Шістдесятниця, журналістка та громадська діячка Маргарита Довгань померла на 95-му році життя.
Про це повідомила її донька Катерина Довгань.
«З великим сумом повідомляємо що сьогодні відійшла у засвіти наша дорога мама і бабуся. Похорон приватний, про вечір пам'яті буде повідомлено пізніше», — написала вона.
Маргарита Довгань народилася 11 вересня 1930 року в Ташкенті, куди її родина потрапила через сталінські репресії. У 1928 році її дідуся, митного офіцера на кордоні з Польщею, радянська влада заарештувала як «ворога народу» та відправила до політичного табору в Середній Азії.
У серпні 1944 року родина повернулася до Києва. Довгань закінчила школу, а згодом — відділення журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працювала в газеті «Вечірній Київ» та літературному виданні «Друг читача».
У цей період вона долучилася до культурного середовища українського шістдесятництва, товаришувала та працювала пліч-о-пліч із Василем Стусом, Іваном Дзюбою, Іваном Світличним і В'ячеславом Чорноволом. Довгань організовувала масштабні поетичні вечори, підтримувала українських діячів культури, листувалася з політв'язнями та допомагала їхнім родинам.
Ось як вона згадувала листування з Василем Стусом:
«Той, хто боявся, той і не писав, а той, хто любив, поважав і вірив — той писав. "А що ви йому пишете? Припиніть, він же бандит, вбивця...". А я казала: "Ви ж його не розстріляли?! Ви його посадили в радянську тюрму, де людей виховують, як же він буде виховуватись, якщо його друзі зречуться? Це ж на психіку погано впливає, тому я йому пишу і продовжую, аби він знав, що друзі є і підтримують його!».
За організацію одного з поетичних вечорів, під час якого свої вірші читали тринадцять поетів, Довгань звільнили з «Вечірнього Києва». За даними «Історичної правди», від ув'язнення та таборів її врятувало те, що в радянському паспорті в графі «національність» було зазначено «русская» («росіянка» — Ред.).
Спогади Маргарити Довгань про цей період увійшли до книжки «Ріка життя»: у ній вона розповіла про власну долю та український національний рух 1960–1980-х років.
На початку 1990-х Довгань працювала в «Народному русі України». Вона також була учасницею Помаранчевої революції та Революції гідності.
У 2018 році журналістка видала документальну книгу «Шпитальні нотатки. Лютий 2015 р. — Березень 2018 р.». До неї увійшли історії учасників АТО, які Довгань записувала під час відвідування Київського військового шпиталю.
Національний музей Революції Гідності назвав Маргариту Довгань однією з тих, «хто тримав на своїх плечах дух шістдесятництва, нескореності 1960–1980-х років та безмежної любові до України».
Читати ще
Як працював український самвидавЧитайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
