не означають, що людина знає, що переживає солдат в оточенні, командир під час втрати підлеглих або військовополонений.
Як приклад вона навела власний досвід служби. Чорногуз допомагала евакуйовувати поранених із лівого берега Дніпра, перебуваючи під керованими авіабомбами на правому. Проте вона не вважає, що цього достатньо для написання художнього твору від імені військовослужбовця, який перебував на іншому березі.
На її думку, автор, який працює з таким матеріалом, має чітко розрізняти побачене, почуте та вигадане, досліджувати свідчення й усвідомлювати межі власного знання. Особливо важливо це тоді, коли йдеться про людей, які досі воюють, перебувають у російському полоні, шукають зниклих побратимів або ховають близьких.
«Для мене використовувати нашу оборону в такий спосіб — неетично. Особливо під обіцянкою розповісти правду про неї. Я знаю, що є польські добровольці, які воюють і віддали життя за Україну, за що їм шана та дяка, як і іншим іноземцям. Однак автор роману не є з числа цих іноземних добровольців, і наша фізична боротьба — для нього лиш літературний матеріал збоку»
«Ця російська війна ще далеко не історія. Вона залишається щоденною реальністю для українських військових та їхніх родин», — наголосила військова.
Письменниця Любов Якимчук у коментарях до допису також розкритикувала претензію роману на правдиве відображення війни. За її словами, особливе занепокоєння викликають епізоди, у яких автор «переказує російські побрехеньки про азовців, які буцімто відбирають їжу в цивільних». Якимчук назвала це спекуляцією на чужій крові, «якій немає документальних підтверджень».
Щодо роману лунали й стриманіші оцінки.
Зокрема, керівник проєкту «Книга на фронт», військовослужбовець Андрій Овчарук зауважував, що хоча підходив до роману з деяким упередженням та пересторогою, після прочитання змінив думку. На його погляд, попри художній вимисел і дисклеймер автора про вигаданих персонажів у романі можна впізнати реальних людей та події.
«На перший погляд може здатися, що "Нуль" — некомпліментарна до українців книга. Твардох потроху роздає копняки всім: українській владі та командирам, військовим та цивільним, іноземним добровольцям, місцевим і європейським волонтерам. Дістається трохи на горіхи навіть українським жінкам. Але, повірте, майже щодо кожної зі згаданих автором історій я можу пригадати дещо із мого власного досвіду», — зазначає він.
Овчарук називає «Нуль» «сильним і страшним романом», який водночас є важливим свідченням про людей, що воюють в Україні. На його думку, роман варто читати як спробу показати суперечливу реальність війни, про яку українські автори не завжди готові писати настільки відверто.
Журналістка Ірина Сєдова також зауважила, що письменники регулярно описують досвід, якого самі не переживали. На її думку, заборонити авторові писати про війну неможливо, а вирішальним має бути результат:
«Якщо цей письменник зробить це справді добре і напише гарну книжку про нашу війну для іноземної аудиторії — нічого поганого в цьому не бачу. Якщо ж людина видає крінжову і бездарну книгу, тому що просто спекулює, хоче попіаритися і заробити на нашій війні — тоді це сором і ганьба».
Журналістка Олена Білозерська також вважає, що відсутність особистого бойового досвіду не позбавляє письменника права працювати з воєнною тематикою — автор може ретельно дослідити матеріал і зібрати свідчення людей, які пережили події: «Критерій один — чи талановитий вийшов роман, чи передав він справжній дух подій, чи фронтовики, прочитавши його, скажуть: "Це про нас, все так і було"».
Чи варто видавати роман в Україні
На думку письменника і перекладача Остапа Сливинського, книжка заслуговує на українське видання. Водночас він визнає, що вона порушує складні етичні питання.
Сливинський називає роман добре написаним, однак погоджується, що Твардох не має безпосереднього бойового досвіду, а його знання війни пов'язане передусім із волонтерськими поїздками на фронт.
«У нас в Україні існує суспільна угода про те, що про бойовий досвід мають писати ті, хто його має. Твардох її порушив», — зазначив перекладач.
«Можна і треба сперечатися, чи автор вірно відтворив деталі того світу, який він описує — побут, мову, оточення, деталі зброї, спорядження тощо. Але все це залишається просто деталями, якщо воно ніяк не шкодить прототипам героїв, тобто реальним бійцям. І у вужчому сенсі, тобто особисто, і в ширшому — тобто суспільству, державі, інститутам і системам цінностей, за які ці бійці воюють. Чи шкодить роман Твардоха українському війську, ширше — українській обороні? Від чинних військових я вже чув різні, навіть протилежні думки».
У романі описано військову операцію в КринкахОперація Сил оборони України в селі Кринки на лівому березі Херсонщини тривала майже 9 місяців — із 14 жовтня 2023 року до кінця червня / середини липня 2024 року. Під час операції українські підрозділи (морська піхота та сили ТрO) утримували плацдарм на лівому березі Дніпра. — події, свідком або учасником яких автор не був. Цей досвід подано як важку, абсурдну рутину, де військовим часто незрозуміло, що відбувається: «Прозвучала думка одного військового, а до того ж письменника: у Кринках так воно й було».
Втім, зауважує Сливинський, навіть якщо конкретні обставини відтворено переконливо, художній твір формує ширшу картину, яка може впливати на уявлення читачів про українське військо загалом.
