Згенеровано з допомогою ШІ
Співачка Абіє випустила EP "Дім за грудьми" — мініальбом із семи пісень про пошук внутрішньої опори, жіночий досвід і право бути різною. Платівка об’єднала пісні, написані в різні періоди життя артистки, але пов’язані спільною темою внутрішнього дому, який можна знайти в собі попри зміни, втрати та нестабільність.
Що ховається за "домом", який кожен носить із собою? Як відрізнити власні бажання від чужих сценаріїв і чи можливо залишатися собою під тиском суспільних стереотипів?
В ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь Абіє розповіла ведучому Віктору Дяченку про концепцію нового мініальбому "Дім за грудьми", поділилася роздумами про свободу, самоприйняття та пошук внутрішньої опори, а також пригадала, як на неї вплинуло виховання в родині людей, які не побоялися жити за власними правилами.
Текстову версію підготувала Олена Кірста.
Ти до нас прийшла із новим мініальбомом під назвою "Дім за грудьми". Що це за дім? Чому така назва?
Це дім кожного з нас. Я писала про жінок. Це історії семи різних жінок, які не поєднані між собою. Це різні люди, яких я не знаю, їхні історії мені переповіли. Однак я зрозуміла, що всі ці історії об'єднані бажанням жінки бути щасливою, коханою і при цьому зберегти власну свободу, залишатися вільною у стосунках.
Чому "Дім за грудьми"? Тому що часто суспільство сексуалізує жінку і, власне, груди. Але насправді груди — це про дитинство, життя, про вигодовування. І саме за цими грудьми знаходиться наше відчуття власного дому, відчуття себе собою, цієї внутрішньої свободи або пастки, якщо ми й потрапляємо в неї.
І мені здалося, що "Дім за грудьми" — це багатоскладовість цього слова. Кожен бачить щось своє, але хтось бачить груди, а хтось — те, що за ними.
В описі вказано, що це концептуальний альбом. Яку ідею ти зашивала в нього? Можливо, яка картинка має намалюватися після прослуховування цього альбому у слухача?
Має намалюватися картинка з різних історій, які поміщаються інколи в одне життя. Я можу прожити не одну історію, а декілька. Я можу бути смішною, як в одній пісні. Можу бути серйозною і драматичною, як в іншій.
Можу бути тендітною, вразливою і слабкою, як у третій пісні. І при цьому я самостверджуюся і йду далі, аналізуючи свій досвід, приймаючи себе. І я росту на всіх цих станах, які я, власне, проживаю з кожною цією піснею. Тому це про те, що ми різні, але важливо відчувати себе собою, знаходити цей стан балансу. Я знаю, що це дуже складно.
У цьому нам допомагає психотерапія. У цьому нам допомагає пошук сенсу, занурення в себе, можливо, якесь хобі, якісь дофамінові речі, які нас розвантажують, веселять. Мені, наприклад, читання допомагає. Тобто знаходити себе в дрібницях, у побуті, в кожному дні й радіти цьому життю, попри всі ці стани та дивні процеси, які відбуваються навколо.
Я повернуся знову до опису альбому. Там сказано, що це музична подорож пошуку до самої себе. Це означає, що раніше ти якось жила за чужими сценаріями? І що тоді це були за сценарії?
Авжеж, означає, тому що кожна з нас живе за чужими сценаріями, бо ми всі — суспільство, і ми одне на одного впливаємо. Хтось сказав: "Ой, защипни блузку, бо дуже сильно некрасиво, май совість". А ти просто не знаєш чи не побачив, що щось не так. Комусь, на чиюсь думку, щось виглядає занадто, і всі ці стереотипи інколи так затюкують тебе, що ти думаєш: "А чи варто взагалі виходити з хати? А чи сподобаюся я своїй сусідці?", "А що про мене скаже мій керівник чи директор?", "А мої сусіди взагалі приймають мене? Чи допоможуть вони мені у скрутну хвилину?".
Тобто ми живемо в стереотипах, ми живемо в тому, як нам сказала мама, тато, бабуся чи ще хтось. І при цьому дуже складно проживати якісно своє життя. І часто люди близько до вже такого старшого віку усвідомлюють, що жили не своє життя, що вони жили по тому, як їм сказали. І це, в принципі, логічно, так і трапляється.
Меседж мого альбому і моїх пісень у тому, щоб якомога менше сприймати думку якихось людей, якщо вона чесно тобі не відгукується.
