Otoy презентував новий сингл "Страхи" та кліп до нього. Це історія про близькість, яка складається з неідеальності, повсякденності й щоденного вибору бути поруч.
Чому під час війни люди бояться не лише вибухів, а й близькості? Як тривожність і страх втрачених можливостей стають рушієм творчості? І як хейт у соцмережах може перетворитися на промокампанію нового релізу? В ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь Otoy (стилізовано як OTOY) розповів ведучому Віктору Дяченку про новий сингл "Страхи", особисті переживання, що лягли в його основу, а також про страх бути скасованим і творчу дисципліну.
Текстову версію підготувала Олена Кірста.
У тебе є якийсь дитячий страх, який досі з тобою?
Дитячий страх нікуди не зник — і це страх втрачених можливостей. Я постійно в ньому живу і варюся в ньому щоденно, щосекундно, і творю, зокрема, тримаючись за цей дитячий страх.
Назва твоєї пісні "Страхи". Чому саме зараз захотілося поговорити на цю тему?
Початково взагалі вона мала називатися "FOMO" — власне, "fear of missing out". А потім ми зрозуміли, що ніхто не зрозуміє, що таке FOMO, хіба що криптони будуть знати про цей термін. Тому ми назвали її "Страхи".
Але воно насправді не про страхи військові, не про обставини, в яких ми живемо. Воно про дещо тонші страхи, до яких мені зараз хочеться повертатися, бо ми живемо у війні, у повномасштабному вторгненні вже велику кількість років, і мозок та загалом тіло якимось паразитувальним чином вчаться пристосовуватися до обставин. Ми до цих обставин звикаємо. І для нас страхи війни стають чимось буденним.
Ми пам'ятаємо, як на початку реагували, і вибухи — це було щось ненормальне. Зараз ми такі: "Окей, так якщо летять ТУ-шки, треба їхати за місто, бо буде сильний обстріл. Шахеди? Нормально. Балістика? Пару секунд переживем".
Але у цьому всьому ні в кого, жодним чином, ні на секунду не зникає страх сказати комусь уперше: "Ти мені подобаєшся" чи "Ти будеш моєю дівчиною?", набагато більший страх сказати: "Чи будеш ти моєю дружиною?".
А ще більший страх — віддатися одне одному в тому всьому вирі подій, коли тебе сьогодні просто виїдає необхідність тут — піти на роботу, тут — відпрацювати, тому що ти медійний, тут — вчасно на збір задонатити, а тут — понести якусь свою соціальну або громадянську місію, свій обов'язок. І у тому всьому страх близькості або страх нестачі часу на цю близькість стає пріоритетом. Тому мені зараз хочеться повертатися у цих піснях до таких примітивних почуттів, які тримають нас.
Це щось особисте? Тобто ти розповідаєш цю історію як про себе, чи це збірна історія від людей, які навколо тебе, і ти помічаєш більше як спостерігач?
Тривожники — дуже сильні емпати. Я постійно тривожусь, що про мене думають, намагаюсь аналізувати почуття людей. І, звісно, відсилаючись до своїх особистих страхів, думок і почуттів, я емпатую до того, що відбувається навколо мене. А моє оточення постійно кудись біжить, намагається заробити більше, зробити більше, у випадку війни з Росією — вбити більше. І у цьому всьому, звісно, питання близькості й потреби у цій близькості, бо людині потрібна людина, стає гострим. Тому так і народжується ця пісня.
Для тих, хто не читає Threads, я зараз зроблю невеликий анонс або, мабуть, передісторію. Нещодавно там тебе почали масово хейтити через фразу, що ти не любиш пиво. Зараз уже з'ясувалося, що це був своєрідний прогрів до нової пісні. І ми тут говоримо про близькість, про стосунки, а тут — про пиво. У когось через це може виникнути певний дисонанс. Як це все поєднується? Є ж рядок: "Я хейтер пива і фанатик вина". То це все ж була заздалегідь спланована акція?
Абсолютно точно, так. Ми вирішили, що зробимо співпрацю, і з одним з брендів ми придумали пиво, яке не любить Отоя, яке його хейтить, бо він хейтить пиво. І, відсилаючись до цієї пісні, бо це якийсь хук, він не обов'язково має дублювати сенс цієї пісні, це частина маркетингу — ти маєш віруситися і віруситися різними способами. Один із таких способів — ось цей.
Ми його вибрали, люди його суттєво підхопили. Ми дивилися, у нас там загальне охоплення вийшло близько сорока мільйонів. Заклади почали забороняти мені вхід, безумовно, жартома, але факт того є. Таким чином воно все привело до пісні. І найцікавіше — те, що люди тепер розділилися. Окрім таборів, які кажуть: "Та ти не шариш, пиво — це взагалі вау!" або "Ні, ну все-таки вино клас!", тепер з'явилися ті, які казали: "От, а я впевнений був, що це прогрівчик. Я писав про це", а інші кажуть: "Ну не може бути. Ну так ніхто не прогріває. Вони ж мали б просто тіктоки танцювати".
Ти досить активний у тредсі, хоча ця соцмережа часто любить скасовувати. Наскільки тебе як тривожника лякає перспектива бути скасованим?