«Письменник мусить розуміти: він творить певний архетип. Навіть якщо у конкретних Кринках воно так було (у чому ні він, ні будь-хто, хто не був там, не може бути впевненим на сто відсотків), то ця картина, коли описана в романі, до того ж без жодних дисклеймерів і застережень, автоматично проєктується на всю українську оборону», — пояснює перекладач.
За його словами, в романі є українські захисники, які викликають симпатію, але поруч із ними постає чимало негативних персонажів: пияків, садистів, авантюристів і людей, які потрапили до війська через мобілізацію та, як показано в книжці, більше шкодять, ніж допомагають.
На його думку, питання не в тому, чи повинен іноземний автор створювати винятково позитивний образ українського війська. Натомість варто замислитися, як таке зображення працює в умовах війни, коли Україна продовжує потребувати міжнародної підтримки.
«Ніхто не очікував від такого автора, як Твардох, оди українському війську, але наскільки такий образ нашої оборони допомагає в ситуації війни, що триває, і в якій нам далі життєво необхідна міжнародна підтримка — питання дуже гостре», — зазначив Сливинський.
Попри застереження Сливинський вважає, що роман варто видавати в Україні з двох причин. По-перше, він є якісним літературним твором. По-друге, українцям важливо бачити, як їхню країну й війну сприймають інші.
«Для того щоб правильно творити свій образ у світі ("український порядок денний", як ми це називаємо), мусимо розуміти, як нас бачать», — пояснює він.
На думку перекладача, не всі іноземні романи про Україну заслуговують на ресурси українського книжкового ринку. Однак деякі тексти дають можливість подивитися на себе з іншої перспективи — і «Нуль» належить саме до таких книжок.
Сливинський також не вважає, що роман обов'язково супроводжувати передмовою або післямовою з поясненнями. На його думку, коментарі потрібні передусім текстам, які вже стали історичними документами, тоді як «Нуль» описує теперішність, нехай і крізь специфічну авторську оптику.
«Я дуже надіюся (точніше, майже впевнений), що роман викличе ширшу дискусію, коли його прочитає більше людей. Але це має бути паралельний процес у медіа, на публічних майданчиках. Ці рефлексії не мають ставати частиною самого видання», — додає перекладач.
Що про дискусію думають у видавництві «Фабула»
У видавництві «Фабула» впевнені, що дискусія навколо роману Щепана Твардоха «Нуль» порушує важливе питання про те, хто має право писати про російсько-українську війну
Керівниця відділу маркетингу Анастасія Сумцова зауважує, що у видавництві розуміють гостру реакцію українських читачів, адже йдеться про «болючу реальність людей, які щодня живуть в умовах повномасштабного вторгнення, воюють, втрачають близьких і платять за свою свободу найвищу ціну». Водночас, вона впевнена, що осмислювати можуть не лише безпосередні учасники подій.
«Література завжди була інструментом осмислення чужого досвіду, спробою наблизитися до нього й підібрати іншу оптику. Проте надзвичайно важливо розрізняти художнє осмислення війни та документальне свідчення про неї. Авторський погляд завжди передбачає суб'єктивізм, вільну інтерпретацію, а у випадку Щепана Твардоха — ще й свідому провокацію та відсутність однозначних трактувань», — говорить вона.
У «Фабулі» вже зналиУ видавництві «Фабула» вже виходили друком інші романи Щепана Твардоха «Морфій», «Холод», «Покора», «Король». про провокативний стиль Твардоха й усвідомлювали репутаційні ризики, видаючи п'яту його книжку. Тому видавництво не очікувало, що роман сподобається всім українським читачам, і сприймає критику як можливість обговорити межі художньої свободи, авторську відповідальність та особливу вагу воєнного досвіду для українців.
«Художня цінність "Нуля" полягає не в тому, що він може замінити українські голоси, документальну прозу чи тексти ветеранів. Він цього не може і не повинен робити. Його місія — залучити до розмови про російсько-українську війну іноземних читачів, авторів та критиків, стати ще одним вагомим приводом для глобальної дискусії про війну як про катастрофічне явище, якому немає місця у XXI столітті».
Сумцова додає: поява цього роману в Україні тільки доводить, що розмова про людську природу під час катастрофи не має кордонів. Вона також процитувала самого письменника, який на церемонії вручення премії «Ніке» зазначив: «Ми не маємо кращого способу осмислення людської природи, ніж роман. І я дуже вірю в роман».
Хто такий Щепан Твардох
Щепан Лех Твардох — польський письменник, автор фантастичних і реалістичних творів та публіцист. За етнічним походженням він сілезець, не вважає себе поляком і критикує польську владу за утиски сілезького автономістського руху.
Літературний дебют Твардоха відбувся 2003 року з оповіданням «Ґміна», а перший роман «Штенберг» вийшов у 2007-му. Серед його відомих творів — «Морфій», «Король», «Покора» та «Холод». Українські переклади цих книжок виходили у видавництві «Фабула»: над частиною з них працював Остап Українець, над «Холодом» — Наталія Данилюк.
Від початку російсько-української війни Твардох публічно підтримує Україну, адвокатує українську позицію в німецьких виданнях і збирає кошти на допомогу. З кінця 2022 року він регулярно привозив на фронт техніку й інші необхідні речі. Саме цей досвід став основою для задуму «Нуля», хоча сам автор не брав безпосередньої участі в бойових діях.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
