Андрій Клименко — український художник майстерні Good Art from Good People, який поєднує у своїх роботах емоційне мистецтво, естетику ар-брюту та власний стиль, який називає "попбрют". Його роботи присвячені досвіду перебування в психіатричній лікарні, внутрішнім станам та війні.
До Тижня безбар’єрності медійниця й експертка департаменту розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного Ірина Миколайчук для Суспільне Культура поговорила з художником про презентацію артбуку, творчість як спосіб взаємодії зі світом та важливість соціалізації для людей з ментальною інвалідністю.
Розкажіть про свій стиль, ви називаєте його попбрют, як він народився?
Я можна сказати вигадав його. Тобто є ар-брют — стиль, до якого зараховують роботи митців, які не мають спеціальної освіти й працюють поза академічною художньою системою. Я звернув увагу на цей стиль, серед них були художники, які перебували в депресивних станах і при цьому малювали, хоча ніколи не вчились цього. Для себе окреслив це як геніальність без прикрас. Якраз у цих роботах і знайшов відповідь для себе, як хочу малювати. Я поставив емоційність вище за стиль та техніку. Просто дивлюсь на напругу, яка існує в мені та зовні й весь час цей рівень напруги збільшую. Потім поєднав коміксну західну стилістику з акцентом на емоційність — так і зʼявився стиль, який я назвав попбрют.
Люди, які малюють, розповідають, що це допомагає прожити емоції, висловитись через малюнок або просто відпочити. Чому малюєте ви?
Перше, що захотілось відповісти: чесно кажучи, малюю, просто щоб вбити час. Але в цілому я цим живу. Коли захворів, то просто вже не знав, що робити. Просто щоб чимось займатись. А коли робота виходить, то з’являється така радість, ніби залежність від цього. Помалював і годину десь щасливий, що робота вийшла. Коли не виходить, то буває важкий стан. І ще бувають моменти, коли щось малюю і переживаю, що люди подумають про це, і якось у процесі трошки змінюю, просто щоб нормально сприймали те, що малюю. Є така ніби фільтрація.
Скільки вам було років коли ви дізналися про свій діагноз?
Мені було десь років 36–37, коли лікарі діагностували шизофренію. Але до цього я чотири роки хворів — просто не знав, що відбувається. Я відчував, що щось не те. У мене був дуже сильний стрес. І після цього я вже не міг малювати, втратив роботу. Не розумів, що зі мною відбувається. У мене було ніби дві реальності — звичайна реальність і цей стрес. І я в ньому жив. Зазвичай людина переживає стрес, і через день-два воно відпускає. А мене не відпускало. Воно накопичувалось. І це призвело до такого психічного стану.
Коли пробував малювати в такому стані, то в мене виходили якісь чудовиська, потвори. Щось малюєш — а воно таке страшне. Я тоді не знав, що робити. Просто лежав, дивився новини по телевізору і думав, що все, життя закінчилося. Був дуже важкий стан. Я навіть читати не міг. Відкриваю книгу і не можу скласти букви. Бачу якісь інші сенси в словах.
Частина ваших робіт в артбуку присвячена досвіду перебування в психіатричній лікарні. Як ви себе почували там?
Я лежав у Павлова. Там умови жахливі, дійсно. Видно, що грошей на утримання немає. Харчування — каша кожен день. Усі просто лежать і в курилці курять. Є ніби кімната для розваг: там теніс, можна щось ліпити, але мало хто туди ходить. Людям у важкому психічному стані це нецікаво. А для тих, чий стан легший, немає комп’ютерів, немає нормального доступу до інформації. Люди просто не знають, що робити весь час. Мені здається, що доступ до інтернету в лікарні покращив би перебування там.
Там були й люди абсолютно фактично здорові. Наприклад, помирають батьки, людину здають у психіатричну лікарню, сусіди оформлюють опікунство і забирають квартиру. Я таких людей бачив дуже багато.
Як прийшла ідея створювати малюнки про цей досвід?
В один рік там було дуже важко. Там був чоловік, який сидів усе життя в тюрмі, і він у лікарні почав встановлювати свої порядки. Мене змушував вставати зранку, прибирати палати. Я тоді взагалі перестав малювати. Але настільки було важко, що я зрозумів — треба це все розказати. І тоді почали приходити ідеї робіт. Я просто хотів передати реальність. Щоб людина дивилась на роботу і ніби сама там опинялась. Показати, як там насправді живуть люди.