А як знайти цю чесність? Ось тут уже виникають, звісно, глибші проблеми. Як налагодити зв'язок із собою? Як зрозуміти, що саме мені подобається, що саме я "одягаю" на себе, як саме мені комфортно? Тут є багато інструментів, один із них — і психотерапія, і хобі, і всілякі різні штуки, які нам допомагають тримати себе в собі.
Коли ти вирішила відмовитися від чужих сценаріїв, що це було? Який момент у житті тебе змусив переглянути все інакше?
Ну, скажімо так, я змалечку була дуже самостійна, і в мене на все була своя думка. Я гадаю, що на це впливала моя родина і виховання. Мої батьки живуть поза системою, як би це не звучало дивно. Смішно, але вони дорвалися до того, що хочуть робити у своєму житті. Вони дозволили собі бути тими, ким хочуть.
Мій тато раніше був військовим, моряком, але він ніколи не любив цю службу. І коли він зумів жити своє життя так, як хоче, — стати столяром, — він відчув свободу.
Моя мама — художниця, вона майстриня з кераміки й постійно займається творчістю. І я росла в таких умовах, що це ок. Це нормально.
Мене, слава богу, ніхто в дитинстві не булив або не говорив, що творча професія чи ще якісь речі — це не ок. У мене була свобода.
І насправді, коли я почала стикатися із зовнішнім світом, із суспільством: школа, гуртки, дорослішання, — я почала помічати, що це я не ок для людей, бо вони мені про це говорять. Звісно, в тому і виник конфлікт, тому що я не згодна з ними. Час від часу я пропускаю через себе те, що мені говорять, і чи справді я підтримую цю думку. І зазвичай я не підтримую її, тому мені не ок жити так, як мені сказали. Мені не ок думати так, як хтось нав'язав, і я не можу змовчати. Тобто, можливо, комусь і комфортно піддатися. Це теж, напевно, ок, якщо це справді свідомий вибір.
Мені не подобається, тому я просто не можу інакше. І гадаю, що це теж вибір, і він так само має право на існування, як і інший вибір. Тобто "keep calm" і "just" життя це жити.
З ким ти створювала цей альбом? Хто музична команда, яка тобі допомагала побачити фінальний результат?
Моя музична команда — це моя любов, моя підтримка, це моя заслуга як особистості.
Я дуже довго йшла до того, щоб зібрати "своїх" людей. Я дуже прискіплива до своїх людей і, напевно, зі мною так само.
Серед них — Артем Ребров, мій директор, менеджер і партнер зі створювання разом, у часи вимкнення світла та води, обстрілів нічних і денних. Ця зима була максимально страшною для нас усіх, і ми рятувалися тим, що писали пісні та будували плани на те, як ми будемо це бачити й видавати згодом, навесні. Власне, так ми й прожили зиму і видали ці пісні.
Це все було можливо також завдяки саундпродюсеру Артему Бикову, який перебуває в Миколаєві: він людина, яка займається не тільки музикою, а ще іншою дуже важливою справою для нашої країни.
Нас троє, ми постійно були на зв'язку: радилися, шукали рішення, інколи заміняли одне одного. Немає такого, що хтось конкретно відповідає тільки за щось і, як я скажу, наприклад, так і буде. Звісно, що це мій проєкт і це мої пісні, але особисто для мене важливо співпрацювати з людьми та повністю давати їм свободу їхнього бачення. Тому що, на мою думку, саме так народжується щось спільне.
Я говорю, що я хочу, як я це бачу, але я закладаю простір для бачення кожного члена моєї команди. І це звучить насправді занадто якось ідеально. Але в моїй голові це схема для мене правильної, ідеальної побудови чогось, що ми створюємо разом.
У цьому альбомі ти міксуєш дуже багато різних жанрів. Як ти зараз відчуваєш себе як артистка? Ти ще в активному пошуку ідеальної форми? Чи вже чітко розумієш, хто ти є в музиці?
Я думаю, що пошук ідеальної форми — це і є, в принципі, сенс усього. Чому ні?
Не знаю, що буде завтра, що я буду проживати й відчувати. І закриватися в якомусь одному жанрі, якщо це вибір, то це, звісно, ок, але я обираю для себе відчувати по-різному, думати по-різному, зважати на всі можливості й у цих можливостях створювати щось своє: міксувати, поєднувати, віддаватися тому чи іншому стану. Чому ні?
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