Безумовно, лякає, тому що ми сьогодні живемо в такий час, коли увага до публічних людей особливо гостра, і всі твої дії з особливою уважністю частіше подаються на осуд суспільства, ніж на вдячність. І ти можеш робити неймовірну кількість позитивних речей, а потім один раз десь втиканути, і все — ти зник за один день.
Інша проблема в тому, що часто реальні зашквари, якісь корупційні, державозрадницькі історії живуть не довше трьох днів, а то й тижня, і це інший бік. Але чи є у мене страх взагалі бути закенселеним? Безумовно, так.
А ти не думав, до речі, що якщо брати ці корупційні схеми: умовного Міндіча просто в тредсі немає, тому його і скасовувати складніше. А ти сам там в активних дискусіях…
Я насправді отримую задоволення від дискусій. От цього я не боюсь.
Разом із піснею вийшов ще й кліп. Що саме вдалося в реалізації цього відео? Чим ти пишаєшся?
Мені вдалося зобразити той конфлікт, який я хотів показати не через побутові якісь сварки, а через танець. Дуже хотілося показати конфлікт через рухи, і, здається, мені це вдалося.
Ми багато говорили про страхи — і дитячі, і дорослі. Ти аналізував, чи у твоєму житті з роками їх стає менше, чи тільки додається?
Я можу сказати, що страхів не стає менше, додається турбот. І я дуже розділяю ці штуки. Але якісь буденні турботи перетворюються в дуже великий страх не доробити щось із роботи, не реалізувати річний план із творчості… Тому, так, турбот стає більше і страхів приблизно в тій самі кількості.
А в тебе як ця історія спрацьовує? Ти якісь страхи знаєш, турботи віддаляються, і ти просто про них забуваєш, чи це просто над тобою висить постійно?
Ні, я сиджу вдома, гризу нігті на руках від стресу і думаю, як же мені дістати хоча б ще кілька зайвих годин у добі, бо я не знаю, як мені жити життя, якщо я не зробив те все, що собі запланував. І потім, коли це щось виходить, я ображаюся на себе, що зробив це надто повільно і міг би зробити це значно швидше, щоб перейти до наступного завдання.
Але воно якимось чином тримає в тонусі, можливо, з великою загрозою вигоряння. Хоча, напевно, моєму поколінню це ще не настільки близько, як наступному, але воно тримає. Я якимось чином звик завдавати собі таких легких моральних тортур.
Ти вже говорив про те, що ми звикаємо до тривог, до всього. Тебе не лякає сам процес звикання? Те, що ми поступово звикаємо до всього і ніби стаємо менш емоційними в певних ситуаціях?
Знову ж таки, через те що ми стаємо менш емоційними, я менш емоційно це і сприймаю. Такий парадокс. Але ні, мене це не лякає. У мене це просто викликає сум. Бо десь ми втрачаємо можливість жити життя, яке початково нам було дане. І ми стаємо заручниками обставин, придуманих якимось хворим дідом і його когортою 140-мільйонною... Чи скільки їх там? Сподіваюся, вже хоча б на один мільйон менше стало за ці роки.
Тому я можу сказати, що всі ці обставини, окрім того, що викликають сум, спонукають мене трішечки більше любити буденніші, простіші справи.
Якщо говорити про стрес — у чому ти знаходиш свою опору?
У людях. Ми завжди потребуємо людей: друзів, коханих, дотиків, поцілунків, слів, дій, життєвих ситуацій, які ми проживаємо не наодинці. Це найприємніший досвід, який ми можемо сьогодні собі дати, і досвід, який буде з нами в абсолютно будь-яких обставинах: чи то в ліжку з коханою дружиною, чи то в окопі з побратимом, якому ти довіряєш своє життя, а він довіряє тобі, і тобі стає тепло від того, що ти не один у цьому всьому, тому що залишатися наодинці — це найстрашніше, що є в цьому житті.
Є різні мови любові, підтримки. У твоєму житті як це спрацьовує? Ти з тих, хто любить, щоб людина сама придумувала, як тебе підтримати, чи з тих, хто підкаже, як це зробити?
Я частіше намагаюся підтримати, аніж потребую цієї підтримки. І оскільки моє якесь таке нарцистичне его постійно запевняє себе, що я такий класний чувак, мені не потрібна підтримка, то частіше люди якось самі знаходять способи висловити мені ту підтримку, бо я, напевно, не маю достатньо сміливості й не готовий переступати через своє его, щоб цю підтримку самому попросити.
У вас був дует із Kler, і вона анонсувала, що буде пісня, яку ви маєте презентувати до Atlas Festival…
Ми презентуємо її на Atlas Festival, вона не буде презентована як сингл і не вийде на стримінгах до Atlas Festival. Ми її заспіваємо 17 липня на виступі у мене й у Kler. І, до речі, пісня "Страхи" також звучатиме на Atlas Festival. Ба більше — ще одна, наступна пісня, яку я хочу десь орієнтовно у серпні видати, яка називається "Натанцюй", теж там буде. І кліп такий танцювальний буде!
Що взагалі готуєш до кінця року, окрім тієї пісні, яка ще має вийти, і дуету з Kler? У тебе розпланований графік?
У мене розплановано. Я підходжу до творчості як до бізнесу, бо, окрім усього, там є слово "бізнес". Мені дуже давно пишуть, що "продався", "спопсився", "раніше був тру". Тому восени — альбом "Темна музика ч. 3".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