Мені дуже допомогла психологиня, яка працювала в цій лікарні. Якось вона запитала: "Чим ви займаєтесь?". Я сказав, що працюю кур’єром. Вона поцікавилася, ким я працював раніше, і я розповів, що художником. Психологиня перепитала, чому не малюю зараз. Я кажу: "У мене виходять чудовиська". І вона сказала: "Це ваш внутрішній світ. Це добре. Оце й малюйте". І мене ніби в один момент відпустило. Я перестав боятись. І почали народжуватись ідеї для малюнків.
Коли ви шукали роботу курʼєром, ви розповідали роботодавцям про ваш діагноз? Як вони реагували й чи були складнощі із пошуком роботи?
Я шукав роботу через центр допомоги людям з інвалідністю. Туди звертаються роботодавці, які вже готові взяти на роботу людину з інвалідністю, тому проблем не було. Там мені й запропонували цю посаду. Спочатку я ламінував цінники, а вже потім працював кур’єром — розносив зубні протези по місту, потім ліки пенсіонерам. Я десь два роки так працював. Весь час бігав по місту. І почав відходити від свого стану. Праця дуже допомагає. І те, що я тоді робив, і те, що зараз тут в інклюзивній платформі Good People я маю можливість відвідувати художню майстерню — це дуже важливо. Людина має весь час щось робити. Коли нічого не робиш, то не знаєш, що робити із собою.
На інклюзивній платформі Good People працевлаштовані близько 50 людей з ментальною інвалідністю і також є художня майстерня, в якій ви працюєте. Чи могли б такі простори стати кращою альтернативою психіатричним лікарням, якщо поєднати лікування і підтримувальне середовище на кшталт Good People?
Ну, мені здається, що тут дійсно краще. І оточення, і те, в яких умовах люди перебувають. Але й лікування має бути, адже лікарі краще знають, бо вони лікують і це їхня спеціальність. Якби поєднати лікування і такий простір, то результат був би точно кращий. Головне тут — це спілкування з людьми. Я живу із сестрою та племінниками, але те, що я сюди приходжу — це моє основне і дуже важливе коло спілкування. Ми тут обговорюємо роботи. Мене можуть критикувати, давати поради. І це важливо. Я чекаю, коли сюди прийду. Уже дні рахую. Те, що тут зробили артбук із моїми роботами — для мене це дуже важливо. Я відчув себе художником. До речі, я був першим художником, який сюди прийшов. Я сказав, що малюю тільки на комп’ютері. І мені ось так просто знайшли комп’ютер і стіл.
Ваш артбук "АК" — це перше в Україні видання робіт художника з діагнозом шизофренії. Про що ви розповідаєте в артбуку, яким темам він присвячений?
В артбуку дві різні тематики. Перша — це психіатрична лікарня. Друга — "ватники-прибульці". Це роботи, в яких я передав інтуїтивну реакцію на напругу довкола теми війни ще до початку повномасштабної війни і ніби передбачив її. Хоча я ніколи не думав, що таке взагалі можливо. На цю частину робіт вплинула творчість Генрі Дарґера. Мені сподобалося, як він показав війну. У нього ніби два світи — світ дітей і світ військових, які з ними воюють. В той період через роботи я шукав власний художній стиль і спосіб говорити про внутрішні переживання. І було цікаво спостерігати, як він народжується під час роботи.
Яким бачите розвиток українського мистецтва?
Для себе я якось окреслив і зрозумів, що радянський стиль — це шлях до деградації. Він існував тільки в радянських умовах. Зараз я ближче до коміксу. До західного мистецтва. Західний стиль більш демократичний, він дає більше можливості самореалізуватись. Мені здається, що в Україні досі дуже багато радянських стереотипів у мистецтві. Офіційне мистецтво — це продовження радянського мистецтва, на мою думку. А західне мистецтво набагато живіше. Коли я працював у компанії, де робили компʼютерні ігри, нам привозили американські журнали з мистецтва. І я бачив, наскільки там сильні художники. Мені хочеться, щоб Україна була ближче до цієї західної стилістики. Тоді буде дуже великий сплеск нашого українського мистецтва.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
